Святослав - Семен Дмитрович Скляренко
– Чим? – не зрозумів Цимісхій.
– Хлібом, кажу, а часом і з сіллю.
– Добре! – промовив імператор. – Приїду.
Він встав з сідалки човна, але затримався.
– Імператор Никифор, – сказав він, – посилав до тебе своїм василіком Калокіра. Маю відомості, що він у вашому стані…
– О імператоре! Посол твій до кінця служив Візантії і йшов з нами від Києва аж сюди…
– Я хочу, щоб ти його повернув…
– Я можу повернути тільки труп його, бо Калокір сьогодні вночі повісився…
– Шкода, – закінчив імператор. – Що ж, княже, я сказав тобі все, що хотів…
– А я повідав, що думав…
Разом вони зійшли на берег, наблизились до намету, де на столі стояли корчаги з вином. Слуги кинулись наливати вино, проедр Василь сам послужливо налив келих для Святослава.
Але князь Святослав, ступивши до столу, сам узяв найбільшу корчагу з вином і налив два повні келихи…
– Хочу пити на тя, – сказав він імператору і перший підняв повний келих.
– Спасибі! – відповів похмуро імператор. – І я вип’ю за тебе…
Вони до дна випили келихи. Пили за імператора й полководці.
Дуже швидко після цього князь Святослав попрощався, спустився кручею до берега, ступив у човен.
Високо підняли весла гребці, князь Святослав став на кормі біля стерна. Ось гребці опустили весла в воду, князь Святослав круто завернув корму човна, дав знак гребцям, і човен поплив проти швидкої течії. Над ним полетіли із смутним криком чайки.
Стоячи біля намету, імператор Іоанн довго дивився, як все далі й далі проти течії пливе човен. Обережно ступаючи по піску, до нього підійшов проедр Василь. Коли імператор обернувся, він побачив сердите, перекошене від злості обличчя проедра, злі його очі.
– Хитрий київський князь! – прошепотів проедр. – Він не випив вина з мого келиха…
Недбалим рухом, ніби ненавмисне, він скинув одну із корчаг зі столу, червоне вино струмком потекло з неї, а кривава пляма ще довго всочувалась у пісок.
Це був не Буколеон, а поле брані під Доростолом. Але постільничий – проедр Василь – і тут не залишав усю ніч імператора. Він дивився, коли в наметі ставили вечерю й вино для імператора, разом з ним вечеряв. Імператор випив багато вина, проедр – рівно стільки, щоб уважно слухати, але самому зайвого не сказати.
Постільничий Василь вийшов з намету, сів на лавці, бачив, як імператор погасив світильник, чув, як він довго перевертався на ложі й тяжко зітхав, згодом заспокоївся й, мабуть, заснув.
У стані було темно, стан мовчав. Навкруги намету імператора, на широкому майдані, в кінці якого містились етеріоти, ескувіти й іканати – вся охорона імператора, – стояла нічна сторожа. В броні, з щитами й мечами, вони не мали права ворухнутись і на тлі сірого неба нагадували кам’яні великі статуї. Тихо було й далі в землянках, де спали кінні й піші війська фем і таксіархії. Імператор міг спати, ніщо йому не заважало.
Але Цимісхій не спав. Минула, може, година, і проедр Василь почув, як він підвівся на ложі, пройшов по намету. Проедр навіть схопився – кроки імператора пролунали біля самого полога.
– Ти не спиш, проедре? – почув він його голос.
– Ні, імператоре, не сплю. Проедр не може спати, коли спочиває василевс. Але імператор, я чую, не спить.
– Так, не сплю, – відповів імператор і, вийшовши із намету, постояв якусь хвилинку, поки очі його звикли до темноти, потім сів на лавці.
– Сядь і ти! – тихо промовив імператор.
Так імператор Візантії Іоанн Цимісхій у темну ніч, коли закінчилась довга війна і було укладено мир із Руссю, вийшов з намету, сів поруч з проедром Василем і почав з ним розмову.
– Чому ж імператор не спить? – запитав ще раз проедр Василь. – Адже імператор уклав мир, бачив поверженого князя Святослава, а потім випив доброго вина.
– Все це так, – почувся в темряві голос імператора Іоанна, – Русь переможена, князь Святослав повержений, я випив вина. Але сон не йде мені в голову. Я хочу, дуже хочу спати, а думки проганяють весь сон.
– Що це за думки, імператоре? – поцікавився проедр Василь.
– Святослав! – сказав імператор голосніше, але так, щоб його не почули сторожі.
