Ігри долі - Іванна Боразан

Та щось ми відійшли від діалогу Ніколаса Харта і Тетяни Захарченко, який відбувався у кабінеті Ніка.

— Не думаю, щоб з нею в тебе відновилися стосунки, мені здається, що вона тебе вже не любить, а можливо, і не любила, а хотіла тільки твоїх грошей. Хоча справжніх почуттів Ані до Ніка Таня не знала, вона взагалі її не знала, так кілька разів бачила, але ж треба налаштувати Ніколаса проти Анни, щоб він і не подумав не розлучатися з нею. «Нічого особистого Аню, просто виживає найсильніший, у данному випадку це Я.»

— Можливо, ти і маєш рацію в данному випадку. Знаєш, що вона мені сьогодні заявила, що половина мого бізнесу її, уявляєш? Так як вона сміла, це тільки мій бізнес, я його створював, я в нього вкладав гроші і всі сили, його в мене так прото не відберуть, навіть якщо це буде тільки половина — Ніколас вже не на жарт завівся, кидається по кімнаті, побагрянів від люті.

«Як же він любить свої грошенята, більше, ніж будь-що і будь-кого на світі. Не хочу я колись опинитися на місці Анни. І не потрібно буде, якщо чемно себе поводити і не зазіхати на більше, ніж можеш «проковтнути». Хоча коли людина могла сказати: «Все, мені досить.» Та ніколи. Їй завжди мало. Щоб щось досягти, потрібно бути розумною, а ще більше хитрою і нікому і ніколи не говорити про свої наміри, а робити все тихо. От і Аня вчинила по-дурному: призналася, що забере його гроші. Він навіть може і не дати розлучення, а якщо щось і розпочнеться, так затягнеться на довгий період. Як почне Ніколас перевіряти кожну дрібничку у документах і змінювати на свою користь, то настане кінець світу, і всім вже все стане «пофіг». Їй потрібно було поступити по-іншому, хоча ні… все ж таки гроші Ніколаса Харта у майбутньому будуть моїми і я не збираюся ні з ким ділитися, чим більше, тим краще. Що мої старання пройдуть даремно? Ніколас, звичайно мені потрібен, але з грошима набагато більше. І до біса співчуття і жіночу солідарність. Мене ніхто ніколи не жалів і я не збираюся. Я свого досягла своїми руками, хоча і не тільки ними, але зараз не про це річ, і заради мети, до якої вже так близько, я ладна навіть вбити. Вбити…А якщо…

— Таня… Танюша…,- десь коло вуха Тані прозвучало її ім’я, і щось почало нею теліпати, — Таня ти мене чуєш? Агов, ти тут?

А, це Ніколас намагався вивести її зі ступору.

— Угу, — нарешті відозвалася Таня, — я тебе прекрасно чую.

— Щось не помітно, я з тобою вже півгодини говорю, а ти не відзиваєшся. Я знаю, що я вже тебе дістав своїми проблемами, але мені потрібна порада — ну, що мені робити?

— Ти в мене питаєш поради? — здивувалася Таня. — Щойно не ти мені говорив, що в мене інтелект, як у курки, а тепер питаєш поради?

— Пробач, я не хотів тебе ображати. Ти ж знаєш я не зі зла, просто я був сердитий.

— А зараз ти не сердитий?

— Вже ні. Перша хвиля роздратування пройшла, час думати над ситуацією, що склалася.

— Твоя проблема, от і думай.

— А я думав ти інша, не така, як Анна, не залишиш мене на призволяще. — В його голосі чулися нотки розчарування і Ніколас, який стояв біля Тані відвернувся від неї і попрямував до вікна. Він помітно був розчарований, не лише у Анні чи Тані, взагалі у всіх жінках. Всі вони хороші, коли не має проблем, а ще є гроші. Гроші… все вимірюється у грошах, і люблять тебе, і приголублять, а коли починаються якісь проблеми, їх як вітром здуло. Ні, жінки створені тільки для того, щоб дарувати чоловікам задоволення, для іншого вони просто не здатні.

— Та ні, Ніккі, я пожартувала, — виправдовувалася Таня і підійшла до Ніка, і обняла, — я ніколи тебе не залишу, ніколи чуєш. «Ну хоча би доти, доки в тебе будуть гроші», та в слух цього не сказала.

Ніколас розчулений повернувся до неї, міцно обняв і поцілував. Душа Тані «заспівала».

Які ж чоловіки бовдури, вони вірять у все, що їм говорять жінки. Якби жінка сказала чоловікові, що небо червоне, а не голубе в деяких випадках він би навіть повірив. І в данному випадку те саме, Ніколас вірив у те, у що хотів вірити. Хоча жінки від чоловіків не відстають, вони також сліпі, коли думають, що вони кохані, і вірять навіть у нездійсненне.

— Я навіть не сумнівався, — радісно і впевнено сказав Ніколас.

— Щодо цього я маю сумнів, а от, що тобі робити, я вже знаю.

— І що ж ти придумала, мабуть, щось каверзне, — сказав Нік і підморгнув їй.

— Чому зразу каверзнее, — з надутою губкою мовила Таня, — я просто тут подумала, що якщо …. Слухай, а ти взагалі хочеш розлучатися? Якщо ні, то моя думка в цій ситуації зайва. Живи собі зі своєю Анною, хай вона надалі грається тобою, а про мене забудь, бо якщо ти зараз не розлучишся зі своєю дружиною, то про мене можеш забути. Мені вже набридло бути тільки коханкою, без прав, без бажань, задовільняючи тільки чужі.

Звичайно, Таня ризикувала, навіть дуже. Не знаючи, що на неї найшло, опам’яталася, та було вже пізно, слова полилися наче вода з водоспаду.

«Ця тиша мене вб’є. Ну хто мене за язик тягнув. Я все зіпсувала. Плакали мої грошенята, а разом із ними такий чоловік. Дурепа, дурепа і ще раз дурепа…. Де мені тепер діватися, такий шанс упустити. Дурепа!!!», — такі самокритичні думки роїлися у цій красивій головці. Але таке почути навіть вона не сподівалася….