Ігри долі - Іванна Боразан

— Та що з тобою? — вже здивовано і трішки дратівливо мовила Таня, — та ніколи ти мені не забороняв так до тебе говорити. Навіть більше, пам’ятаєш, що ми говоримо, а що вирабляємо в цьому кабінеті, і ти ніколи не був проти.

— А зараз проти.

— Ти що, когось боїшся? Хіба не говори, що своїх ледацюг на роботі, хто ж, як не ти, буде їм краще платити, всі вони дорожать цією роботою, буквально моляться на тебе, ніхто і рота не посміє розкрити. «Хіба що дивляться з презирством на мене, але це ненадовго», — подумала про себе Тетяна Володимирівна.

— Та не їх я боюся, а те, що у моєї дружиноньки з’являться підстави «відвоювати» більше, ніж їй належить за законом при розлученні, хоча і те їй забагато. Це мої гроші і я все зроблю, щоб їй ні копійочки не дісталося, погань невдячна.

— Так, ти розлучаєшся? Та це ж прекрасно. Чого ти ж ти злий? — Таня аж просяяла і стала ще більше леститися до Ніка. «Я вже й не сподівалася, Боже дякую, Ти почув мої молитви». Бог явно був здивований почувши дяку від неї. Не те, щоб Бог її не любив, ми всі прекрасно знаємо, що Він любить всіх і кожного. Просто, Таня, ну скажем так, не була заклятою атеїсткою, але й праведністю не виділялася, а тут згадала про Бога, хоча й у пориві.

— Ну ні, я мав сумніви щодо твого інтелекту, але навіть я не міг здогадатися, що ти така дурепа.

Тетяну Володимирівну вже почав охоплявати гнів. «Мав сумніви щодо мого інтелекту… Так значить я дурепа…Настане ще час, коли ми дізнаємось хто з нас розумніший, і, як мені підказує інтуїція, ти програєш в цьому поєдинку, любий… — такі думки роїлися у думках Тані і вже хотіли зірватися з її язика та…

— Ніккі, ну не ображай мене. Любий, ти ж знаєш, як я люблю тебе. Я так хочу, щоб ми були разом, не боячись нікого і не ховаючись від нікого, а просто насолоджуватися нашим коханням. — Вже такі слова Тані почув Ніколас. Мені здається, можна позаздрити її витримці і вмінні стримувати себе та тримати ситуацію в руках.

— Танюшка, — ласкаво промовив Ніколас і підійшов до неї і обійняв за плечі, — ти ж знаєш, що цього і я хочу, якби не ти, не знаю, що б зі мною було з такою дружиною як Анна. Навіть не знаю, що я в ній колись знайшов. Хоча не сперечаюся, спочатку все йшло так добре, що я не міг повірити у своє щастя, а потім із цим викиднем все перемінилося. Все звалилося з ніг на голову, а її холодність до мене вбиває.

— Вона все ж не перестає твердити, що у всьому винен ти? Але ж це був нещасний випадок, — заспокоює його Таня.

— Якби ж і вона думала так само як і ти, можливо, ув нас з нею знову стало б все як колись: ми б були знову щасливі і навіть ростили б первістка або чекали на нього.

«Щось його не туди занесло, потрібно змінювати тему, а то почне зараз мені плакатися, що все одно любить свою дружину.»

Так, любить, вона навіть у цьому не сумнівалася. А якщо це не любов, то як можна назвати те, що Ніколас не хоче відпускати її від себе, каже, що буде скандал, каже, що забере його гроші, можливо, тут є доля правди, але якщо ти не можеш терпіти людину, не любиш її, не хочеш біля себе бачити, то ніякий скандал тобі не страшний, ти віддав би всі гроші, щоб її позбутися, а не шукати примітивних причин, щоб залишити її біля себе.

Та, можливо, Ніколас Харт навіть і не підозрює про свої справжні почуття, думає, що ненавидить свою дружину, бо вона відштовхнула його, коли вона була потрібна йому, щоб підбадьорити, заспокоїти, коли сталося нещастя. Сказати: «Ти ні в чому не винен, це нещасний випадок, ми його переживемо, буде важко, але ми переживемо. Головне, щоб ми залишилися разом. У нас ще будуть діти, ніхто не замінить нам втрати, але ми будемо мати втіху в інших наших дітях». Скільки разів він хотів це почути, а чув докори і бачив погляд повний ненависті. Він знав, що це через нього, через нього Анна втратила їхнього первістка, через його помилку мало не померла, він сам себе постійно звинувачував, але так хотів від Анни почути втішні слова, він пробував просити пробачення, та так і не почув: «Я тобі пробачаю», у відповідь він бачив холодне презирство.

Тоді могутній Ніколас Хартв вирішив, що ніколи не пробачить своїй дружині цього і перетворить її життя на пекло, що йому і вдалося. Та його життя перетворилося на помсту, помсту дружині. Скільки разів він спав з жінками, яких навіть не знав, а потім розказував їй усе майже в подробицях і насолоджувався болем в її очах. Думав, що в помсту йому вона переспить з кимось, навіть підсилав їй кандидатур, а потім буде також їй докоряти, казати, що не лише він нікчемна людина, а й і вона пропаща жінка, але Анна виявилася не такою. Вона ніколи і не спокусилася на іншого чоловіка, продовжувала тримала вірність своєму чоловікові, яким би паскудником він не був.

Тут у Ніколаса виникла думка, що, можливо, він несправедливий до Анни, можливо, вона і не заслужила такого ставлення до себе, але «жереб кинутий», назад вороття немає, не можна признати перед іншим свою слабкість, та й у його житті з’явилася інша жінка — його секретарка. Спочатку все було для зняття стресу, для розваги після тяжкого робочого дня, і взагалі, кожний здоровий чоловік бажає жіночої ласки, якщо її вдома не знаходить від своєї дружини, тоді доводиться шукати де-ін-де. От і з'явилася хороша молода красива жінка та ще й на роботі. Спочатку вона була помічницею котрогось з його замів, але жінка з таким «інтелектом» повинна працювати тільки на директора, і ось вона стала особистим помічником директора не тільки в офісі, але