Українська література » Сучасна проза » Клуб невиправних оптимістів - Жан-Мішель Генасія

Клуб невиправних оптимістів - Жан-Мішель Генасія

Читаємо онлайн Клуб невиправних оптимістів - Жан-Мішель Генасія
Жакі закляк на мить, жалісливо глянув на Сартра й вийшов із Клубу. Але хутко повернувся й поставив на стіл пляшку «Блек енд Вайт». Нарешті Сартр підвів голову. Жакі наповнив склянку легендарним віскі. Сартр кивнув на знак подяки та взявся пити чималими ковтками, потім завмер та так і сидів зі скляними очима, похиленими плечима й утомленим виглядом. Права рука зі знову порожньою склянкою лежала на стегні. Новоприбулі занурювалися в усеохопну безмовність. Вони дивилися на Сартра зі співчуттям. Раптом він схопив ручку й нервово заходився щось нашвидкуруч записувати. Я підійшов до Ігоря Маркіша, з яким ми за канікули близько зійшлися. Він кинув мені змовницьку посмішку та поклав руку на плече, ніби хотів заспокоїти. Я прошепотів на вухо:

— У нього помер хтось із родичів?

Ігоря наче здивувало моє запитання, але він таки відповів невиразним тоном:

— Камю помер.

— Альбер Камю?

— За кермом. Миттєва смерть. Жахлива втрата.

— Він має приголомшений вигляд. Мабуть, вони були досить близькі.

— Дружили після війни. Після виходу «Бунтівної людини» Сартр добряче розкритикував Камю. Останній перестав його поважати і взагалі образився. Вони посварилися.

— Подруга саме дала мені цю книжку. Правда, я ще не прочитав.

Сартр і далі гарячково щось писав. Тишу розбавляло гнівне скрипіння пера по паперу. Він безперестанку закреслював і писав поверх. Нарешті підвівся, з похмурим виглядом одним духом допив склянку. Збуджено та швидко вийшов, залишивши аркуш на круглому столику.

Ми з Ігорем та рештою поквапились до столу, щоби побачити написане. Папір був понищений у всіх значеннях цього слова: практично нечитабельний. На щастя, кілька рядків таки прозирали. Ігор узявся читати:

— Ми посварились, я і він. Сварка — то ніщо; навіть якщо ми ніколи знову не побачимось — це такий собі інакший спосіб співіснувати й не втрачати зв'язку в цьому тісному світі, яким уже він нам дістався. Це не заважало мені думати про нього, відчувати його погляд на сторінках книжок, газет, що він читав, і запитувати себе: «Що він на це сказав би? Що говорить він цієї самої миті?» Його невтомний гуманізм, прямолінійний і чесний, суворий і чуттєвий, вів безнадійний бій зі впливовими й викривленими подіям сучасності. Водночас його незламність у битві проти макіавеллістів та золотого теляти реалізму доводила існування високої моралі в серці нашої епохи…

Ніби не повіривши почутому, Павло вихопив в Ігоря листок і взявся сам розшифровувати написане. Далі прочитав Володимир і передав папір Вернерові. Отак лист побував у всіх. Кожен залишився при своїй думці. Імре ніяк не міг втямити:

— Я думав, вони ворогували? Що воно таке — «інакший спосіб співіснувати й не втрачати зв’язку»? Тож вони посварилися чи ні?

— Після бійки кулаками не махають, — підкинув Володимир.

Вони, як завше, взялися до сварки: сперечалися, навіть не слухаючи один одного, але цього разу не підвищували тону. Віржиль кобенив Сартра. Грегоріос його захищав. Захоплені суперечкою, вони облишили французьку, якою володіли більш-менш непогано, задля рідної мови, що дозволяла сповна вилаятися.

Несподівано повернувся Сартр у компанії Жакі. Галас миттю вщух. Він помітив, що ми гуртом саме читали його записи. Вигляд у нього був невдоволений. Він поспішив до нас, вирвав аркуш із Леонідових рук, запхав до портфеля, вийшов зі жмутом тисячофранкових купюр, якими збирався розрахуватися, та покинув Клуб, так і не мовивши жодного слова. Усі заклякли. Я поцікавився в Ігоря, чому всіх це так схвилювало.

— Тому, що вийшли на поверхню наші найбільші недоліки.

15

Уже кілька тижнів наш дім був сповнений галасу довкола відкриття нового магазину. Мало не восьме чудо світу. Тато не раз схоплювався на кулаки з Філіппом, який вважав нераціональним витрачати стільки грошей на якесь там розцяцьковування.

— Звичайнісінька показуха. Торговий дім Делоне має солідну репутацію. Кілька штрихів для більшої охайності — і те що треба. Трощити геть усе, аби лишень замилити очі: про це не може бути й мови!

Тато не втягував маму в битву за магазин, допоки вона сама не вибрала сторону:

— Слухай, тату, ти сам залишив на мене магазин. Тепер я всім керую, і, як ти смів зауважити, доволі добре. Поль має рацію, магазин давно пора модернізувати.

— Викидати мільйони на вітрину, що виходить на авеню, на мармур і неонове освітлення на кожному кроці, на розсувні двері; перемістити контору на другий поверх, а майстерню у двір, та ще й замінити вивіску — вона ж іще як нова! На таке, доню, я не згоджуюся. А музика! Що це за маячня? Ми не в Національній опері. Так, магазином керуєш ти, але акціонер ще досі я. Він надто великий і надто красивий. Не забувай, що наші клієнти — прості люди. Така розкіш не для нашого кварталу. У бізнесі, як у житті: не варто стрибати вище від голови.

Моя мама не з тих жінок, які відповідають нападками на нападки. Вона відмовчувалась, смиренно зносила — і вогонь згасав. Але не варто довіряти її спокою. Вона роками скорялася батькові. Однак цього недільного полудня, коли Філіпп вирішив вилити всю жовч, обличчя матері набуло різкого вигляду:

— Мені шкода, тату, але сьогодні директор я. І я тут вирішую. Буде так і не інакше.

Ми з татом і Жульєтт переглянулися: мама процитувала тата, і нас це збило з пантелику. Філіпп був ошелешений, але, попри розбіжності, тато таки вирішив його втішити:

— Людям лестить отоварюватися в магазині, що вражає уяву. Тому ми напустимо туману. Малому бізнесу настав кінець. Ми робитимемо менші націнки — отримаємо вдвічі-втричі більше замовлень. Завтрашній прибуток у рази перевищить сьогоднішній. Запустимо рекламу.

— Хочеш сказати, рекламу в нашому кварталі.

— У пресі. На радіо та у «Франс-Суар»!

Він підвівся, глянув на нас як на домашній загін ополчення та, роздратований, вийшов. Бабуся Аліса, як завжди, тінню рушила за ним. Ми не бачилися півроку. На відкритті їх не було.

Я пішов на авеню Гобеленів. Стару вивіску, що, до слова, завжди здавалася мені величезною, замінили вдвічі більшою та блискучішою: вона миготіла на повну, показувала час і температуру. Її було видно аж від майдану Італії. Напередодні відкриття будівництво скидалося на руїни Капернаума. Стара крамниця, понура і спартанська, яка не зазнавала змін ось уже півстоліття, поступилася освітленому й надсучасному магазину з фасадом із білого мармуру, де в холі була справжня виставка ванн, ванних кімнат та

Відгуки про книгу Клуб невиправних оптимістів - Жан-Мішель Генасія (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: