Клуб невиправних оптимістів - Жан-Мішель Генасія

— Він їде зі швидкістю… 4645 км/год!

— Певне, ти забув поділити на 100. Десь тут було правило трьох.

Ми взялися шукати. Так і не знайшли. Перерахували. Без змін. Вона сама взялася до цифр. Вийшло 4316 км/год. Тоді я запропонував переставити кому. Вона відмовилася. Я не вважав за доцільне виправляти помилку. Вірогідно, що клятий велосипедист рухався зі швидкістю 46,45 км/год навіть на підйомах, що свідчить про його виняткові атлетичні здібності та свого роду математичну дикість.

— Ніхто не дізнається.

— Я знатиму!

— Важливий сам результат.

— Важливо знайти правильний розв’язок!

— Це одне і те саме.

— Це зовсім різне!

Я дійсно не бачив різниці. А для неї різниця була, і чимала. Сесіль здавалася занепокоєною:

— Ось у чому різниця між чоловіками й жінками, розумієш, братику: по-різному мислимо.

Традиційні методи вичерпали себе, тому Сесіль вирішила випробувати на мені нову експериментальну методику, що буквально переверне систему освіти та миттю перетворить таких нездар, як я, на геніальних математиків. Теорія вивчення математики базувалась не на поясненні та накопиченні матеріалу, а покладалась на аналітичну пам'ять і роботу підсвідомості. Залишалося лишень дозволити розуму працювати на підсвідомому рівні. Якщо математика — логіка, то мають бути інші двері, що відчиняють підсвідомість. Просто треба віднайти правильний вхід. Сесіль запозичила ідею в американського курсу вивчення іноземних мов уві сні. Магнітофон повторює фрази, що самі по собі закарбовуються в пам’яті. Чому б не випробувати метод на математиці? Я читав підручник, а вона завчала почуте суцільним текстом.

Згодом ми мінялися місцями. І так по колу. Ми зазубрювали теореми механічно, як таблицю множення. Маю визнати, частково це спрацювало. Мій учитель математики, обридливий Ляшом, був би приголомшений, почувши, як я впевнено розповідаю:

— Добуток симетрії щодо площини Р і симетрії щодо точки О даної площини, симетричний щодо прямої D, що перпендикулярна до О площини Р.

У результаті ми вивчили підручник з алгебри й геометрії назубок. Ми могли впевнено переповісти будь-яку теорему. Але, по суті, революційний метод не дав жодного результату. Сесіль невпинно стверджувала, що наша підсвідомість заблокована, таке часто трапляється, тому процес навчання треба звести до базових «сантехнічних» робіт: прочистки закупорених каналів. Після кількох тижнів переливання з пустого в порожнє настав час визнати очевидне: аналітичний метод виявився недієздатним. Це не означає, що методика погана, можливо, вона спрацювала б із кимось іншим, але я виявився заблокований чи то для математики, чи то для психоаналітичних методів її вивчення. Але вона все ще наполягала на своєму: нашій підсвідомості потрібен час абсорбувати теореми, тоді рано чи пізно вони проб’ються на поверхню, як підземні води чи спалах світла. На жаль, ані перемикання, ані приєднання інформації ми так і не дочекались. Коли ж минув другий тиждень, як я обманювався зазубреними переказами підручника, я так і не спромігся розв’язати злощасну задачку. Неймовірно, але найгірше було те, що швидкість велосипедиста зросла від 4645 до 4817 км/год! Ми перерахували. Він їхав зі швидкістю 4817 км/год. Ми довго шукали затильні двері психологічної математики. Так і не знайшли. Урешті сама Сесіль розчарувалася в методиці. Вона засмутилася. Я втішав її чим міг. Ніколи не вмів розрадити. Психологія не має нічого спільного з математикою, так само як віра не зрушить гору з місця. За словами Сесіль, моє блокування має психоаналітичний характер.

— У тебе ж проблеми з батьком, чи не так?

— Ми добре ладнаємо.

— Математика відповідає за авторитет. Блокується математика — отже, проблеми в стосунках із батьком як авторитетом.

На мить я замислився і чесно спробував перейнятися ідеєю. Але що більше я думав, то менше розумів.

— Домашній авторитет більше за мамою.

— Хочеш сказати, у вашій сім’ї матріархат?

— Тато не з владних людей. Домом заправляє мама. А йому начхати. Він переймається кардинально протилежним: головне — діставати задоволення від життя. Він жартує, сміється, продає що хоче. Розвиваючи твою думку, у мене не має виникати проблем із математикою.

— У тебе важкі стосунки з мамою?

— Було трохи. Нічого страшного.

— Отже, вона є тим авторитетом, яким мав би бути батько. Вони помінялися ролями. Саме тому ти й заблокований. Тобі краще обрати професію, пов’язану з літературою. Що б ти вибрав?

— Вірогідно, фотографію. А коли ти усвідомила, чим хочеш займатися?

Вона не відповіла. Сиділа мовчки. Примружила очі, наче шукала пояснень у закутках свого розуму.

— Не знаю.

— Вчителювати — непогана ідея.

— Якоїсь миті мене це занепокоїло. Розумієш, братику, усе життя віч-на-віч із такими ж придурками, як ми? Ти над ними трясешся, а вони тебе ненавидять.

— Дивно, але цієї неділі тато поставив мені те саме запитання. Він хоче, щоб я закінчив бізнес-школу. На його думку, майбутнє за побутовою технікою.

— Яка дикість! Неможливо полюбити продаж ванн і пральних машин.

— Він солідно заробляє.

— То про це ти мрієш?.. Не може бути, Мішелю! Тільки не ти!

На ранок Сесіль повідомила, що кидає навчання. Вона не хотіла до скону пропрацювати вчителем літератури.

— Можливо, спробую психологію.

Я не був упевнений, що то була слушна ідея. Проте змовчав.

— Завдяки тобі, братику.

— А що я такого зробив?

— Поговорив зі мною. Ти єдиний, з ким я дійсно можу побалакати.

— А з Франком?

Вона подарувала мені журливу усмішку, що миттю заповнила мої лакуни, потім дівчина знизала плечима, наче то дрібниця. Раптом її обличчя перемінилося. Миттю щезла гіркота, і вона знову засяяла.

— Сесіль, дозволь тебе сфотографувати?

— Як забажаєш. Навіть не уявляєш, наскільки мені полегшало від того, що я більше не тягтиму цей диплом.

— Мені здавалось, що тобі подобалася твоя робота.

— Мій науковий керівник — комуніст, тому хотів потішити Араґона, з яким вони час від часу перетинаються. Якби він був марешалістом[65], то запропонував би мені Клоделя[66]. Я люблю літературу, але не викладання. Останнє потребує природжених схильностей, яких у мене немає.

Того дня вона отримала листівку від Франка, із тим же Рейном, що в Майнці, де він у тому ж таки телеграфному стилі сповістив, що незабаром повернеться. Також надійшов довгий лист від П’єра. Вона акуратно розпечатала конверт — на самому згині, аби не пошкодити вміст, — і обережно витягла два аркушики. Читаючи по її губах, я чув П'єрів голос:

Люба Сесіль,