Сюрпризи долі - Єва Гата
Розпочалася програма. Конферансьє привітав присутніх з чудовим осіннім вечором, який може принести весну в кожне серце. Спочатку якийсь співак виконав пісню про вічне кохання, потім вискочила на сцену жінка-факір і пожадливо заковтувала вогонь. У проміжках між номерами ведучий розповідав анекдоти. Перша частина програми завершилася пантомімою на тему самотності.
У перерві почалися танці — вічне випробовування самотніх жінок. Деякі столики почали порожніти, крім тих, за якими в німому очікуванні сиділи барвисті красуні. Може, вони б і мали успіх, але чоловіків було замало. Вродливиці заздрісно поглядали на пари, які танцювали, і від цього їхні яскраві очі тьмяніли.
Олені стало нудно. Розмова не клеїлася, зникло бажання жартувати. Стало зрозуміло — полювання не вдалося.
Після перерви почалася друга частина, яка затяглася аж занадто.
— Де ж той славнозвісний стриптиз? — запитала Олена.
— Почекай, це ж цвяшок програми, головне — у кінці, — знуджено відповіла Олександра.
— Я, напевно, не дочекаюся і піду додому.
— Ти що! А стриптиз?
— Щось мені не хочеться, та й пізня година, а додому далеко, — почала вставати Олена.
— Сядь і чекай, усе треба робити до кінця, — не відступала Олександра.
Олена покірно сіла і втупилася в сцену. Справді, за кілька хвилин ведучий оголосив початок найцікавішої частини вечора.
На сцену вийшла чорнява дівчина і почала танцювати східний танець, вправно вібруючи животом і стегнами, від чого розпалювалися хтиві погляди сильної половини. Потім танцівниця обрала кількох жінок для навчання. Вони намагалися повторити її рухи, але жодній не вдавалося. Далі на сцену запросили чоловіків, які мали виконати щось схоже. Танцівниця клала їхні руки собі на стегна, наче для навчання, і тим ще сильніше розпалювала пожадливий вогонь у їхніх очах.
— Ось наші шановні чоловіки вже розігрілися, тепер час підкинути пару полінець у ватру наших найчарівніших жінок. Зараз прилетить ангел! Бережіться, жіночки, це грішний ангел! — голосно вигукнув конферансьє.
Залунала п’ята симфонія Бетовена «Доля стукає в двері». Під відомі акорди на сцену вилетів, наче птах, молодий чоловік з демонічними очима. Він був у білій туніці й шароварах, до плечей причеплені чорні крила. Чоловік швидко кружляв у танку, водночас знімаючи верхню частину одягу. Потім злетів зі сцени, схопив якусь дівчину із залу і потяг за собою. Рухи танцюриста імітували бурхливе кохання, шаровари й туніка впали на підлогу. Юнак залишився в крилах та фіговому листочку з тоненькою смужкою на сідниці, демонструючи худе біле тіло. Покинувши партнерку, чорний ангел вистрибнув на сцену, продовжуючи похітливі па. Глядачі трепетно стежили за кожним рухом в очікуванні, коли нарешті злетить остання деталь. Руки танцюриста обнімали власне тіло, опускаючись нижче і нижче. Ще мить і вони досягнуть фінальної точки. Невже зараз приховане стане явним? Зазвучали останні урочисті акорди симфонії, світло згасло, ангел зник зі сцени.
Розчаровані глядачі поверталися на свої місця.
— То задля такої дурниці я стратила стільки грошей? — незадоволено мовила Олена одній з подруг.
— А ти хотіла, щоб він повністю оголився?
— Це ж стриптиз!
— Чоловіки ніколи не роздягаються догола, це роблять лише жінки. Знаєш, скільки я відвідала таких заходів.
— Хіба це цікаво? Яка від цього приємність? — не могла зрозуміти подругу Олена.
— Не знаю як ти, а я отримую задоволення. Треба ж від чогось його мати.
Олена повернулася додому ще більше пригніченою. Знову пригадалася сумна дорога інтермецо. Від цього в неї розболівся шлунок, а в роті пересохло. Біль наростав, він пульсував у ділянці сонячного сплетіння, помаленьку піднімаючись догори, зупинився біля щитоподібної залози. Її наче хтось ухопив за шию міцними руками і почав дусити. Нестерпно бракувало повітря.
— Попереду пустка, — настирливо лізла гидка думка, — я так довго не протягну.
Треба з кимсь поговорити, тому швидко набрала номер Катрусі.
— Що сталося? — злякалася подруга.
— Мені погано, так болить щось усередині, не можу витримати.
— Може, ти отруїлася?
— Ні, це щось інше, не можу зрозуміти що.
— Тобі наврочили, треба негайно йти до ворожки, нехай зіллє віск.
— Я ще ніколи не ходила в такі місця.
— Нічого, все колись відбувається вперше. Я дам тобі номер, зателефонуєш до неї завтра зранку.
— Ти думаєш, вона допоможе?
— Можеш сміливо розпитувати її про все, що хочеш. Побачиш, вона багато що тобі скаже.
— І про Георгія?
— Про кожного.
— А майбутнє знає?
— Бачить, але не каже.
— Мені потрібно знати, що мене чекає, бо ще трохи, і збожеволію.
— Перестань себе їсти, ввімкни телевізор, зрештою, займись чим-небудь.
— Робота мене не береться, ти собі не можеш уявити, як мені погано.
— Нічого, переживеш, випий щось заспокійливе. Пізно, іди спати.
— Я тобі докучаю своїми розмовами, але мені потрібно з кимсь говорити.
— Лягай спати, поговоримо завтра.
— Я боюся засинати, мені весь час сниться один і той же сон. Я, напевне, збожеволіла.
— Спробуй подумати про щось приємне, перестань себе мучити, все буде гаразд, — втомлено спробувала закінчити розмову Катруся.
Розмова не складалася, Олена сухо попрощалася і поклала трубку.
— Треба випити щось заспокійливе, але що?
Погляд зупинився на пляшці коньяку, що стояла в кутку кухонного креденса. Олена швидко наповнила келишок і випила до дна.
Приємне тепло розлилося тілом, проникаючи в кожний закуток. Біль потроху вщухав. Цього виявилося замало, вона випила