Сюрпризи долі - Єва Гата

— Хіба він мені допоможе? Я вже ходила до ворожки.

— Не рівняй шарлатанів з лікарями, я впевнена — допоможе.

— Я готова заплатити будь-які гроші, лиш би вилізти з цього стану, — погодилася Олена.

На дуже дорогих психологічних сеансах лікар змусив витягти на білий світ брудну білизну, яку пацієнтка намагалася приховати. Це дало свої плоди, стало очевидним, що Жан був тимчасовим захопленням, який лише розкрив її жіночу натуру. Але це залишилося в минулому, зараз найбільшою проблемою став власний чоловік. Вона отримала багато цінних порад, які здебільшого ґрунтувалися на самонавіюванні. На якийсь час стало легше, однак дуже швидко депресія поверталася знову. Настанови були слушними, та їх не так просто виконувати, бо ж потрібно навчитися любити себе, а це наразі їй не вдавалося.

Після Нового року Петро і Павло приїхали додому на канікули. Олена сподівалася поринути в домашні справи, які відволічуть від гірких дум. Попереду зимова сесія і практика. Ще трохи, і хлопці вийдуть на самостійну дорогу. Як виявилося, їм запропонували продовжити навчання в магістратурі в Австрії. Новина дуже засмутила Олену, вона сподівалася, що влітку сини повернуться додому назавжди.

— Усі мене покидають. За два тижні діти повертаються в Австрію і я їх побачу лише наприкінці травня, а потім їх не буде ще цілий рік, — скаржилася Марині.

— А ти хотіла прив’язати їх до себе? Мають змогу вчитися за кордоном, тішся, ще один рік побудуть у гарних умовах.

— Чує моя душа — буде значно довше.

— Ну і добре, нехай влаштовують своє майбутнє, не триматися ж їм за твою спідницю.

— Я сподівалася, що вони мене пожаліють.

— До речі, як вони сприйняли вибрик Георгія?

— На диво спокійно і навіть підтримали цього гульвісу.

— Хіба ти бачила, щоб хлопці пішли проти батька?

— Я хочу, щоб вони були на моєму боці! Він же зрадив нашу сім’ю. Якби ти знала, як мені важко. Те, що намагалася в собі придушити, повернулося. Дивлюся на них і бачу його. Це така мука.

— А що Георгій?

— Майже нічого не знаю. Телефонував до мене лише один раз, що передаватиме гроші для дітей.

— І більше ви не спілкувалися? — випитувала Марина.

— Жодного разу, знаю лише, що хлопці з ним інколи розмовляють по телефону, та мені нічого не кажуть, я лише здогадуюся. Він підступно схопився за їхній виїзд як за рятівне коло, так значно простіше втікати з дому.

— Не згущуй фарби. Нехай він їм допомагає, ти ж не маєш ні таких грошей, ні можливостей.

Наприкінці червня хлопці успішно захистили дипломи і планували чимшвидше повернутися до Австрії, — треба ретельно підготуватися до магістратури. Олена знову залишалася самотньою на невизначений час. Тепле червневе сонечко почало нагадувати про початок літа і відпустку. Треба кудись поїхати, інакше можна збожеволіти. Хотілося знайти собі товариство, та виявилося, що це не так просто. Марина з Олесем збиралися їхати на море в пансіонат, де відпочивали щороку, а Катрусю зі Стефаном друзі запросили до Польщі.

Стан значно погіршився після від’їзду синів. Олена потребувала, щоб її хтось кудись покликав, однак всі, як на зло, забули про неї. Одного вечора зателефонувала Олександра, яка вирішила на вихідні зібрати жіноче товариство в себе на дачі. Олена радісно погодилася. Тепер вона цінувала кожне запрошення і ніколи не відмовлялася.

Будиночок виявився в чарівному місці на березі озера. Погода чудова. Можна цілий день купатися в прозорій воді й ніжитися на сонечку. Увечері дівчата смажили м’ясо і пили вино. Хміль ударив у голову і розв’язав язики. Кожна бажала похвалитися власними здобутками. Одні знайшли для себе цікаві заняття, інші ще перебували в пошуку, але усім для повного щастя бракувало заможного коханця. Вони потребували міцної стіни, на яку можна б спертися.

Покинуті жінки мають щось спільне між собою. На перший погляд, важко визначити, що саме — чи то нездоровий блиск в очах, чи надмірну екзальтованість, під якою приховують поранену душу, а ще в них починають з’являтися чоловічі риси. Це цілком закономірно, кожна з них втомлена щоденним вирішенням проблем, які важкою ношею лягли на тендітні плечі.

Для жінок, чоловіки яких займали високі посади, — це справжня трагедія. Упродовж подружнього життя вони насолоджувалися досягненнями благовірного, і раптом пуповина обірвалася. Раніше шановна пані була поважною матроною відомого метра, за довгі роки звикла до свого статусу, і раптом усе докорінно змінилося. Колись на неї всі зважали і навіть любили, але виявилося, що це далеко не так, без свого сонцесяйного чоловіка добродійка стала нецікавою для навколишнього світу.

— Я хочу мати такого хлопця, щоб не рахував грошей і купив мені дорогу шубу. Так набридло самій рахувати кожну копійку, — мріяла одна.

— А я б хотіла мати такого, щоб возив мене по цілому світі, — додала інша.

— А куди б ти спочатку хотіла поїхати? — запитала Олена.

— Ну звичайно, в Париж.

— Не нагадуй мені той Париж, мене від нього нудить, — скривилася Олена.

— Тоді я б у Грецію, на Егейське море. Знаєш, яке воно тепле і лагідне. Там улітку чудово, особливо на островах.

— А ти звідки знаєш? — запитала Олександра.

— Мені розповідала знайома, яка щороку там відпочиває.

— А як їй так вдається? — здивувалася Олена.

— Дуже просто, має доброго хлопця, от він і фінансує її забаганки. Вона розповідала, що найбільше їй сподобався острів Гідра. Там, як у казці: маленькі кольорові будиночки, мармурові сходи і синє-синє море, чисте, як сльоза.

Олена уважно слухала. Їй також хотілося мати когось біля себе.