Сюрпризи долі - Єва Гата
— Суперечливе твердження, то чому ж ти вирішила, що гірша від нього?
— Так він мені сказав.
— А ти й повірила, спокійненько опустила руки, навіть не спробувала поборотися за свою мрію?
— Так.
— От і порушила міру.
— Що ж тепер робити?
— Заповнити прогалини.
— Навколо мене так багато людських доль, але я ніколи не намагалася їх виміряти.
— А тепер спробуй.
— Знаєш, я вже почала. Маю маленький доробок.
— Тоді хвалися.
— Колись Жан подарував мені відвагу зробити ще одну спробу, я написала для нього повість «Життя в тіні». Потім, з відомих тобі обставин, виникла перерва. Тепер я знову повернулася до улюбленої роботи і завершила «Сюрпризи долі». Мені дуже захотілося описати долю однієї жінки. Я дам тобі прочитати рукописи.
— Дуже цікаво. Та якщо хочеш мати успіх, то в героїню треба вкласти якнайбільше спільних рис, притаманних жінкам. До речі, чи ти знаєш, що роги Пана дотикаються до небес?
— Не розумію, що це означає.
— Це вміння перейти від окремого до загального, а далі, не зупиняючись, — до ще загальніших ідей, які є Божественними. Волосся на тілі Пана означає сяйво, яке випромінюють речі, а борода — промені від небесних тіл. Намагайся заглиблюватися в суть речей і зрозумієш головні таємниці природи.
— Я намагаюся так робити, та інколи бракує знань.
— Вчися від дикої природи. Він, до речі, оспівує її, яка, на жаль, з кожним днем зникає через людей. Нині в Європі майже не залишилося місця, де можна б сховатися від цивілізації, навіть в Альпах проклали асфальтові дороги.
— Мої діти якраз поїхали на цілий рік в Австрію.
— Якщо захочеш, можемо їх відвідати.
— Я про таке ніколи й не мріяла.
— А ти мрій, а потім намагайся побачити себе героїнею власних фантазій, і чим детальніше відтворюватимеш події, тим точніше вони виявлятимуться.
— Рік тому мене дуже цікавив Жан, я постійно уявляла себе разом з ним, та цього так і не сталося.
— У кожного з вас була інша мета.
— А про що він мріяв?
— Він перебував у пошуку і нарешті знайшов те, що бажав.
— Ти про що? — не зрозуміла Олена.
— Про одруження. Його одвічною мрією було знайти відповідну партію. Марі — донька відомого газетяра, власника популярної політичної газети. Такий шлюб відкрив Жанові широку і безтурботну дорогу.
— Без кохання?
— Просто вибрав свою гру і задоволений.
— А якщо вона йому обридне?
— Хто, гра чи дружина?
— Обидві.
— Ну, тоді їх змінить. Кожен з нас постійно щось обирає і, якщо йому не підходить, змінює.
— Але ж є ще й обставини, на які неможливо вплинути.
— Лише здається, що не можна вплинути. Згадай свій власний випадок. Ти вибрала іншу гру, і навколишній світ також перебудувався.
— Я дуже хочу змінити власне життя.
— А ще Пан носить на собі шкуру леопарда, яка символізує різноманіття речей і явищ у природі. Вибирай, що бажаєш.
— І з чого почати?
— Пропоную тобі зробити перший крок. Якщо маєш бажання, то поїхали завтра разом на тиждень у гори, я так давно не пив чистої джерельної води.
Олена повернулася додому пізно ввечері. Радість переповнювала душу, раптом зрозуміла, що потребує музики. Що вибрати? Щось радісне! Нехай лунає Штраус.
Вона складала речі в валізку, кружляючи під натхненну музику вальсів. Це був інший танець, а не той розпачливий в обіймах з подушкою. Душа співала: «Сьогодні маєш сюрпризззззззззззз». Виявляється, сюрпризи бувають приємними.
* * *Яке щастя, що на її шляху зустрівся Пантелій. Він єдиний подав їй руку і витягнув зі смердючого болота. Олена добре пам’ятає той стан: як затягувала трясовина, як відчайдушно борсалася в липкій каші, а найліпші друзі бігали довкола і плакали над її нещасною голівкою, яку ось-ось поглине вічний морок. І коли раптом під ногами намацала якийсь уявний пеньок і висунулася трішки вгору з багнюки, то запримітила, що такий розвиток подій не дуже подобається перейнятим глядачам. На щастя, виринула міцна рука Пантелія, яка щосили витягла її на квітучу галявину. Видовище закінчилося, глядачі розійшлися, втративши інтерес, а Олена залишилася одна обсихати на сонечку, обтрушуючи бруд. Поруч з’явився друг, який не лише допоміг змінити одяг, а й вказав стежку, яка виводила з непрохідної гущавини.
— Може, Пантелій закохався? — запитувала себе. — Чому вирішив провести відпустку на Батьківщині з нею, невже в нього немає когось ближчого?
Від такого припущення приємне тепло пробігало тілом. Вона потребувала мати хоч одну живу душу, яка щиро бажала їй щастя. Завтра настане новий день, який принесе свої сюрпризи.
Олена розуміла, що Пантелій посланий їй зверху, однак душа була настільки зболена, що про кохання і не думала. Їм було приємно вдвох сидіти до пізньої ночі на ганку, безконечно дивитися на зоряне небо і вкриті покровом ночі сині вершини.
— Кожна зустріч не є випадкова, — повторював Пантелій, і те, що тобі здається непотрібним тепер, виявляється корисним у майбутньому.
— Я це зрозуміла на прикладі з Жаном.
— Він пробудив тебе від сплячки, повернув віру в себе. А те, що повівся не так, як сподівалася, то це не його вина. Ти сама переоцінила свої повноваження. Чого ти хотіла? — Щоб кохав тебе єдину?
— Мені здавалося, що наші почуття взаємні.