Остерігайтеся котів - Жиль Легардіньє

«Викличте також реанімаційну бригаду, тому що я в шоковому стані. Я хочу обійняти Мортаня, а також Жеральдін і папороть Мелані».

— Ви не задоволені?

«Задоволена — це не те слово. Але це ще не все. Мортаню, негіднику, живий доказе того, що навіть найнікчемніший молюск може робити добро завдяки коханню жінки і дзвінкому ляпасу по фізіономії! Ти мені повертаєш віру в чоловіків. Землю врятовано! Ми — найкращий вид живих істот на цій планеті, навіть ти, Мортаню. Коти ніколи не виграють. Я люблю тебе».

— Звичайно, я щаслива, але поки що не до кінця усвідомила. У будь-якому разі, щиро вам дякую…

Перечитайте останню фразу. Ось доказ, що в цьому житті все можливо. Не робіть квапливих висновків. Ніколи не кажіть «ніколи». Кохайте одне одного, але остерігайтеся котів. Я теж перетворююся на джерело афоризмів, це сімейна традиція.

26

Моє життя нагадує небо цієї серпневої п’ятниці: таке ж безхмарне. За годину прийде Рік. Квартиру прибрано, стіл накрито. Я зібрала волосся в шпильку, яку подарувала мені Софі: це принесе мені успіх. Довго дивилася на себе в дзеркало, посміхаючись, розмовляючи, оцінюючи, наче бачу все вперше. А потім задерла норовливо голову й вибухнула сміхом, кидаючи змовницький погляд на шторку душу. Яка звабниця ця Жулі!

Я вибрала маленьку легку сукню, щось середнє між Мерилін і жерцем інків — навіть не знаю, чи ви можете собі таке уявити. Вона кремового кольору, ніжної шовкової текстури. Єдина проблема в тому, що бретельки тоненькі й від кожного руху рукою стає помітним бюстгальтер. Я вагаюся, намагаюся приховати, а потім, сповнена рішучості, уперше в житті наважуюся не одягати ліфчика. Цю вечерю ніщо не повинно зіпсувати.

Стіл накрито: репетиція триває вже два дні. Від передучора надвечір я накриваю стіл на дві особи, нарізаю хліб у корзинку з лози, запалюю свічки — щоразу нові. Потім складаю серветки та смакую свої морські гребінці в білому соусі з цибулі-порей. У мене може бути розлад шлунку, але я не хочу ризикувати й зіпсувати нашу першу вечерю. Тож тренуюся з останніх сил. Я помітила, що продавець у рибній крамниці здивувався, коли я взяла п'ять кілограмів очищених молюсків на двох. Але мені потрібна була практика, особливо коли цього нема кому скуштувати. До Ріка ніхто не зможе оцінити моїх кулінарних талантів.

Мушу вам розповісти про ще один свій недолік: я боюся морських гребінців. Коли я була малою, бачила, як їх готує моя мама. Вони ворушилися в раковині… У мене залишилися страшні спогади. Мені аж кошмари снилися. Продавець у рибній крамниці почистив їх від панцера, але коли я їх готувала, то — аж сором бере — боялася, що один із них вилізе й укусить мене.

За два вечора мені все вдалося. Молюски були ніжними на смак і зовсім не рухалися, а цибуля-порей у кремовому соусі мала приємний аромат. Але що таке два вечори без третього? У мене все вийде!

Що ж до антуражу, то я навіть змінила заставку на екрані комп'ютера. Прибрала пальму і пляж із білим піском і поставила лісовий пейзаж. Я про все подбала. Якщо він запитає, чому я вибрала цю світлину, то відповім, що люблю бігати на природі. Нікчемна брехуха. Я все передбачила. Утім, для цього вечора вирішила змиритися з присутністю Туфуфу. Звісно, не до того, щоб аж усадовити його за стіл — він розсівся на ліжку і, до речі, мав задоволений вигляд. Думаю, йому подобається моя сукня.

За двадцять чотири хвилини прийде Рік. Я купила кілька пляшок спиртного для аперитиву й половину понадливала — нехай думає, що я приймаю й інших гостей окрім нього. Я нахилилася над раковиною, щоб понюхати, чи не пахне алкоголем, інакше моя репутація знову постраждає.

Я все підготувала, але не подумала, про що ми будемо говорити. У мене два мільярди запитань до нього.

Сподіваюся сьогодні дізнатися відповідь хоча б на частину з них, оскільки мене ще долають сумніви стосовно того, що він може приховувати. Інстинкт підказує мені, що цьому хлопцеві можна довіряти, але я впевнена, що він не все розповідає. Я не знаю, де він працює. Здається, у нього свій бізнес, але не розумію, як місцеві жителі можуть довіряти йому, коли він тільки-но приїхав. Якось увечері ми перетнулися, коли він повертався з пошти з великим пакунком. Здається, йому було незручно, що ми зустрілися. Сказав, що це обладнання для комп'ютера, але мені вдалося прочитати назву компанії на етикетці відправника, і, подивившись в Інтернеті, я дізналася, що це виробник обладнання для важких робіт, у тому числі станків для обробляння металу. Невже він розпилює ці комп'ютери, як у фільмі жахів?

Лишилося десять хвилин. Дзвонить телефон. Я відповідаю, а в голові майнула думка: тільки б Рік не скасував нашу зустріч.

— Алло?

— Добрий день, люба, це мама. Я тебе не відволікаю?

— Звісно, що ні. Як у вас справи?

— Твій батько трішки втомлений, але це точно через Жанто. Вони поїхали сьогодні зранку і, мушу сказати, ми полегшено зітхнули. Старість їх не виправила. Жоселін невпинно плете нісенітниці про своїх онуків, а Раймон дивується, наскільки відстав у розвитку світ годинникової індустрії, відколи він вийшов на пенсію. Але я не тому телефоную.

— Щось сталося?

— Уяви, в обід мені подзвонила мадам Дуглін і сказала, що ти працюєш продавчинею в пекарні, тій, що поряд із твоїм будинком. Нісенітниця, чи не так?

«Як мені викрутитися із цієї халепи? Я впевнена, що маму підкупили морські гребінці. Вони саме намагаються вилізти з коробки і скоїти напад. Рік знайде моє скривавлене тіло і прочинене вікно. Це буде початком руйнування світу».

— Жулі, ти тут?

— Так, мамо. Я справді була в крамниці, щоб допомогти. Ванесса, продавчиня, вагітна й не справляється. Мадам Бержеро попросила мене.

— Як їй не соромно!

— Я сама запропонувала, утім, я все розповім тобі в неділю, бо маю вже йти.

— Ти йдеш на зібрання божевільних?

— Вони не божевільні, мамо.

— Звичайно, що так, я сама була такою в їхньому віці. Бережи себе, моя люба. Ти подзвониш мені в неділю?

— Так. Цілую. Не забудь обійняти за мене тата!

Чотири хвилини до зустрічі. Я поправляю зачіску.

Одягаю сукню. Не можу встояти на місці. Що я скажу батькам про нову роботу? Як мені протриматися весь вечір із Ріком, якщо мені