Скляні бджоли - Ернст Юнгер
А щодо апаратів Цаппароні, то після першого подиву зразу виникало питання коштів. Скляні бджоли створювали враження автоматів класу люкс — я припускав, що кожна з них коштувала не менше, ніж легковий автомобіль, а то й цілий літак. Безперечно, після випробовувань Цаппароні запустить їх у серійне виробництво, як то було з усіма його винаходами. Очевидно, лише з одним таким роєм чи, можливо, навіть з однією скляною бджолою погожого весняного дня він міг зібрати більше меду, ніж рій звичайних бджіл за рік. Напевне, вони могли працювати в дощ і вночі. Але який сенс у цих прибутках порівняно з велетенськими затратами?
Гаразд, мед — смачний продукт, та якщо підвищувати тут ефективність, то це справа не автоматів, а насамперед хімії. Я згадав про лабораторії, які бачив у Провансі, зокрема в Ґрассі, де з мільйонів квіток добувають ароматичну речовину. Там були цілі ліси диких помаранчів, поля фіалок і тубероз та пагорби маквісу, порослі лавандою. За подібною технологією можна було б отримувати й мед. Луги можна було б експлуатувати за зразком вугільних пластів, з яких добувають не лише паливо, а ще й безліч хімікалій: есенцій, фарб, різноманітних медичних препаратів, навіть волокна павутини. Мене дивує, чому досі ніхто не зреалізував цієї ідеї.
Звісно, питання коштів Цаппароні давно вже зважив, бо інакше то був би перший мільярдер, який не вдавався б до найжорсткішого обрахунку. Деякі вже зрозуміли на власному гіркому досвіді, як добре заможні люди дбають про кожну копійку. Вони не стали б заможними, якби не мали такого хисту до економії.
Тож слід було припустити, що система скляних апаратів мала свій сенс, який виходив за рамки звичайного економічного розрахунку. Це могла бути іграшка набоба[35], якою він милувався, коли повертався з гольфу чи з рибалки. В технічну добу технічними були й іграшки. Навіть мільйонери доводили себе до банкрутства подібними цяцьками. Під час гри людина забуває про гаманець.
Проте це припущення було маловірогідним, адже якби Цаппароні хотів витрачати час і гроші на різні дрібні задоволення, то міг би звернутися, приміром, до кінематографа. Кіностудія «Цаппароні-фільм» була одним з його улюблених дітищ. Там він зважувався на експерименти, які будь-кого іншого вже б пустили по світу. Безперечно, сама ідея замінити акторів автоматами була не нова й уже не раз випробовулася в кіно. При цьому ні в кого не викликало сумніву, що перед ним автомати, тож експерименти обмежилися сферами казкового та гротескного, основними ефектами лялькового театру та давнього laterna magica[36]. Натомість Цаппароні хотів втілити у життя автомати, як їх собі уявляли Альберт Великий[37] та Реґіомонтан[38]. Він хотів створити штучних людей в натуральну величину, які б мали подобу справжньої людини. Над цими ідеями всі сміялися й висловлювали обурення ними, оголосивши недолугими вигадками ексцентрика.
Проте всі таки помилилися, оскільки вже перший екземпляр викликав справжній фурор. То був ляльковий театр класу люкс, без ляльководів і без дротів, то була прем'єра не лише нової п'єси, але й нового мистецтва. І хоча фігури трохи відрізнялися від справжніх людей, проте радше в позитивний бік. Обличчя були просвітленішими, бездоганнішими, очі мали більший розріз й нагадували коштовні камені, рухи були плавніші, шляхетніші, а в моменти збудження різкіші й швидші, ніж в реальності. І навіть огидне, анормальне набуло нового, збудного й жахнішого та водночас захопливішого виду. Калібан, Шейлок, горбань із Нотр-Дама, яких продемонстрував Цаппароні, не могли бути зачаті в жодному ліжку, їх не могла б народити жодна справжня жінка, хай би які відхилення вона мала. Поряд з цими фігурами можна було уявити лише цілком фантастичних істот, таких як Ґоліаф[39], Карлик Ніс[40], архіваріус Ліндгорст[41], янгол-провісник, крізь чиє прозоре тіло й крила проглядають предмети.
З почуттям спантеличення й подиву всі бачили, що ці фігури не просто імітують людей, але певним чином переважають їх за своїм діапазоном можливостей. Голоси брали такі високі й такі низькі ноти, що кожен соловей і кожен бас почувалися б присоромленими, рухи й вираз обличчя вказували на те, що природу було досконало вивчено й перевершено.
Вони виглядали просто незрівнянно. І публіка в екстазі захоплювалася тим, з чого ще вчора кпинила. Не хочу повторювати того, що говорили у хвалебних промовах. У цьому театрі маріонеток вбачали новий вид мистецтва, який представляв ідеальні типажі. Врешті, тут була і певна наївність духу часу, подібна до почуттів дитини перед химерними винаходами, до яких та кидається, ніби до нової ляльки. Газети оплакували долю одного молодика, який кинувся в Темзу. Він сприйняв героїню Цаппароні за живу жінку й, довідавшись правду, не зміг здолати свого розчарування. Керівництво фабрики висловило своє співчуття й натякнуло, що гарна роботеса цілком могла б прислухатись до бажань того хлопця. Він просто надто поквапився, не усвідомивши нових можливостей техніки. В усякому разі, успіх був приголомшливим, і всі витрати виправдались. У Цаппароні були насправді золоті руки.
Ні, той, хто міг бавитися зі штучними людьми, мав достатньо розваг у годину дозвілля. Для цього не були потрібні скляні бджоли. Я перебував не на ігровому майданчику. Проте є й інші сфери, в яких гроші не відіграють ролі.
Безперечно, те, що тут скляні бджоли збирали мед, було лише грою. То було абсурдне завдання для таких складних виробів. Адже зі створіннями, які мали такі можливості, можна було робити все, що завгодно. Для таких автоматів було б легше збирати золоті піщинки й діаманти, ніж нектар, який вони висмоктували з квітів. Але навіть для цього вони були все ще занадто дорогі. До економічно невиправданого вдаються тоді, коли йдеться про владу.
Та й справді, володар таких роїв мусив бути могутньою людиною. Напевне він був би могутнішим за того, хто володів би такою самою кількістю літаків. Давид був сильніший і розумніший за Ґоліафа.
Тут економіка не мала жодного значення, або ж треба було говорити про економіку іншого порядку, економіку титанічного. Тут слід вести інакший підрахунок. Про Вартість такої бджоли можна було собі лише уявляти, та навіть якщо ціна
