Скляні бджоли - Ернст Юнгер

Вважається, що добре мати власну думку. Але це правильно лише в обмеженому діапазоні, тут більше важить сама манера висловлюватися. Коли з'являється такий поважний пан, як Філлмор, то, по суті, він говорить лише загальні речі. Але він говорить їх з великою впевненістю, авторитетно. Кожен відчуває: «Я також міг би таке сказати». В цьому й полягає влада. Я ніколи не мав такого схвалення.

Якщо ми мали власні думки про якусь легенду чи білі прапори, то було розумно тримати їх при собі, особливо коли сюди були вплутані пристрасті. Можливо, я викликав у Цаппароні побоювання, що коли він мене візьме на роботу, то одержить на одного кверулянта більше. А тим часом вдома на мене чекала Тереза.

12

Птахи притихли. Я знову чув жебоніння струмка в парку. Мене непомітно оповив сон. З раннього ранку я був на ногах, охоплений неспокоєм людини, яка має постійно дбати про хліб насущний. У такому стані сон захоплює зненацька, як злодій.

Напевне, я закуняв лише на якусь мить, бо сонце було майже на тому самому місці. Дрімота ясної сонячної днини спантеличила мене. Я заледве міг орієнтуватися, місце здалося мені непривітним.

Та й бджоли ніби пробудилися з обіднього сну, повітря повнилося їхнім гудінням. На лугу вони займалися збором нектару: хмарками черкали білу піну суцвіть або ж пірнали в строкату квіткову глибину. Вони гронами зависали над білими квітами жасмину, що ріс обабіч стежки, з квітучого клена поряд з альтанкою їхні рої бриніли ніби зсередини великого дзвона, який ще довго відлунює після того, як пробив полудень. Квітів було вдосталь, то був один з тих років, коли пасічники кажуть, що навіть із штахетин сочиться мед.

І все-таки в цій мирній метушні відчувалося щось чужорідне. Якщо не брати до уваги коней та дичину, я мало знайомий з тваринами, бо мені ніколи не траплявся вчитель, який би міг мене ними захопити. З рослинами було інакше, адже наш ботанік надзвичайно пристрасно любив свій предмет і постійно водив нас на екскурсії. Як багато в житті залежить від таких зустрічей! Якби мені треба було зробити перелік усіх тварин, яких я знаю, мені вистачило б одного аркушика паперу. Особливо це стосується комах, яких у природі — незлічити.

Проте я таки знаю, як приблизно виглядає бджола, оса чи шершень. Отак я сидів собі й дивився на роїння біля квітів, та декілька разів попри мене пролітали створіння, які вирізнялися якоюсь незвичністю. Я можу покластися на власні очі, я випробував їх не лише під час полювання на перепілок. Для мене не становить жодних труднощів простежити за комахою, поки вона сяде на квітку. Потім я взявся за бінокль і побачив, що не помилився.

Отже, хоч я й не дуже обізнаний щодо комах, тут мені одразу впало в око, що переді мною щось небачене, надзвичайно дивне, так ніби то була комаха позаземного походження. Здавалося, над цією істотою попрацював деміург, який лише чув про бджіл.

Істота дала мені вдосталь часу її роздивитися, окрім того раптом звідусіль почали з'являтися її побратими, ніби робітники із фабричної брами в час, коли пролунав гудок. Насамперед бджоли привертали увагу своїми розмірами. Звісно, вони не були такими великими, як ті, що їх зустрів Ґуллівер у Бробдинґнеґу[33] й захищався від них шпагою, проте значно більші, ніж звичайна бджола чи навіть шершень. Вони були десь завбільшки з волоський горіх, коли той ще вбраний в зелену шкаралущу. Крильця були не рухливі, як у птахів чи комах, а мали вигляд застиглих облямівок довкола тіла, тобто вони радше відігравали роль стабілізуючої та несучої поверхні.

Розмір привертав увагу менше, ніж могло б здатися, оскільки істоти були цілком прозорі. Про те, як вони виглядають, я міг здогадуватися лиш з відблисків, які створювалися під час їхніх рухів у сонячному промінні. Але коли така істота опинялася, як оце тепер, перед квіткою польової берізки, застромивши в неї свій хоботок, що мав форму скляного зонда, вона здавалася невидимою.

Вигляд цих істот так захопив мене, що я на мить забув про час і місце, де я перебував. Таке подивування охоплює нас під час демонстрації машини, форма чи рух якої є реалізацією нової ідеї. Якби перенести магічним чином людину доби бідермаєра[34] на одне з наших перехресть, то дорожній рух безперечно спантеличив би її. Та після здивування, яке тривало б певний час, людина почала б поступово усвідомлювати й систематизувати своє оточення. Вона почала б відрізняти мотоцикли від легкових та вантажних автомобілів.

Так було й зі мною, коли я збагнув, що в мене перед очима не новий вид комах, а механізми. Цей клятий Цаппароні взявся й тут імітувати природу чи радше спробував удосконалити її, довершити, скорочуючи й прискорюючи виробничі процеси. Я старанно крутив біноклем, щоб устежити за істотами, що шугали довкола, ніби випущені з катапульти діаманти. Прислухавшись, я почув їхнє легке посвистування, яке на мить ставало гучнішим, коли вони різко гальмували перед квіткою. А внизу, біля вуликів, які тепер стояли на сонці, посвистування перетворювалося на суцільне безперервне гудіння. Все було дуже точно продумано, щоб запобігти зіткненням там, де збиралися цілі зграї автоматів, перш ніж вони залітали всередину вуликів.

Маю визнати, що я спостерігав за цими маневрами із захопленням, яке викликають кмітливі технічні рішення. Це захоплення є водночас усвідомленням: бути серед посвячених, перед нашим духом тріумфував інший дух. Захоплення стало ще більшим, коли я зауважив, що Цаппароні працював з різними системами. Я помітив різні моделі, різні рої автоматів, що снували полем та над кущами. Особливо потужні комахи мали цілу батарею хоботків, які занурювали в суцвіття зонтичних та цвіт винограду. Інші були оснащені механічними мацачками, які ніжно охоплювали квітку, щоб витиснути з неї нектар. Деякі апарати залишалися для мене загадкою. Очевидно, цей закуток служив Цаппароні дослідним полем для його блискучих ідей.

Поки я насолоджувався цим видовищем, час збігав. Поступово я починав розуміти будову, сутність самої системи. Вулики були виставлені довгою вервечкою вздовж муру. Зовні вони переважно мали звичайний вигляд, деякі були прозорі й, здавалося, були зроблені з того ж матеріалу, що й штучні бджоли. У старих вуликах були звичайні бджоли. Можливо, їхні рої були своєрідним мірилом величини тріумфу над природою. Цаппароні, безперечно, порахував, скільки нектару збирає один рій за день,