Покоління джинс. Втекти з СРСР - Дато Турашвілі

— Але ж дитина ні в чому не винна, вона ще навіть не народилася.

— Я ж тобі й кажу, синку, — їхня доля та майбутнє залежать від тебе.

— Якщо з моєю дружиною та дитиною все буде добре, я скажу все, що буде потрібно слідчому та суду.

— Тому що ти розумна людина, і чому той покидьок чернець має пожертвувати стількома людьми?!

Радісний слідчий сказав ще кілька фраз, та Гега його вже не слухав — зараз він думав лише про ту стіну, на якій ще мав встигнути написати два слова, і він все ж встиг написати аж три:

«Бережи нашого малюка…»

А після повернення до камери він думав про слідчого, якому дасть саме ті свідчення, які хочуть від нього отримати, і цим врятує дитину. Для нього головним зараз було народження маленької людини, яка мала з’явитися на світ до суду, а потім Гега сказав би правду, все сказане на суді було би правдою — інакше він не міг. Не міг підтвердити те, що від нього вимагали, — це було брехнею, а той чернець — абсолютно безневинним, який взагалі не сидів у літаку. Тому він сказав би лише правду, але лише після того, як в одній з камер в’язниці тбіліського кадебе народиться з плачем його дитина. Вона з’явиться на світ, як і всі, вперше наповнюючи легені повітрям і не знаючи, що це лише перший біль.

Гега не знав, що ті, хто виносив вирок, були більш жорстокими, ніж він міг собі уявити, та уявити той перший вирок не міг ніхто у цій жорстокій країні…

Перший вирок винесли ще до початку судового процесу й виконали його тієї ж ночі — всього лише через кілька днів після того, як вони переконалися, що дати корисні для них показання на суді Гега не в змозі.

Для них важливішим за показання Геги була проблема вагітної Тіни, оскільки суд над вагітною жінкою міг викликати зайве співчуття у суспільства до викрадачів літака, чого радянська влада дійсно не могла допустити. У ЦК подумали й про те, що народження дитини до суду стане основою додаткових проблем для уряду. Тому вони врешті прийняли рішення і тієї ж ночі виконали перший жахливий вирок.

Тіну вони не розбудили. Їм було начхати, чи прокинеться ув’язнена вагітна жінка, оскільки вони все одно приспали б її за допомогою снодійного. Тому коли Тіна прокинулась, люди у білих халатах навіть не помітили її очей, повних страху й знаків питання, і швидко, з холодною свідомістю холодними руками зробили їй укол у вену. Тіна ж швидко усвідомила, що ці люди були тут саме для скоєння того зла, про яке вона вже думала, та скільки разів питала про це, стільки ж злилася на себе через те, що так погано думала про людей.

Але вони були не людьми, вони були звичайними холоднокровними вбивцями, серця й розуму жодного з яких навіть трохи не торкнулися приречений голос і благання Тіни не вбивати маленького, який ще навіть не народився. Тіна боролася до останнього, до останньої секунди, поки не знепритомніла. Поки була в змозі, благала кожного окремо і всіх разом, хто тієї ночі був у її камері, не вбивати її дитину. Та ліки, які їй вкололи одразу, мали дуже сильну дію і вбивці кілька разів здивовано перезирнулись — мовляв, як цій молодій дівчині стільки часу вдається боротися і розтягнути спротив. Та врешті Тіна заплющила очі, знесилена й переможена. Вона вже нічого не відчувала, нічого не бачила, коли з її тіла відділяли кількамісячний плід.

Єдиним, що пов’язувало її з цим світом, була сльоза, точніше — сльози, якими вкривалось її обличчя, — Тіна плакала, вона глибоко спала, але все одно плакала…

Мабуть, не було на землі в’язня, який радів би допитам більше за Гегу, що уявляв, ніби йде на побачення, а та стіна, на якій він зазвичай читав слова Тіни, була для нього найдорожчим місцем у всьому світі.

Але того дня він не знайшов на стіні нових слів Тіни, і подумав, що її більше не водили на допити, або ж вона просто не встигла написати бодай слово, і того дня Гега лишив на стіні для Тіни лише запитання: «Як маленький?»…

Проте через кілька днів, коли Гегу знов повели на допит, і перед тим, як завести до кабінету слідчого, поставили обличчям до тієї стіни, від Тіни нічого не було.

Гега знову подумав, що причиною цього може бути багато що, навіть найпростіше — наприклад, Тіну зараз водили на допити до іншої кімнати, і тому вона не відповідала на надряпані чоловіком повідомлення. Та Гега все ж відчув дивну слабкість у колінах та вологість біля скронь.

Коли його завели до кабінету слідчого, Гега попросив води і почав думати про те, як довідатися, що було насправді, але придумати нічого не вдалося і він вирішив прямо спитати у слідчого щодо Тіни. Насправді він не сподівався на щирість того літнього слідчого, але втрачати не було чого.

Гега випив води, почекав, дочекався спокою і спитав у слідчого те, що зараз цікавило його найбільше:

— Як Тіна?

— Ваша дружина добре.

— Ви — і її слідчий?

— Вашу дружину допитують мої колеги.

— То звідки ж ви знаєте, що у неї все добре?

— Синку, що знаю, то тобі й кажу.

— У вас є діти?

— У мене чудові діти.

— На відміну від нас? Ви писали листа до коханої?

— Здається, тут я ставлю питання.

— Рано чи пізно і ви даватимете відповіді.

— Ти це мені кажеш, синку?

— Вам усім.

— Погрожуєш?

— Я, мабуть, вже не зможу, але інші,