Українська література » Сучасна проза » Покоління джинс. Втекти з СРСР - Дато Турашвілі

Покоління джинс. Втекти з СРСР - Дато Турашвілі

Читаємо онлайн Покоління джинс. Втекти з СРСР - Дато Турашвілі

— Чому вони не запропонували летіти вам?

— Хто?

— Та хоча б Гега, він же був вашим найближчим другом?

— Чому — був, Гега і зараз мій найближчий друг.

— Перепрошую, погано вийшло. Сподіваюся, ви не подумаєте про щось таке, чого казати я не хотів.

— Що ви хотіли сказати?

— Хотів сказати, що для мене дійсно незрозуміло, чому Гега вам нічого не сказав, він же добре знав вас. Перепрошую, добре знає.

— Тому нічого і не сказав, що добре мене знає. Знав, що я відмовлюсь.

— Чому? Маю повірити, що ви так любите Радянський Союз, що не зрадили б?

— Здається, при розмові з вами я жодного разу не висловив своїх симпатій до радянської влади, але я не дисидент і не хочу ним бути.

— Мене саме це і цікавить, і це я хочу зрозуміти, за яким принципом зібрались викрадачі літака і чому вас, як найближчого друга Геги, не було з-поміж них?

— Я ж сказав вам — Гега знав, що я відмовлюсь.

— Чому? Ви не хотіли полетіти?

— Полетіти я завжди хотів, і зараз хочу, і полечу, але не літаком.

Російський слідчий трохи помовчав, обдумуючи відповідь Іраклія, але так і не зрозумів, що хотів сказати цей молодий грузин, і тому останнє питання поставив Іраклію лише для того, аби порушити незручну тишу:

— А якщо не вдасться полетіти?

— Тоді перепливу море.

— Що?

— Море.

— Як?

— Піснею.

— Жартуєте?

— Не жартую.

— Нам так і записати в протокол допиту?

— Так.

– І все ж таки як нам записати?

— Слово в слово.

— Все ж таки як?

— Я перепливу море…


Того дня після повернення з допиту в Іраклія Чарквіані вперше з’явився сумнів, що Гегу та інших викрадачів літака засудять до розстрілу, і цим припущенням він поділився зі своїми друзями — з тими, хто був друзями і Геги.

Та не лише друзі Геги — кожен у тогочасному Тбілісі та і всій Грузії досі думав, що до смерті викрадачів літака справа не дійде.

Їхня мотивація була логічною — викрадачі літака не були вбивцями і тому їхній розстріл був би зайвою жорстокістю зі сторони влади. Тому припущення Іраклія Чарквіані його друзі зустріли з сумнівом, але він хотів знати більше про майбутній вирок, тому скористався становищем своєї сім’ї, дізнався, хто буде суддею, який виноситиме головний вирок на майбутньому процесі й відшукав сина того чоловіка. Із сином судді він зустрівся біля університету після лекцій і одразу спитав те, що хотів знати. Той пообіцяв, що про все дізнається, якщо, звичайно, батько поділиться інформацією. «Сумніваюся», — все ж сказав він Іраклію, прощаючись.

Син ввечері того самого дня спитав у батька, чи правда той буде суддею у справі викрадачів літака, отримавши у відповідь дуже суворо і агресивно поставлене запитання:

— Хто тобі сказав?

— Ну, сказали.

— Хто?

— Яке це має значення?

— Дуже велике це має значення.

– І все ж таки?

— Фактично це державна таємниця, і ніхто не повинен знати до процесу, хто буде суддею.

— Яка в нас держава, такі й таємниці. Уже всі знають, що тебе призначать суддею.

— Хто тобі сказав?

— Яка різниця? Мені в університеті сказали. Вже всі знають.

— В університеті завжди було антирадянське кубло!

— Значить, у кублі вже знають.

— Здається, це тема не для жартів.

— Я й не жартую. Мене серйозно цікавить, що відбуватиметься.

— Я не маю права відповідати, та й бажання такого у мене немає, тим більше, що ніхто наперед не знає, що буде на суді.

— Я про деталі не питаю, мене цікавить вирок.

— Вироку наперед теж ніхто не знає, і на це запитання тобі ніхто не зможе відповісти.

— Ти можеш дати просту відповідь на просте запитання?

— Яку?

— Скажи або «так», або «ні».

— Що тебе цікавить?

– Їх засудять до розстрілу чи ні?

— Не знаю, але викрадачів літака, бандитів і терористів засудять саме до того, що вони заслужили.

— Це розстріл?

— Це закон.

— Значить, розстріляють?

— Я ж сказав — не знаю…

Син зрозумів, що батько йому нічого не скаже, а також подумав, що вирок викрадачам літака винесуть до суду, якщо цього ще не зробили.

А батько-суддя, як тільки син вийшов із кімнати, набрав телефонний номер:

— Доброго дня, пане Володимире, так, це я, коли можете з’єднати з першим?.. Так, терміново… Так, чекаю.

Суддя повісив слухавку, але незворушно чекав на телефонний дзвінок, не зводячи ока з апарату, лише витер вказівним пальцем краплю поту, що стікала з лоба.

Прозвучав чи ні телефонний дзвінок, суддя взяв слухавку і одразу підвівся:

— Так, доброго дня… Кашлянув і продовжив:

— Хотів вам повідомити, що інформація щодо мого призначення вже витекла. Звідки знаю?.. До мене підіслали сина, аби дізнатись вирок, розстріляють чи ні… Що я відповів? Те, чого завжди вчили нас ви та партія… що радянські закони гуманні, але кожен порушник повинен відповідати за свою провину і зрадників батьківщини держава каратиме відповідно… алло, алло…

Суддя ще довго тримав біля вуха чорну слухавку, незважаючи на те що його вже не слухали.

Суддю, звичайно, замінили.

Ека-ука

Книга — одне, а

Відгуки про книгу Покоління джинс. Втекти з СРСР - Дато Турашвілі (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: