Покоління джинс. Втекти з СРСР - Дато Турашвілі

Гега сидів у кабінеті, але його свідомість лишалася назовні, біля тієї стіни, і він вперше після арешту відчув щастя, або щось схоже на щастя.

Грузинський слідчий помітив цю дивну радість і зі здивуванням сказав:

— Ви сьогодні виглядаєте радісним.

— Радісним?

— Можливо, не радісним, але задоволеним точно.

— Чим я маю бути задоволений?

— Мене самого це дивує.

— Вам здалося, мабуть.

— Нам нічого не здається. Це тобі здалося, що в тому літаку кіно знімали, а ти виконував головну роль з лимонкою у руці…

— Я вже сказав вам, що щиро шкодую про те, що сталося, а граната була несправжньою.

— А стільки народу ви іграшковою зброєю повбивали?

— Ми нікого не вбили.

— То вони що, самі повбивалися?

— Так вчинив лише Дато.

— Ти ж про це вже говорив і, здається, мав над чимось подумати.

— Над чим це я мав подумати?

— Ти мав вирішити, хто керував вашою бандою.

— Нами ніхто не керував, я вам ще тоді сказав.

— У кожної бандитської групи є керівник.

— У нас не було.

— Я розумію, що ти не хочеш бути донощиком, але обов’язково мусиш когось назвати для суду.

— Назвати кого?

— Керівника. З ваших двоє людей мертві, ти можеш назвати когось із них.

— Як я можу збрехати?

— Що, мертві зрозуміють?

— Але я ж знатиму, що збрехав. У нас не було ніякого ватажка.

— А той чернець ким був?

— Ченцем.

— Ченцем чи ватажком банди?

— Якби він був ватажком, сидів би у тому ж літаку.

— Тут ви погано вчинили, ти ж знаєш. Це так, між нами тобі кажу. Людина вам у всьому допомогла, а ви її відкинули. Відкидання ватажка я ще не бачив.

— Той чернець нічого не знав.

— Ти це йому можеш сказати, — слідчий-грузин мав на увазі росіянина, хоча не вказав навіть пальцем, — але чого ти так зі мною розмовляєш, я тебе по-людськи питаю, тож зрозумій мене по-братськи. Як так може бути — чоловік вас накрутив, а потім сам не сідає у літак. Чому лише ви повинні відповідати?!

— Той чернець нічого не знав, — повторив Гега, але настільки холодно, що йому було все одно, чи повірить йому молодий грузинський слідчий. Думки та свідомість Геги знову були біля тієї стіни, біля дверей, де було написано ті два англійські слова.

— Я для тебе це кажу, тож подумай, брате, — порадив в’язню молодий слідчий і підвівся.

В’язень дуже зрадів ранньому завершенню сьогоднішнього допиту, оскільки ту єдину ручку, яка зв’язала б його з Тіною, він вже тримав у руці.

Після виходу з кабінету слідчого, коли супроводжуючий знову попросив його стати обличчям до стіни, Гега встиг схованою у рукаві ручкою написати на стіні під тим текстом два слова: «were here…».

Потім, коли разом з конвоєм він йшов коридором до камери, йому думалось про той день, коли його знову поведуть на допит, оскільки бажав знову побачити напис на стіні, де з’явилося б нове слово, якщо ту фразу написала дійсно Тіна.

Тієї ночі Гега був щасливим, точніше, він не спав, очікуючи на дуже велике щастя, не спав, як і до того, але тепер — в очікуванні радості.

Під ранок, коли він вирішив не думати про Тіну і якось заснути, йому згадався слідчий, заснути стало ще важче — він ніяк не міг зрозуміти, чому йому змінили слідчого або ж взагалі чому такі справи доручають таким молодим, недосвідченим працівникам. Можливо, так зробили спеціально, подумавши, що слідчий приблизно того ж віку, що й злочинці, тому швидше знайде спільну мову з Гегою й легше розкриє його. Проте Гега не мав нічого, що можна було б сказати, точніше — нічого, що можна було б приховати, і все дійсно сталося так, як сталося. А ще він подумав про те, що у радянській імперії, можливо, дійсно все працює погано, і слідство у тому числі, й заснув лише під ранок…

Їхнє прізвище було помилково змінено, оскільки грузини насправді — давні іберійці, а не іверійці, і ця зміна — провина новогрецької та російської мов; утім, це не має стосунку до справи. З-поміж викрадачів літака найбільш примхливим був Паата, який зовсім не відповідав на запитання слідчого, а якщо і робив це, то лише кількома словами та узагальнено. Він дивом лишився живим — коли його зводили з трапу, кадебешники почали стріляти в нього. Врятувала швидкість спецназу. Вони закрили його тілами. Це було справою їхнього престижу — вони супроводжували вже арештованого бандита з кайданами на руках.

У камері Паата Іверіелі дуже часто думав про той смертний вирок, який уряд (без суду) виніс йому ще в аеропорту і як він випадково уникнув розстрілу прямо на трапі. Паата мав сумнів, що вбити його хотіли тому, бо думали, що він Каха — єдиний викрадач з-поміж тих, хто лишився живий, і який озброєним зайшов до кабіни пілотів і міг знати неприпустиму для влади правду. Хоча іноді Паата думав, що злі кадебешники вбивали його через те, що саме його звільнені пасажири називали найбільш активним злочинцем. Можливо, була й інша причина, але факт, що у Паату Іверіелі, вже заарештованого та обеззброєного, прямо під час сходження по трапу стріляли кілька чоловік.

Якби Паата точно знав, що його вбивають через брата, може, й не відчув би важкості на серці через