Маг - Джон Роберт Фаулз

— Старий, я ж застеріг.

— Не дуже виразно.

— Знаєш, як поводився Ксан, Ксан Філдінґ, з парашутистами, яких скидали до нас, у Лефка-Орі?[276] Зразу ж посилав на завдання. Ніяких застережень і напучень. Казав одне-єдине: «Спостерігай і не лови ґав». Розумієш?

Мітфорд був мені прикрий не так своєю обмеженістю й підлістю, як тим, що я бачив у ньому карикатуру на самого себе, в якій випиналися мої вади. Ракова пухлина, яку я старанно ховав усередині, в нього росла зовні, на шкірі. За давньою хворобливою звичкою, я мав би запідозрити в ньому підсадну качку, призначену випробувати чи провчити мене, але не вірилося, що комусь вдалося б так переконливо зіграти роль самозакоханого бевзя, глухого геть до всього. Згадалася Лілі де Сейтас. Мабуть, бачить у мені те саме, що я в Мітфорді. Вáрвара.

Ми вийшли з «Мандраґори» на хідник.

— У жовтні поїду до Греції, — сказав Мітфорд.

— Ого.

— Влітку наступного року моя фірма має там організувати літні тури.

— Господи, тільки не те.

— Грекам це піде на користь. Виб’є їм із голови дурні ідеї.

Я глянув на людну вулицю Сохо.

— Сподіваюся, Зевс ударить тебе блискавицею, щойно приїдеш.

Він сприйняв мої слова як жарт.

— Епоха звичайної людини, старий. Сірої людини.

Він простягнув руку. Якби я знав прийоми, залюбки викрутив би її й жбурнув би Мітфорда через себе. Його темно-синя спина віддалялася до Шефтсбері-авеню. Вічний тріумфатор на війні, в якій перемагають переможені.

За кілька років з’ясувалося, що того дня він справді грав роль, хоча й не ту, якої я побоювався. Я натрапив на його ім’я в газеті. Мітфорда заарештували в Торкі за махлювання з емісійними чеками. Таке він виробляв по всій Англії, подаючи себе капітаном, кавалером орденів «За видатні заслуги» і «Воєнний хрест».

«Справді, — сказав обвинувач, — після поразки німців підсудний прибув до Греції, будучи у складі окупаційних британських військ, але він ніколи не брав участи в русі Опору». І далі: «Демобілізувавшись, Мітфорд невдовзі повернувся до Греції й дістав там посаду вчителя, подавши підроблені рекомендації. Його звільнили за професійну непридатність».

Надвечір цього самого дня я зателефонував до Мач-Гадема. Довго звучали гудки, й нарешті обізвалася Лілі де Сейтас. Вона захекалась.

— Динсфорд-гаус.

— Це я. Ніколас Ерфе.

— Привіт, — підкреслено байдуже сказала вона. — Вибачте, я була в саду.

— Мені треба з вами зустрітися.

Коротка пауза.

— Але я не скажу вам нічого нового.

— Все одно мені треба.

Запала тиша. Я відчував, що де Сейтас усміхається.

— Коли? — спитала вона.

Наcтупного ранку мене не було вдома. Повернувшись близько другої години, я знайшов засунуту під двері записку від Кемп: «Приходив якийсь янкі. Сказав, що має до Тебе пильну справу. Буде тут о четвертій».

Я зайшов до майстерні. Великим пальцем Кемп розмазувала тлусті черв’яки зеленого хрому поверх бурих умбрових ляпок на чорному тлі. Вона не терпіла, коли хтось відривав її від «малярської творчости».

— Хто це був? — спитав я.

— Сказав, що йому треба побалакати з тобою.

— Про що?

— Він має поїхати до Греції. — Вайлувато відступивши від мольберта, вона з сигаретою в роті споглядала свою мазанину. — На твою попередню роботу, здається.

— Звідки він дізнався, де я мешкаю?

— А звідки мені знати?

Я задивився на записку.

— Який він на вигляд?

— Сили небесні, невже ти не можеш почекати годину-другу?! — Кемп обернулася до мене. — Забирайся звідси.

Він прийшов на п’ять хвилин раніше, ніж пообіцяв. Худий, довгов’язий, з типовою американською зачіскою, в окулярах. На рік-два молодший від мене. Приємне обличчя, приємна усмішка, приємне геть усе. Молодий та зелений, як салат. Простягнув мені руку.

— Джон Бріґґз.

— Привіт.

— Ніколас Ерфе — це ви? Чи правильно я вимовив? Ця пані, що на першому поверсі…

Я запросив його увійти.

— На жаль, це далеко не хороми.

— Тут дуже мила… — Він розглядався, добираючи потрібне слово.

— Атмосфера, — підказав я. Ми рушили вгору крутими сходами. — Я не сподівався побачити американця.

— Еге ж. Мабуть, мене взяли, врахувавши ситуацію на Кіпрі[277].

— Ага.

— Останній рік я навчався в Лондонському університеті. Весь цей час міркував, як би так влаштуватись у Греції, перш ніж поїхати додому. Ви й не уявляєте, який