Ключі Марії - Андрій Юрійович Курков

Перед сном Олег ще випив чаю і тільки після цього зняв перстень і сховав його. В хаті було незвично тихо. Дивним чином Бісмарк відчував відсутність Ріни, як щось незвичайне і тривожне. Хоча думки про те, що вона може прийти в будь-який час, навіть о п’ятій ранку, трохи засмучували. Людина, яку він впустив до себе, нехай навіть тимчасово, мала б підпорядковуватися його правилам, а не жити за своїми. Але Бісмарк з самого початку дав слабину і тепер цю ситуацію було не виправити. Він сам пішов з нею пити, він сам дав їй ключ, він не вигнав її з квартири, коли зрозумів, що ключ вона передала комусь іще.

Об одинадцятій зателефонував Адік.

— Ну, як там з написанням історії української археології? — напівжартома запитав він.

— Дуже цікаво! Вважаю, що будуть сюрпризи!

— А коли будуть?

— Скоро!

— То що, може, зустрінемося і розкажеш?

Бісмарку ця перспектива не сподобалася.

— Не зараз, давай завтра! Краще завтра під вечір! Я хочу ще раз із сином покійного Клейнода зустрітися!

— А! Ну добре! Слава Богу, хоч хтось із них помер! — у голосі Адіка прозвучало бадьоре задоволення.

— Помер два роки тому, але прожив близько ста років! — поспішив повідомити Олег, думаючи, що ця новина змусить Адіка задуматися.

Лягаючи спати, Олег залишив половину канапи вільною разом з окремою ковдрою і окремою подушкою. І зробив він це скоріше тому, що не хотів бути розбудженим Ріною, яка б, мабуть, не лізла під його ковдру, якщо б прийшла уночі або під ранок!

Розділ 20

Львів, травень 1941. Професор захопився продовженням «Хроніки Ольгерда»

Нарешті Курилас міг сісти за письмовий стіл. Для початку він зробив короткі нотатки з недавньої бесіди в НКВС, щоби певні моменти не вивітрилися з пам’яті. Потім розгорнув папку з продовженням «Хроніки Ольгерда».

«Вранці наступного дня брат Лука подався до знайомого грека Іларіона, який розбирав папіруси й глиняні таблиці в бібліотеці на пагорбі. Лука опісля казав, що бібліотека його неймовірно вразила, бо хоч він і не належав до народу Книги, але був книжником і відчував душевний тремт, беручи до рук витвір з-поза сторіч. Бібліотека займала просторе приміщення з багатьма шестигранними галереями, з широкими вентиляційними колодязями, що їх відгороджували невисокі дерев’яні перила. Галереї плавно перетікали одна в другу, мовби заманюючи відвідувача проникати все вглиб і вглиб цієї імперії стародавньої мудрості. На драбинах, приставлених до стелажів, господарювали ченці, упорядковуючи всі ці скарби та пильно звіряючи зі списками, які тримали перед очима. Час від часу вони перегукувалися, називали чиїсь імена або назви книжок.

Після звільнення Єрусалима в бібліотеці панував розгардіяш, який учинили були мусульмани, боронячись від хрестоносців, та й самі хрестоносці, коли увірвалися сюди, переслідуючи ворога. Але все вже знову стояло на місцях. Лише потрощені глиняні таблички з Вавилонської бібліотеки потребували довшого часу на реставрацію. Лука потім казав, що його вразив також особливий запах, який панував у тій книгозбірні, запах папірусів і пергаментів, глини і кедрового дерева.

Він поцікавився в Іларіона, що той знає про дівчину, яка втекла від короля. Грек був здивований його запитанням і своєю чергою перепитав:

— А що знаєш ти?

— Нічого, — відказав брат Лука, — просто нам зустрілися ті, що її вистежували. Я здивувався, що шукати її вирядили кілька лицарських загонів. Отже, це не проста дівиця.

— Ні, не проста. Але краще тобі про неї не розпитувати, — похитав головою Іларіон.

— Чому? За кілька днів ми покидаємо Єрусалим і вирушаємо додому. Я не буду мати змоги зрадити таємницю, якщо це справді таємниця.

— Можеш нею поділитися, коли покинете кордони королівства. — Іларіон підвів брата Луку до полиці з сувоями, списаними єгипетськими ієрогліфами, і сказав: — Ось тут, у записках Аменхотепа Четвертого Ехнатона вперше розповідається про єгипетську богиню Маа, яка залишається вічно молодою. Вона помирає замолоду, але потім щоразу відроджується. І знову юна та вродлива. Її зображали зі страусиним пером на голові.

— Який це стосунок має до дівчини, яку розшукують? — здивувався Лука.

— Король переконаний, що вона і є тією богинею. Але тепер її зовуть Марія.

— Як Богоматір? — здивувався брат Лука.

— Можливо, це і є вічно молода Богородиця Діва Марія, за якою полюють багато королів, — повідомив притишеним голосом грек. — А тепер ще й Папа.

— Навіщо вона їм?

— Вся суть у Virginis laktari.

— Молоко Богородиці? — перепитав ошелешений брат Лука.

— Невже ти про нього не чув? Адже воно зберігається на Афонській горі, в Халкопратійському соборі в Константинополі та в багатьох інших храмах. Коли народився Христос у Вифлеємській печері, то з персів Діви Марії витекло на землю молоко, і там, де воно витікало, земля ставала біла, як молоко, і вурдилася, наче сир.

— Або на сніг чи іній...

— Ти його бачив? — насторожився грек.

— Не певен... Але дещо чув, — якомога байдужим голосом відказав Лука.

— Отже, ти мусиш знати, мабуть, що тепер щороку на Різдво земля в цьому місці кипить, як джерело. До цього джерела в день Різдва приходить Єрусалимський патріярх, відбуває святу літургію, збирає цю білу землю, ліпить з неї млинці, а відтак на кожному млинцеві з одного боку витискають зображення Діви Марії з Немовлятком, а з другого — напис: “Молоко Пречистої Богородиці”. Після чого патріярх посилає цю білу землю в дар християнським королям.

— Те, що ти розповів, я знаю, — сказав брат Лука. — Я знаю, що в багатьох храмах молоко Богородиці зберігається в пляшечках чи то у вигляді сиру, чи у вигляді рідини. Але... — брат Лука завагався, чи варто розповідати далі.

— Ти щось знаєш іще? — запитав, прискаливши око, грек. — Тепер ти мені не довіряєш?

— Ні... це не так. Довіряю. У печері, де ми сховалися від сарацинів, ми побачили щось схоже на іній на стінах. І на смак воно було, як молоко. Коли ми його спробували, то відчули таку силу, що вибігли з печери і порубали половину сарацинів, хоча нас було значно менше. Навіть я убив чотирьох. Ро­зумієш?

— Де це було?

— В печері на захід від Єрусалима. Пів дня дороги до неї.

— Це одна з тих печер, де вона ховалася. Ти нікому про це не казав?

— Ні.

— Якщо ми з тобою по одному боці, то й не кажи нікому, — прошепотів грек. — Я не хочу, щоб її вистежили. Окрім сили, той іній ще якось діє?

— Так. Після першої проби бачиш речі такими, якими ти хочеш, щоб вони були. Після другої бачиш їх такими, якими вони й не були. Після третьої бачиш їх такими, якими вони є насправді. І це вражає.

— Так, це воно.

Тоді Лука запитав, що він має на увазі, кажучи, що причиною полювання за тією таємничою дівчиною є молоко Богородиці. Грек пояснив:

— Ти ж бо сам переконався у його цілющих властивостях. Однак те, що досі вдалося добути —