Книга вигаданих істот - Хорхе Луїс Борхес

Вони уславлені в драматичній поемі «Пер Гюнт» (1867) Генріка Ібсена. Ібсен вважає їх передусім самолюбцями; Тролі думають чи намагаються думати, нібито огидне пійло, яке вони виробляють, надзвичайно смачне, а їхні печери — справжнісінькі королівські палаци. Щоб Пер Гюнт не помітив їхньої мізерності, вони готові його осліпити.

Уроборос

Нині океан — це море або система морів; для греків же він був круговою рікою, що оточувала землю. Усі річки витікали з неї, і не мала вона ні гирла, ні джерел. Океан був також богом чи титаном, можливо, найдавнішим, бо в чотирнадцятій пісні «Іліади» про нього мовиться як про предка богів; у Гесіодовій «Теогонії» він — батько всіх річок світу, яких загалом три тисячі, а головні — Алфей{241} і Ніл. Зазвичай його зображали стариганом з кошлатою бородою; з плином століть людство знайшло кращий символ.

Геракліт казав, що початок і кінець кола — в одній точці. Грецький амулет III століття, що зберігається в Британському музеї, являє нам образ, який найкраще ілюструє цю нескінченність: змія, котра кусає власний хвіст, або, як чарівно висловився Мартінес Естрада{242}, «котра починається з кінця свого хвоста». Уроборос (пожирач власного хвоста) — така мудрована назва цього чудовиська, яку згодом ввели у вжиток алхіміки.

Його найвідоміший різновид належить до скандинавської космогонії. У «Прозовій Едді», або «Молодшій Едді», мовиться, що Локі спородив вовка та змію. Віщунка попередила богів, що ці створіння призведуть до загибелі землі. Вовка Фенріра зв’язали ланцюгом, зробленим із шести вигадок: «звуків котячих кроків, жіночої бороди, кореня скелі, ведмедячих сухожилків, риб’ячого дихання та пташачої слини». Змію Йормунганд{243} «кинули в море, яке оточує землю, і в морі вона зробилася такою великою, що тепер теж оточує землю та кусає власний хвіст».

У Йотунгеймі, країні велетів, Утгарда-Локі{244} кидає виклик богові Тору та пропонує йому підняти кота; богу, хоч як він старається, насилу вдається відірвати від підлоги одну котячу лапу; кіт — це змія. Тора ошукали за допомогою чаклунства.

У день Загибелі Богів змія зжере землю, а вовк — сонце.

Фастітокалон

За доби Середньовіччя Святому Духові приписали створення двох книг. Одна з них, як відомо, — Біблія; друга — Всесвіт, чиї істоти містять безсмертні напучення. Щоб пояснити останнє явище, укладалися «Фізіологи», або «Бестіарії». Наведемо текст з одного англосакського «Бестіарію»:

«А ще я розповім у цій пісні про могутнього кита. Він небезпечний для всіх мореплавців. Іменують цього підкорювача океанських течій Фастітокалоном. Зовні він нагадує порепаний, наче вкритий піском, стрімчак; побачивши його здаля, моряки гадають, ніби перед ними острів. Вони пришвартовуються до нього, як до землі, та без страху сходять. Розбивають табір, розпалюють вогнище і, стомлені, засинають. Тоді зрадливець занурюється в океанську глибінь, а тим часом корабель та люди тонуть у передпокої смерті. А ще з його пащі зазвичай линуть пахощі, які приваблюють інших риб. Вони запливають усередину, тоді він стуляє щелепи, і риби починають жерти нещасних. Так цей диявол спроваджує нас у пекло».

Така ж історія розповідається в «Тисяча й одній ночі», у легенді про святого Брендана та у «Втраченому раї» Мілтона, де йдеться про кита, який спить «серед норвезьких хвиль».

Фауна Китаю

Цзян-лян має голову тигра, обличчя людини, чотири копита, довгі ноги та тримає в зубах змію.

На захід від Червоної ріки живе тварина, що зветься Чоу-ті й має по одній голові спереду та ззаду.

У жителів Цзюань-Тоу людські голови, кажанові крила та пташині дзьоби. Харчуються вони лише сирою рибою.

Сяо схожа на сову, але має людське обличчя, мавпячий тулуб і собачий хвіст. Її поява передвіщає страшну посуху.

Сін-сіни схожі на мавп. Вони мають білі пики та гострі вуха. Ходять як люди та видираються на дерева.

Сін-тянь — істота, якій у бою супроти богів відтяли голову, й вона залишилася безголовою назавжди. Очі в неї на грудях, а ротом їй слугує пуп. Вона скаче та стрибає на роздоллі, вимахуючи щитом і сокирою.

Риба Хуа, або летюча риба, — змія схожа на рибу, проте з пташиними крилами. Її поява передвіщає посуху.

Гірський Хуей схожий на собаку з людським обличчям. Він вправний стрибун і рухається зі швидкістю стріли; тому вважається, що його поява передвіщає тайфуни. Помітивши людину, він глузливо сміється.

Жителі краю Довгоруких торкаються руками землі. Харчуються вони рибою, яку ловлять, стоячи на березі моря.

У Морських Людей голова й руки людські, а тулуб і хвіст риб’ячі. На суходолі з’являються під час великих припливів.

Музична Змія має зміїну голову та чотири крила. Звуки, які вона видає, нагадують удари по нефриту.

Бін-фень, що живе у Чарівній Ріці, схожий на чорного кабана, але має по голові спереду та ззаду.

Небесний Кінь схожий на білого собаку з чорною головою. Має м’ясисті крила та може літати.

У краю Дивноруких люди мають по одній руці та по три ока. Вони вельми спритні та роблять летючі вози, в яких літають, підхоплені вітром.

Ді-цзян — чарівний птах, що живе в Небесних горах. Він червоний, у нього шість ніг і чотири крила, проте нема ні лику, ні очей.

«Тай Пін Гуан Цзи»{245}

Фауна США

У жартівливій міфології дроворубів Вісконсину та Міннесоти існують унікальні створіння, в яких, напевно, ніколи ніхто не вірив.

Хайдбіхайнд (Схований позаду)[46] повсякчас за чимось ховається. Хоч скільки людина крутиться, він завжди позаду, і тому його ніхто ніколи не бачив, а він тим часом убив і зжер чимало дроворубів.

Роупрайт (Мотузяник) — тварина завбільшки з поні зі схожим на мотузку дзьобом, яким вона ловить найпрудкіших кролів.

Тікетлер (Чайник) завдячує такою назвою своєму булькотанню, що нагадує булькотання окропу в чайнику; він випускає з пащі пару, ходить задом наперед, і його мало хто бачив.

Ексхендл Хаунд (Собака Сокироподібний) має сокироподібну голову, схожий на руків’я сокири тулуб, короткі лапи та харчується лише руків’ями сокир.

До риб цього краю належить Апленд Траутс (Форель Верховинна), що селиться на деревах, чудово літає і дуже боїться води.

Є також Гуфен (Дурноплав), який пливе не вперед, а назад, щоб вода не потрапляла в очі; «він розміром з місяць-рибу; але набагато більший».

Не забудьмо й птаха-нетяму Гуфуса, який в’є гніздо навиворіт