Людина без властивостей. Том I - Роберт Музіль

Цей чоловік, що повернувся на батьківщину, не пригадував такої пори в своєму житті, яка б не була пройнята бажанням стати видатним; з цією мрією Ульріх, здавалося, народився. Це правда, таке прагнення може свідчити й про марнославство та дурний розум; і все ж не менше правди й у тому, що це — поривання надзвичайно прекрасне й праведне, без якого видатних людей на світі було б, мабуть, не багато.

Ось тільки одне було прикро: Ульріх не знав, ані як видатним стають, ані що таке видатна людина взагалі. У шкільні роки таким він вважав Наполеона; пояснити це можна було почасти тим, що юності властиво захоплюватися злочинами, а почасти — тим, що вчителі недвозначно вказували на того тирана, котрий намагався поставити Європу на голову, як на найбільшого лиходія в історії. Наслідком стало те, що Ульріх, щойно випурхнувши зі школи, став фенріхом у кавалерійському полку. Мабуть, якби тоді юнака спитали були, чому його вибір упав на цю професію, він уже не відповів би: «Щоб стати тираном». Але такі бажання — єзуїти; Геній Наполеона почав розвиватись аж після того, як той став ґенералом, а хіба міг Ульріх, бувши фенріхом, переконати свого полковника в необхідності цієї передумови?! Уже під час муштрового вишколу в ескадроні нерідко виявлялося, що полковник був іншої думки, ніж він. І все ж Ульріх не прокляв би навчального плацу, на мирному полі якого годі було відрізнити пиху від покликання, якби не був такий шанолюбний. Пацифістським балачкам про якесь там «мілітаристське виховання народу» він не надавав тоді ані найменшого значення, зате палко віддавався спогадам про героїку панування, насилля й гордощів. Він брав участь у верхогонах, бився на дуелях і визнавав лише три різновиди людей: офіцерів, жінок і цивільних; треті становили фізично недорозвинений, нікчемний за своїми розумовими здібностями клас, в якого офіцери відбивали дружин і доньок. Ульріх поринав у солодкий песимізм; йому здавалося, що коли вояцьке ремесло — це таке собі гостре, розпечене знаряддя, то цим знаряддям треба різати й палити світ йому ж таки на добро.

І хоча з ним самим, на його щастя, нічого такого не сталося, проте якось він усе ж таки зробив відкриття. В одному товаристві в нього вийшло невеличке непорозуміння з відомим фінансистом, і те непорозуміння він хотів був залагодити, як це завжди робив, вишукано, з блиском. Та виявилося, що й серед цивільних трапляються справжні чоловіки, котрі вміють гідно захистити жінок зі своїх родин. Фінансист поговорив з військовими міністром, якого знав особисто, внаслідок чого Ульріх мав тривалу розмову зі своїм полковником, і той розтлумачив йому різницю між ерцгерцогом і простим офіцером.

Відтоді ремеслом воїна Ульріх уже не тішився. Доти він гадав, що перебуває на арені пригод, які стрясають світ, і сподівався стати їхнім героєм, аж раптом побачив, як на безлюдному широкому майдані бешкетує п’яний молодик, і йому відповідає лише каміння. Збагнувши це, Ульріх попрощався з цією невдячною кар’єрою, де щойно доскочив звання поручника, й покинув службу.

10. Спроба друга.

Основи моралі чоловіка без властивостей

Але Ульріх змінив лише коня, перейшовши від кавалерії до техніки; новий кінь мав залізні ноги й бігав удесятеро прудкіше.

У світі Ґьоте гуркіт ткацьких верстатів людям ще заважав; у добу Ульріха вже почали відкривати музику машинних залів, клепальних молотків та фабричних гудків. Не варто, звісно, гадати, нібито люди дуже скоро помітили, що хмарочос вищий, ніж вершник на коні; навпаки, ще й нині вони, коли хочуть вдати із себе щось особливе, вилазять не на хмарочос, а на високого коня, й швидкі вони, саме мов вітер, і зіркі не як величезний рефрактор, а як орел. Почуття їхні ще не навчилися вдаватись до послуг їхнього розуму, й відмінність у розвитку почуттів і розуму майже така сама велика, як між сліпою кишкою та корою головного мозку. Виходить, не таке вже то й мале щастя — здогадатись, як це сталося з Ульріхом уже в перші його юнацькі роки, що людина в усіх високих, на її погляд, питаннях поводиться багато старомодніше, ніж її механізми.

Щойно Ульріх ступив до навчальних залів механіки, як його охопила лихоманка. Навіщо тобі ще й Аполлон Бельведерський, коли перед очима в тебе нові форми турбоґенератора чи гра ланок розподільчого пристрою парової машини! Кого цікавлять тисячолітні балачки про те, що добре, а що — погано, коли виявляється, що це — зовсім не «константи», а «функціональні значення» й добротність виконаної роботи залежить від історичних обставин, а добротність людей — від психотехнічної майстерности у використанні їхніх властивостей! Світ, якщо на нього дивитися з погляду технічного, просто смішний, непрактичний у всіх людських взаєминах, вищою мірою марнотратний і неточний у своїх методах; а хто звик залагоджувати свої справи за допомогою логарифмічної лінійки, той просто не сприйматиме серйозно добру половину того, що стверджують люди. Логарифмічна лінійка — це неймовірно дотепно переплетені системи чисел і поділок; логарифмічна лінійка — це дві біленькі, лаковані планочки трапецієвидного поперечного перерізу, які ковзають одна по одній і дають змогу миттю розв’язувати щонайскладніші завдання, не втрачаючи марно жодної думки; логарифмічна лінійка — це невеличкий символ, що його носять у нагрудній кишеньці й відчувають серцем, як такий собі твердий білий штрих; якщо хто-небудь приходить із гучними твердженнями чи глибокими почуттями, а ти маєш логарифмічну лінійку, то кажеш: «Хвилиночку, спершу розрахуймо межі похибок і ймовірну вартість усього цього!»

Це було, поза всяким сумнівом, широке уявлення про інженерну справу. Воно становило рамки привабливого майбутнього автопортрету, що зображував чоловіка з рішучими рисами, з натоптаною шеком люлькою в зубах, у спортивній шапочці й чудових чоботях для верхової їзди, — чоловіка, який подорожує з Кейптауна до Канади, щоб здійснити солідні проекти своєї фірми. При цьому завжди можна знайти час і принагідно дістати від свого технічного мислення пораду щодо влаштування світу й управління ним чи який-небудь вислів на взірець емерсонівського, що його не завадило б почепити над кожною майстернею: «Люди живуть на землі як пророки майбутнього, а всі їхні справи — це пошуки й спроби, адже будь-яку справу може перевершити нова!» Сказати правду, цей вислів належав самому Ульріхові, він склав його з кількох фраз Емерсона.

Важко сказати, чому інженери не зовсім такі, щоб відповідати цим словам. Чому багато з них, приміром, носять годинника