Консуело - Жорж Санд

— Це не було б перешкодою. Але так, як припускаєш ти, я ні з ким не утішилася.

— Ах, знаю. Я й забула, що ти претендуєш… Тільки не говори таких речей тут, моя мила, а то ти зробишся загальним посміховиськом!

— Та я й не говоритиму нічого, якщо мене не запитають, а запитувати себе я не кожному дозволю. Цю вільність я допустила з тобою, Корилло, але якщо ти не ворог мені, то не зловживай цим.

— Ви облудниця! — закричала Корилла. — Ви дуже розумні, хоча й розігруєте наївну. Настільки розумні, що я майже готова була повірити, буцім ви так само безневинні, як я була у дванадцять років. Одначе ж це неможливо! Ах, яка ти спритна, Zingarella! Ти зможеш запевнити чоловіків у всьому, в чому захочеш.

— Я не буду ні в чому їх запевняти, тому що не дозволю їм втручатися в мої справи настільки, щоб мене розпитувати.

— Це найрозумніше: чоловіки завжди зловживають нашою відвертістю й, тільки-но встигнувши вирвати в нас зізнання, принижують нас своїми докорами. Бачу, що ти знаєш, як поводитися. Добре робиш, не бажаючи збуджувати пристрастей, — у такий спосіб уникнеш і турбот і бур, будеш діяти вільно, нікого не обманюючи. Граючи відкрито, ти скоріше знайдеш коханців, скоріше розбагатієш. Але для цього потрібно більше мужності, ніж є в мене. Потрібно, щоб тобі ніхто не подобався й щоб тобі не хотілося бути коханою, позаяк навіювати насолоду любові можна тільки вдаючись до обережності й неправди. Захоплююся тобою, Zingarella! Відчуваю до тебе величезну повагу, тому що, незважаючи на свою юність, ти перемагаєш любов, — тому що немає нічого більш згубного, ніж любов, для нашого спокою, голосу, для довговічності нашої краси, нашого статку, наших успіхів, чи не так? Авжеж, я знаю це з досвіду! Якби я завжди могла задовольнятися холодним залицянням, то не перенесла б стільки страждань, не втратила б двох тисяч цехінів і двох верхніх нот. Зізнаюся тобі смиренно: я — бідолашна істота, нещасна від народження. Щораз, коли справи мої були в блискучому стані, я робила яку-небудь дурість і все псувала. Мене опановувала божевільна пристрасть до якого-небудь бідняка — і тут уже прощайте всі блага! Були часи, коли я могла вийти заміж за Дзустіньяні, — так, я могла це зробити. Він обожнював мене, а я його не переносила; доля його була в моїх руках. Мені сподобався цей підлий Андзолето… і я втратила своє становище. Послухай, ти даватимеш мені поради, будеш мені другом, чи не так? Утримуй мене від захоплень, від легковажних учинків! І для початку… треба тобі зізнатися, що ось уже тиждень, як я закохана в чоловіка, що помітно втрачає прихильність двору й найближчим часом буде більше небезпечний, аніж корисний. Чоловік цей мільйонер, але може бути розорений помахом руки. Так, я хочу розв'язатися з ним, перш ніж він потягне мене за собою в прірву… Але я вже чую, що він іде; видно, диявол хоче піймати мене на слові, я відчуваю, як вогонь ревнощів уже заливає мені щоки. Гарненько засунь ширму, Порпоріно, і не ворушися: я не хочу, щоб він бачив тебе.

Консуело поспішила ретельно засунути ширму. Їй не треба було прохання Корилли, вона й так не побажала б попастися на очі її коханцям. Чоловічий голос, досить звучний, хоча й позбавлений свіжості, без найменшої фальші наспівував у коридорі. Для годиться постукали, але ввійшли, не чекаючи дозволу.

«Жахливе ремесло! — подумала Консуело. — Ні, я не дозволю собі захопитися сп'яніннями сцени: занадто вже мерзенний її закулісний бік».

Вона забилася в свій куток, обурена і вражена тим, як неправильно зрозуміла її Корилла, і вперше усвідомлюючи, в яку безодню розпусти її може затягти.

Розділ 97

Закінчуючи наспіх одягатися з остраху бути захопленою зненацька, Консуело почула такий діалог італійською мовою:

— Що вам тут потрібно? Я ж не дозволила вам входити до моєї гримерної. Імператриця нам заборонила під страхом найсуворіших стягнень приймати у гримерних чоловіків, окрім товаришів по сцені, і тільки тоді, коли в цьому є невідкладна необхідність в театральних справах. Бачите, на що наражаєте мене! Не розумію, чому так погано поставлений нагляд за гримерними!

— Заборон не існує для людей, які щедро платять, моя красуне. Тільки боягузи зустрічають на своєму шляху відсіч або доноси. Ну, приймайте мене краще або, чорт забирай, ви більше мене не побачите.

— Це найбільша приємність, яку ви можете мені зробити. Ідіть геть! Ну, що ж ви не йдете?

— Ти, очевидно, так щиро цього бажаєш, що я залишуся, щоб тебе роздратувати.

— Попереджаю, що зараз викличу режисера, і він визволить мене від вас.

— Нехай з'явиться, якщо йому набридло життя. Нічого не маю проти.

— З глузду ви з'їхали, чи що? Кажуть вам, що ви мене компрометуєте, змушуєте порушити правило, недавно введене наказом її величності, наражаєте на ризик великого штрафу, можливо, навіть звільнення.

— Штраф я беруся сплатити твоєму директорові кийковими ударами. Що ж до твого звільнення, кращого я й не бажаю — зараз же відвезу тебе у свої маєтки, і ми з тобою превесело заживемо там.

— Поїхати з таким грубіяном? Ніколи! Ну, вийдемо разом, позаяк ви вперто не бажаєте залишити мене саму.

— Саму? Чи справді саму, радосте моя! От у цьому-то я й хочу переконатися раніше, ніж вас покинути. От ширма, що, по-моєму, займає занадто багато місця в такій кімнатці. Мені здається, відшпурни я її добрим стусаном до стіни, я зробив би вам послугу.

— Заждіть, пане, заждіть: там одягається дама. Ви хочете вбити або поранити жінку, такий розбійнику!

— Жінка! Ну, це інша справа, але я хочу глянути, чи немає в неї шпаги!

Ширма загойдалася…

Консуело, уже зовсім одягнена, накинула на плечі плащ і, у той час як відкривали першу стулку ширми, спробувала штовхнути останню й прослизнути у двері, що були розташовані від неї за два кроки. Але Корилла, що вгадала намір дівчини, зупинила її, сказавши:

— Запишись, Порпоріно: якби він не знайшов тебе тут, він був би здатний уявити, що тут був чоловік, і вбив би мене.

Перелякана Консуело вирішила було показатись, але Корилла, вчепившись за ширму, перешкодила їй. Може, вона сподівалася, збудивши ревнощі свого коханого, так запалити його пристрасть, аби він не звернув уваги на зворушливу принадність її суперниці.

— Якщо там дама, — заявив він, сміючись, — нехай вона мені відповість. Пані, ви одягнені? Можна засвідчити вам свою повагу?

— Пане, — відповіла Консуело, помітивши, що Корилла робить їй знаки, — будьте