Українська література » Сучасна проза » Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Читаємо онлайн Святослав - Семен Дмитрович Скляренко
своїми переправитись на лодіях через Дунай, вийти на лівий берег і, потопивши лодії, пішо йти до Києва.

Обидва ці шляхи були небезпечні й важкі – у гирлі Дунаю на них вже могли чатувати кораблі ромеїв, по той бік Дунаю в полі їх могли зустріти печеніги. Але хіба вперше боротись руським воям? Головне в тому, що ці шляхи були, ними можна було потрапити на Русь.

Мине короткий час, і цих шляхів не буде. У гирлі Дунаю з’являться кораблі ромеїв, вони підіймуться вище й одріжуть шлях до лівого берега. З гір у долину спустяться легіони імператора Іоанна.

«Так що ж робити?» – думав князь Святослав. І раптом він здригнувся й круто обернувся, бо почув за собою кроки й звуки…

Позад нього стояв воєвода Свенелд, поруч із ним воєводи київські, мужі новгородські, тисяцькі з Переяслава й Родні, воєводи чернігівські й деревські.

– Чому не спите? – запитав князь.

– Не спиться, княже, дивимось навкруг, чуємо Русь.

– Що ви чуєте?

– Кличе Русь, – промовив Свенелд і показав рукою на лівий берег Дунаю.

– Так що ж, піти морем?

– Ні, княже!

– Тоді, може, перейти Дунай і рушити в поле?

– Ні, княже!

– Але в Іоанна війська багато…

– Знаємо…

– А підійдуть кораблі ромеїв – і Дунаю не перейдем.

– Знаємо.

– Так що ж робити? – запитав князь.

– Стояти на місці і берегти честь, княже.

І князь Святослав зрозумів, що в цю ніч думає не тільки він, а вся його дружина. Важко йому, але важко і їм. Вони знають, що сьогодні в них ще є шлях до Русі. Але це не їхній шлях. Бо Русь вміє стояти тільки чолом до ворога, не спиною.

– Отже, не підемо, – сказав Святослав.

– Не підемо, княже, станемо на смерть! – відповіли воєводи.

4

Світ, у якому їм тепер судилося жити, був невеликий.

Город Доростол стояв на правому, високому, березі, майже біля самих його стін повільно котив води широкий у цьому місці Дунай. Вдалині було видно низький лівий берег – спокійну на перший погляд, безмежну рівнину, де зрідка жовтіли кучугури, а до самої води підступали низькорослі, густі, як буває на болотах, ліси.

Але то була не спокійна рівнина. Лівий берег завжди загрожував правому. Там, на болотах і в лісах, час від часу збиралися орди, з високих кучугур вони стежили за правим берегом, підкрадались до плеса і зненацька, темної ночі перепливши Дунай, налітали на придунайські городи і села.

Через це город Доростол і будувався як справжня фортеця. Він стояв на високому скелястому березі, звідки видно було плесо й задунайську рівнину. Зі всіх боків город оточували дерев’яні, складені з городниць стіни, що мали троє воріт – двоє від долини й гір, ще одні – від Дунаю. На стінах день і ніч пильнували дозорці, сторожа ходила й понад берегами.

Звичайно в Доростолі жило небагато людей: кметь із своєю дружиною, боляри, купці, які вели торг на Дунаї, ходили до імперії й далі, посилали в море рибалок, та ще ремісники. Кметеві й болярам належали також і плодючі землі на захід від Доростола й понад берегом. Там жили повинники – їхні парики.

Але в грізні часи, коли з-за Дунаю виривалась якась орда, до города збиралася вся дружина кметя, сюди мчали з усіх усюд зі своїми дружинами боляри, сюди тікали повинники – селяни, різні ремісники, що звичайно жили в хижах і землянках за стінами города, – усі вони знаходили притулок за високими стінами города, брали в руки зброю, опускали мости, замикали ворота, приймали бій.

Тепер сталося, як і в давноминулі часи. Город над Дунаєм, де кожен камінь покроплений був кров’ю, де піски й земля навкруг засіяні були стрілами й людськими кістьми, мусив ще раз рятувати людей від смерті, рятувати й воїв князя Святослава.

Все своє недовге життя князь Святослав діяв як богатир. Коли він бачив, що на Русь насувала чорна хмара, а людям її загрожує небезпека, то кликав дружину свою, попереджав ворога: «Іду на ви!» – і рушав на нього.

Зараз Святослав не міг сказати свого грізного «Іду на ви!» – не він ішов проти ворогів Русі, супроти нього самого підступно виповз з військом своїм із гір імператор ромеїв Іоанн. Він

Відгуки про книгу Святослав - Семен Дмитрович Скляренко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: