Українська література » Сучасна проза » Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

Читаємо онлайн Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі
цим деревом, де помер старий Джоліон, чекаючи тієї миті, коли на лужку з'явиться Айріні,— Джоліонові-молодшому набігла химерна думка: оскільки він так добре впорядкував свої справи, чи не краще йому зараз склепити очі й відійти в інший світ. Надто вже принизливо відчувати себе паразитом, що чіпляється за млявий залишок життя, в якому він шкодував тільки за тим, що замолоду надовго розлучився зі своїм батьком і що так пізно зустрівся з Айріні.

З місця, де він сидів, йому було видно яблуневий садок у цвіту. Ніщо в природі так не зворушувало його, як плодові дерева в цвіту; і серце його раптом пронизав гострий біль — адже може статися так, що він ніколи більше не побачить яблуневого цвіту. Весна! Ні, людина не повинна вмирати, якщо її серце досить молоде, щоб любити красу! Дрозди висвистували в кущах, мов несамовиті, високо в небі шугали ластівки, над ним вилискувало ясно-зелене листя; а ниви мінилися найрозмаїтішими весняними барвами, осяяні промінням призахідного сонця, стелячись ген-ген аж до далекого обрію, оповитого сизою імлою. Квіти Айріні на клумбах набули того вечора дивовижної індивідуальності: кожна квітка по-своєму стверджувала радість життя. Лише китайські й японські художники та ще хіба Леонардо вміли відтворити на своїх картинах цю дивовижну неповторність кожної квітки, пташки, тварини — неповторність і водночас спільну ознаку роду, відчуття єдності життя. Ото справжні митці! «Я не створив нічого невмирущого!— думав Джоліон.— Я був аматор — тільки любив, а не створював. Проте після мене залишиться Джон. Яке щастя, що хлопця оминула війна! Він легко міг би загинути, як двадцять років тому в Трансваалі загинув бідолашний Джоллі. Джон дещо зробить згодом, якщо вік не зіпсує його: адже в хлопця є уява! Його забаганка стати фермером породжена почуттям і, як усяке почуття, вона нетривала». Тієї ж миті він побачив їх: вони простували полем — Айріні і його син ішли під руку зі станції. Джоліон повільно підвівся й рушив їм назустріч через новий розарій...

Того вечора Айріні прийшла в його кімнату й сіла біля вікна. Вона сиділа мовчки, поки він не запитав:

— Що сталося, кохана моя?

— Сьогодні ми зустрілися.

— З ким?

— Із Сомсом.

Сомс! Останні два роки він відганяв від себе це ім'я, знаючи, що воно йому шкодить. І тепер його серце стривожено ворухнулося й наче скотилося трохи вбік у грудях.

Айріні спокійно провадила:

— Він із дочкою був у галереї, а потім вони зайшли в кондитерську, де ми пили чай.

Джоліон підійшов до неї й поклав руку їй на плече.

— Як він виглядає?

— Посивів, але загалом такий самий, як і був.

— А дочка?

— Гарненька. Принаймні так вважає Джон.

Джоліонове серце знову покотилося вбік. Обличчя дружини було напружене й стурбоване.

— Ти з ним не...— почав Джоліон.

— Ні, але Джон узнав їхнє прізвище. Дівчина впустила хусточку, а він підняв її і подав.

Джоліон сів на ліжко. От халепа!

— З вами була Джун. Вона не втручалась?

— Ні, але все вийшло якось дивно, напружено, Джон це помітив.

Джоліон перевів дух і сказав:

— Я часто питав себе, чи слушно ми робимо, приховуючи це від нього. Однаково він колись довідається.

— Чим пізніше, тим краще, Джоліоне: адже молодь судить так дешево й суворо. В його віці що подумав би ти про свою матір, якби вона вчинила так, як я?

Атож! Справді! Джон обожнює матір; і він нічого не знає про трагедії, про непереборні вимоги життя, про муки людини у путах нещасливого шлюбу, про ревнощі, пристрасть — він і досі нічого, зовсім нічого не знає!

— Що ж ти йому сказала?— нарешті запитав він.

— Що вони наші родичі, але ми з ними не знайомі; що ти уникав своєї рідні, чи, скоріше, вони тебе. Мабуть, він стане тебе розпитувати.

Джоліон посміхнувся.

— Бачу, це замінить мені повітряні нальоти,— мовив він.— Адже без них починаєш нудитися.

Айріні підвела на нього погляд.

— Ми знали, що коли-небудь це трапиться.

Він відповів із несподіваним запалом:

— Я й думки не припускаю, що Джон може осудити тебе. Він ніколи цього не зробить, навіть подумки. Він розумний хлопець і все зрозуміє, якщо йому пояснити як слід. Мабуть, краще мені розповісти йому все самому, перш ніж він довідається від когось іншого.

— Ще не час, Джоліоне.

Схоже на неї: їй бракує передбачливості, вона ніколи не ступить назустріч лиху. А проте — хто знає?— може, вона й має слушність. Не можна йти наперекір материнському інстинкту. Може, й справді краще хлопцеві нічого не знати, поки життєвий досвід озброїть його настільки, що йому буде легше збагнути глибину колишньої трагедії; поки кохання, ревнощі, страждання не зроблять його милосерднішим. Але однаково треба буде вжити застережних заходів, всіх можливих застережних заходів! Ще довго, коли Айріні вже пішла від нього, він не міг заснути — лежав, обмірковуючи ці заходи. Треба буде написати Голлі, попередити її, що Джон і досі не втаємничений у родинну історію. Голлі обережна й стримана, вона подбає про те, щоб і чоловік не проговорився. Джон, їдучи туди завтра, візьме листа з собою.

Отак скінчився день, коли Джоліон впорядкував свої матеріальні справи, скінчився з боєм годинника на стайні, і розпочався новий день, затьмарений душевним розладом, що його не можна було розібрати і впорядкувати...


Не спав і Джон. Він лежав у своїй спальні, що колись була його дитячою кімнатою, охоплений почуттям, можливість якого

Відгуки про книгу Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: