Вовк-тотем - Цзян Жун
Радник Сюй вигукнув:
— Тутешні вовки просто чорти! Ті вовки-самці поступилися найкращою дорогою для відступу вовчицям із вовченятами!
Бао Шуньґуй загукав:
— Ще одного вбили! Оце так перемога! Сьогодні — найрадісніший день за весь рік мого перебування на пасовищі! Нарешті я вимістив свою злість! Їдьмо до тих двох мертвих вовків, у мене є горілка й закуска, вип’ємо спочатку за таку радість.
Чень Чжень поспішив вистрибнути з машини й побіг подивитись на вовченя. Вийшовши наперед до машини, він розв’язав лантух і оглянув убитого: вовченя було дуже схоже на його Вовчика, однак раптом виявилося навіть трохи більшим за нього. Він не очікував, що Вовчик, який так гарно їв і пив, все ж не зможе зрівнятись у зрості зі своїм диким братом. Виявилось, що дикі вовки стають дорослими менше, ніж за рік, і вже можуть самі себе прогодувати з полювання… Однак життя цього вовка обірвалося, щойно розпочавшись, через кулю, випущену з рушниці людиною. Чень Чжень із болем у серці злегка погладив кілька разів голову вовка, так само як він гладив удома Вовчика. Вийшло, що аби вберегти своє вовченя, довелося забрати життя в цього вільного вовченяти…
Обидва джипи поїхали на південь. Чень Чжень повними суму очима дивився на прикордонне пасовище: ватажок і основні сили цієї зграї були знищені менше, ніж за одну годину, і зграя, напевне, ніколи раніше не зіштовхувалась із такою швидкою атакою. Решта вовків цієї зграї, які втекли за кордон, певно, ніколи більше сюди не повернуться. Однак як же зможе вижити там ця зграя, котра втратила свого відважного полководця й основні бойові сили? Старий Біліґ колись казав, що зграя, яка втратила свою територію, є ще більшою невдахою, ніж собака, в якого померли господарі.
Джип під’їхав до місця, де пролунав перший постріл. Два дебелих дорослих вовки лежали в калюжі крові, до якої присмокталися дві зграйки мух. Чень Чжень не міг на це дивитись, тож відійшов подалі й сів на траві, втупившись у небо на горизонті, де був кордон. Що подумає Батько Біліґ, коли дізнається, що це він привів сюди джипи, щоб винищити зграю? Адже виходить, що всі ті знання про вовків, які Старий особисто передав йому, були, врешті-решт, використані для вбивства вовків. У Ченя на душі було важко, він почувався слабким і не знав, як він надалі зможе зустрічатись зі Старим Біліґом… Уночі вовчиці й вовченята неодмінно повернуться сюди шукати своїх чоловіків і батьків й неодмінно знайдуть місця, де залишились сліди їхньої крові. Тож цієї ночі в цій частині степу лунатиме вовче виття…
Старина Лю й Ван перенесли ще два лантухи під заднє сидіння Ванового джипа.
На траві вже було розстелено декілька великих листів крафт-паперу, призначеного для загортання боєприпасів. На них стояли три-чотири пляшки степової горілки, велика торбинка приправленого спеціями арахісу, декілька огірків, дві бляшанки з яловичиною, три скляні банки з консервованою свининою, а також ціла миска зі шматками м’яса.
Бао Шуньґуй, тримаючи одну з пляшок горілки, разом із радником Сюєм підійшли до Ченя і потягли його до «бенкетного столу» на природі. Бао Шуньґуй, поплескавши Ченя по плечу, сказав:
— Ченю, сьогодні ти дуже мені допоміг! У сьогоднішній справі велика заслуга — твоя. Якби не ти, то наші першокласні стрільці сьогодні були б героями без поля бою.
Радник Сюй та інші троє військових підішли до Ченя з чарками, щоб випити разом з ним. Радник Сюй, щиро дивлячись на Ченя, сказав:
— Пий, пий! Я свою першу чарку п’ю за тебе, адже ти виховуєш вовка й досліджуєш вовків, і з цього справді є користь, адже ти відразу ж нас привів до цілого кубла вовків. Ти ще не знаєш, що вчора голова Бао возив нас колами більше ста лі, але ми не побачили там жодного вовка. Випий чарку! Дякую тобі!
Обличчя Ченя побіліло, він хотів щось сказати, але зупинив себе, узяв чарку й випив її до дна, однак при цьому йому хотілося знайти якесь місце, де він міг би поплакати. За ханьськими чи військовими мірками, радник Сюй був абсолютним героєм. І не можна міряти його мірками степу, адже він тільки-но сюди прибув. Однак первісне скотарське життя мало добігти свого кінця під дулом його рушниці, а позиція ханьців відтепер мала пустити тут своє коріння і потім дивитись, як степ перетворюється на пустелю. Чень Чжень несвідомо затис у руці огірок і почав із силою його жувати. На городах, які розбили в степу поселенці-будівельники, вже можна було збирати огірки, а він більше двох років не їв свіжого огірка.
Ханьські овочі й фрукти такі смачні! Певно, ханьці все ж мають якусь селянську натуру, яку з них не можна викорінити, адже чому він найперше узяв саме огірка з цього «столу», уставленого різними наїдками? І свіжий запах огірка раптом перетворився в роті на гіркий сік і смак…
Радник Сюй плеснув Ченя по спині й сказав:
— Ченю, не будь таким сумним! Ми ж убили так багато вовків… Я бачу, що поки ти виховуєш вовченя, ти прив’язався до них, на тебе також чимало вплинули старі скотарі. Вовки ловлять зайців, щурів, дзеренів і байбаків — це дійсно їхня заслуга перед степом. Однак це дуже первісний спосіб берегти його. Нині люди створили штучні супутники Землі й підняли їх у небо, тож і ми можемо, спираючись цілком наукові методи, охороняти степ. Виробничо-будівельний корпус уже готує літак «Ан-2», щоб з висоти розкидати над степом отруту та отруйні приманки і таким чином остаточно знищити щурів…
Чень Чжень завмер від несподіванки, однак зреагував миттєво — він поспішив сказати:
— Ні, цього не можна робити! Адже якщо отруйного щура з’їсть потім
