Вовк-тотем - Цзян Жун

class="book">Старина Лю, тримаючись указівок радника Сюя, одним махом здолав гірський схил і в’їхав на широкий піщаний моріжок, після чого дуже швидко піднявся на найближчу «командну висоту». Радник Сюй підвівся, тримаючись за поручень, і почав обстежувати в бінокль піщану місцину, однак йому вдалося побачити тільки дві невеликі зграйки вовків віддалік, які, розділившись, швидко тікали в двох напрямках — на північний захід і прямо на північ. Чень також подивився туди в бінокль — у тій зграї, що тікала на північ, було чотири-п’ять вовків, відносно великих, а в зграї, що бігла на північний захід, було вісім-дев’ять особин, із них тільки два-три були вже великими вовками, інші ж — цьогорічні вовченята, середні на зріст. Радник Сюй сказав до Старини Лю:

— Наздоганяймо тих, що пішли на північ!

А машині позаду він вказав на північно-західну зграю, тож джипи розділились і помчали навздогін вовкам.

Піщана ділянка лише місцями заросла травою, місцина була здебільшого рівна, тільки трохи горбиста — ідеальне поле бою, по якому сміливо можна їздити на джипі. Старина Лю прокричав:

— Тримайтесь міцно за поручень! Дивіться на мене! Я без рушниці на смерть задавлю кількох!

Джип їхав, мов летів. У Ченя в голові промайнула фраза «смертельна швидкість» — це означало, що коли інші степові тварини, крім дзеренів, спробують зрівнятись із цією швидкістю, то навіть найшвидший племінний жеребець, найшвидший степовий вовк помруть на бігу, але не розвинуть такої швидкості. Джип наближався до зграї вовків, мов дух смерті. Через 20 хвилин погоні схожі на зернятка сезаму вовки, поступово перетворились на «горошини», а потім — на «фасолини», однак радник Сюй усе ще не стріляв. Чень думав: якщо цей радник здатен убити орла, схожого на горошину, чому ж він не стріляє?

Бао Шуньґуй запитав:

— Можна стріляти?

— Якщо стріляти з такої далекої відстані, то після першого ж пострілу вовки розбіжаться, — відповів радник Сюй. — Ще трохи наблизимось, тоді зможемо підстрелити на двох вовків більше і шкуру не зіпсуємо.

Старина Лю сказав із натхненням:

— Добре, якщо сьогодні вб'ємо більше вовків, тоді кожному з нас дістанеться по шкурі.

На що радник Сюй суворо сказав:

— Зосередься за кермом! А то якщо машина перекинеться, тоді ми нагодуємо вовків!

Старина Лю мовчки додав швидкості, і джип помчав далі. Однак щойно він проминув один з барханів, як раптом попереду на піщаному схилі перед ними виросла величезна гора коров’ячих тіл і хребтів, а також безліч їхніх рогів і зламаних кісток, ніби списи й рушниці, або перепона з оленячих рогів для кінноти на давніх полях боїв. Вовча зграя могла перестрибнути через неї, однак для джипа це була нездоланна перешкода, на якій він повинен був пробити шини. Старина Лю від страху рвучко крутнув кермо і машина круто розвернулась, аж обидва її праві колеса опинились у повітрі. Машина ледь не перекинулась, а її пасажирів підкинуло в повітря, навіть майже викинуло з машини, тож вони аж заволали з переляку. Машина пронеслась упритул до «стерні з кісток», і в Ченя ледь душа не вилетіла, так що він не міг отямитись ще довго після того, як джип стійко став на колеса. Він зрозумів, що зграя, відступаючи, почала використовувати рельєф і різні предмети на ньому, і вже перша ж незначна хитрість ледь не призвела до того, що машина переслідувачів розбилась, а вони самі загинули. Бао Шуньґуй із побілілим обличчям заволав:

— Знижуй швидкість! Знижуй швидкість!

Старина Лю витер з чола холодний піт і трохи знизив швидкість, а вовки трохи відірвались.

Радник Сюй натомість закричав: «Швидше!», однак щойно машина знову набрала швидкість, на піску раптом виникли безладні кущики ячменю. Оскільки Чень пас раніше тут овець, то під враженням від тутешнього рельєфу закричав:

— Попереду — низина, там скрізь — трав’яні пагорбки, машина може легко перекинутись, потрібно знизити швидкість!

Однак радник Сюй ніяк на це не зауважив; він тримався обома руками за поручень і, повернувшись боком, напружено дивився вперед та постійно віддавав Старині Лю накази:

— Швидше! Швидше!

Педаль газу була натиснута до межі й машина мчала, мов скажена, так що всі її чотири колеса нерідко відривались від землі, після чого вона падала на два колеса. Чень Чжень мертвою хваткою тримався за поручень, усередині в нього все переверталося.

Він розумів, що зграя дуже вдало використала рельєф і тепер вдалася до останнього швидкого кидка. Як тільки вовки спустяться в низину, машина, яка їх переслідує, загрузне. Старина Лю висварився:

— Чортові вовки! Куди забігли!

Радник Сюй холодно прикрикнув:

— Не брешіть! Це вам не іграшки! Це — справжня битва!

Через сім-вісім лі скаженої погоні вони дійсно наблизились до низини, яка була всіяна горбиками цупкої, мов дерев’яної, трави. Однак тепер джип уже перебував у межах досяжності пострілу з рушниці мисливців-скотарів. Радник Сюй вигукнув:

— Їдьмо навскоси!

Старина Лю злегка торкнувся керма, і джип, мов військовий корабель, розвернувся боком, відкривши свої «гармати». Уся зграя тепер опинилась під прицілом радника Сюя, який сидів на задньому сидінні. «Пум!» — знову почувся звук, відразу ж після якого на землю впав найбільший у зграї вовк. Куля влучила йому в голову. Зграя ж від страху пустилась навтьоки на всі чотири боки. Пролунав ще один постріл і куля влучила в другого вовка, який відразу ж перекинувся на землю. Майже одночасно з цим решта вовків досягли низини з безладно розкиданими трав’яними пагорбками, тож стріляти по них уже не було можливості. Вовки побігли до