Вовк-тотем - Цзян Жун

Радник Сюй сказав:

— Щось я ніколи не чув, щоб вовки їли мишей. Кажуть: «Собака ловить мишей — займається не своєю справою». Тож хіба вовки можуть займатися не своїми справами?

— Однак мій Вовчик надзвичайно любить їсти мишей, — відповів Чень, — він їх з’їдає навіть з хвостами. Орхон ніколи не спіткало лихо від гризунів, а все тому, що скотарі ніколи не винищували вовків до останку. Тож якщо ви знищите всіх вовків, ховрахи так розбестяться, що Орхон таки спіткає лихо…

— Зосередься краще на спостереженні! — перебив його Бао Шуньґуй.

Джип поступово наближався до гірського пасма, й радник Сюй розхвилювався. Оглянувши місцевість, він категорично наказав машині їхати на захід, зауваживши:

— Якщо в цьому пустельному місці справді є вовки, то туди не можна відразу ж заїжджати, спочатку потрібно перебити їхніх зовнішніх вартових.

Машина заїхала в ущелину, де дорога йшла із заходу на схід положистим схилом, тут був і путівець, роз’їжджений возами, але він був ще вужчим, зліва тут були гори, а справа — піщані пагорбки. Радник Сюй узяв військовий бінокль і почав ретельно обшукувати поглядом зарослу травою місцевість з обох боків. Раптом він тихим голосом сказав:

— Зліва попереду на схилі є два вовки!

Він миттю повернув голову й зробив якийсь жест машині, що їхала позаду. Чень також побачив двох великих вовків, які повільно бігли в західному напрямку, на відстані приблизно трьох-чотирьох лі від них.

Радник Сюй сказав до Старини Лю:

— Не їдь прямо туди, краще об’їдемо путівцем, тримай цю швидкість, щоб ми їхали нарівні з вовками й могли поцілити їм у груди.

Старина Лю відповів згодою й сказав:

— Зрозуміло! Тоді їдемо в тому ж напрямку, в якому біжать вовки, трохи додамо швидкості.

Чень Чжень раптом усвідомив, що цей першокласний стрілець має надзвичайний практичний досвід, адже якщо джип їхатиме, як він сказав, то зможе скоротити відстань до вовків, а також створити для них помилкове враження про те, що це — сторонній джип, який просто їде своєю дорогою, а не наздоганяє їх. Патрульні джипи орхонського КПП мали суворе правило — стріляти тільки в особливих випадках, щоб забезпечити таємність і несподіваність прикордонного патрулювання, тому орхонські вовки давно вже звикли до військових джипів. Путівець, по якому вони їхали, заріс невисокою травою, під якою був вологий пісок, тож машина не створювала багато шуму. Обидва вовки бігли собі, не поспішаючи, іноді навіть зупиняючись, щоб кинути погляд на машину, а потім продовжували далі бігти на захід. Однак траєкторія їхнього бігу поступово ставала навскісною — з підніжжя гори до її схилу. Чень Чжень зрозумів намір вовків: якщо цей джип дійсно виявиться лише проїжджим — вони продовжать бігти своєю дорогою або ж обходити вартою свою територію, якщо ж виявиться, що джип має намір їх атакувати, вони відразу ж додадуть швидкості й перемайнуть на той бік хребта, а тоді тільки їх і бачили.

Вовки бігли організовано, адже орхонські вовки чудово знають відстань, з якої може стріляти мисливська рушниця. Тож коли вони перебувають поза зоною досяжності пострілу, навмисне набувають зневажливого вигляду, навіть намагаються заманити людину до переслідування, щоб завести її у якесь небезпечне місце, де машина може легко перекинутись, а кінь — упасти. Якщо поряд є інші вовки з цього ж роду, то сірі вартові тим більше можуть завести людину до розвилки, щоб дати можливість своїх родичам уникнути небезпеки. Побачивши, що вовки не додають швидкості, Чень Чжень збентежився, передчуваючи, що цього разу вони зазнають поразки, адже цей джип — зовсім не патрульна машина, а приїхав спеціально полювати на них, і в ньому сидять двоє першокласних стрільців, яких орхонські вовки ще ніколи не бачили, і ці стрільці дуже швидко можуть зробити влучний постріл з такої відстані, якої не сягає постріл мисливців-скотарів.

Джип уже їхав майже нарівні з двома вовками, відстань до сірих з півтора кілометра скоротилася до семисот-восьмисот метрів. Вовки, схоже, захвилювались і трохи пришвидшили свої кроки. Однак рівна швидкість машини на дорозі дійсно приспала вовків, тому вони так і не виявили належної пильності. Чень навіть засумнівався, чи не виконують ці вовки якесь іще завдання, навмисне відволікаючи увагу джипа. У цей час обидва стрільці налаштували дула своїх гвинтівок і почали цілитись. Серце Ченя мало ось-ось вискочити. Він пильно спостерігав за кожним рухом радника Сюя, сподіваючись, що на час пострілу вони зупинять машину, і тоді у вовків з’явиться можливість для втечі.

Джип нарешті зрівнявся з вовками, відстань до них становила лише чотириста-п’ятсот метрів. Вовки зупинились, схилили набік голови й кинули погляд на машину; певно, побачили там рушниці, тому рвучко збільшили швидкість і по черзі рвонули навскоси до хребта. Одночасно з цим Чень Чжень тільки почув «бах!», «бах!» — два постріли з рушниці, й обидва вовки, так само по черзі, впали на землю. Бао Шуньґуй вигукнув:

— Гарний постріл! Просто чудово!

Чень від жаху весь укрився холодним потом. Двоє стрільців, які їхали в двох джипах по дорозі, змогли влучити в ціль з першого разу! Такого ні Чень, ні орхонські вовки навіть уявити не могли.

Для стрільців же це було, ніби чарка для апетиту перед їжею — вони саме розпалились. Радник Сюй віддав наказ Старині Лю:

— Швидше їдь до пустелі! Чимшвидше! — договоривши, він знову зробив до машини позаду жест двома руками, схожий на те, як закриваються лещата. Обидва джипи додали кінських сил і помчали вздовж дороги праворуч від піщаного пагорбка.