Гуляйполе - Степан Дмитрович Ревякін
Відповіді Махна на всі запитання Свердлова так сподобалися голові ВЦВК, що той сам запропонував "цікавому ходаку з Півдня" зустрітися з Леніном. Нестор тут же погодився, бо вже дуже хотілося йому посперечатися якраз з цим, найяскравішим вождем жовтневого перевороту в Петрограді.
Ця зустріч відбулася у Кремлі наступного дня о тринадцятій годині в присутності Свердлова. Перед цим голова ВЦВК зателефонував Леніну. Той відклав убік газету "Правда", яку щойно читав, й взяв телефонну слухавку:
— Якове Михайловичу, я тебе слухаю. Ходак з Гуляйполя? Це де воно? A-а, на "юге России"... Не ходак. Голова Гуляйпільської Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів... A-а, зрозумів: у цій назві він ставить на перше місце слово "селянських", а на друге — "робітничих". Він — есер? Ні? Анархіст-комуніст. Так... Пишу: "Махно Нестор Іванович". Чим він для нас цікавий? Усім?.. А конкретніше? Задовго до нашого Жовтневого перевороту зробив аналогічний переворот у своєму Гуляйполі і навіть уже вирішив питання розподілу селянам землі... Оце вже архіцікаво — землю їм не роздав, а організував сільгоспкомуни... Ти чуєш, Якове Михайловичу, що дуже просто можна вирішити найскладнішу проблему!.. Геніально!.. А ми все сперечаємося, як же нам приступити до виконання гасла: "Земля — селянам..." Звичайно, я його прийму і негайно...
Коли Нестор зайшов до кабінету більшовицького вождя, той піднявся з-за столу, наблизився до Махна, взяв його під руку і провів до крісла, що стояло поряд з головним столом. Кабінет був довгим, а тому для його подолання знадобився деякий час, і Нестор зміг помітити, що Ленін був однакового з ним росточку — невеличкий, з рудою, негустою, борідкою, схожою на шовковистий пушок, і лисий, як гуляйпільський єврей Гершко, котрий шив чоботи усьому сільському панству, а тепер є одним з керівників "вільного єврейського батальйону" анархістів, що нині до якогось часу розпущений.
На першій хвилині знайомства Леніна цікавило одне: "Як там на "юге России"? Нестор, прагнучи надати розмові бойового тону, вже на її початку випалив:
— Як там на "юге России", не знаю, бо я — з України. А на Україні хазяйнують німці. Вони розбили наші селянські загони, озброєні здебільшого вилами й косами, як у середньовіччі.
— А як ваші повстанські загони ставляться до Української Центральної Ради і гетьмана Скоропадського?
— Негативно. Бо самостійники підтримують клятих ворогів селянства — поміщиків, не відбирають у них землю. А селянин іде за тим, хто дає йому землю.
Ленін схопив олівця і щось швидко записав на аркуші паперу, який лежав перед ним, і приємно усміхнувся, глянувши на Свердлова, мовляв, ти чуєш, яким пряником потрібно нам заманити на свій бік найбідніше селянство? Землею! А Махнові сказав:
— Тоді ви маєте бути союзниками більшовиків... Адже ми також оголосили безкомпромісну війну експлуататорським класам і в першу чергу поміщикам, котрих ми прагнемо геть усіх знищити фізично... До речі, як селяни півдня України, — тепер вже вождь Жовтневого перевороту не говорив "юг России", — ставляться до наших гасел: "Вся влада — Радам!", "Земля — селянам, фабрики й заводи — робітникам!"?
— Наскільки мені відомо, — відповів Нестор, — ці гасла не більшовиків, а ваших попутників по революційному перевороту — есерів. Та людям від революції потрібні не гасла, а вагомі, без обману, справи.
Ленін вийшов з-за столу, його обличчя суворе й зосереджене:
— Що ви, шановний товаришу, хочете сказати?
У Свердлова, котрий сидів навпроти Нестора й досі лише привітно усміхався, цієї миті закам'яніло і зблідло обличчя. Він, мабуть, відчував щось неладне в організованій ним зустрічі, особливо його непокоїла агресивність гостя. Голова ВЦВК лише зараз відчув, що від цієї зустрічі добра не буде: адже Ленін і Махно — наче брати-близнюки за характером, за своїм внутрішнім складом розуму, але такі різні за ідейним баченням розвитку світу, що між ними ніякого взаєморозуміння бути не може, між ними може статися лише непримиренна війна.
Махно відповів Леніну:
— Більшовики скрізь сурмлять: "Народ! Ради! Соціалізм!" А насправді ви почали будувати державницький капіталізм, де вершить усі справи одноосібно більшовицька партія. Чи не так? А може ви цього не помічаєте у Кремлі, так я вам кажу те, що є... — Махно на хвильку замовк і невдовзі додав: — А втім, особисто ви, товаришу Ленін, дієте без всякого контролю з боку ваших Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів і навіть без контролю з боку вашої ж партії. Та й у вас не створений і не розроблений такий контроль...
На цих словах Ленін нервово почав ходити туди-сюди кабінетом, то заклавши за спину руки, то схрестивши їх на впалому животі. А Махно продовжував говорити:
— І я не вірю, щоб більшовики віддали селянам землю, а заводи й фабрики — робітникам. Інакше тоді взагалі перестала б існувати ваша більшовицька держава, фундаментом якої, наскільки вже можна зрозуміти, тепер є зосередження всієї повноти влади в одних руках, в одній партії. А звідси: ваш державницько-більшовицький капіталізм зі своїх рук не випустить ні фабрик, ні заводів, ні землі, ні народу. Ви можете принести для людства тільки лихо.
