Хіппі - Пауло Коельо

Чому Бог створив світ, а голландці створили Голландію? Чи ж на землі не було ще земель, що чекали на заселення?

Через дві години всі вже перезнайомились чи принаймні представились, оскільки була група австралійців, хоча симпатичних і усміхнених, але не дуже праглих балакати. Карла теж робила вигляд, ніби читає книжку, назву якої вже й забула, та насправді, мабуть, думала про пункт призначення, про прибуття в Гімалаї, до яких іще було їхати тисячі кілометрів. Пауло з власного досвіду знав, що з цього починається туга, але не сказав нічого; принаймні вона не зігнала свій поганий настрій на ньому — уже добре. В іншому випадку довелося б пересісти.

Позаду сиділи двоє французів — батько з дочкою, що видавалася невротичною, але захопленою; збоку — ірландська парочка: хлопець тут же представився й розказав, що вже їздив один раз, а тепер везе свою кохану, бо Катманду, «якщо доїдемо туди, звичайно», було місцем, де він збирався провести принаймні два роки, — хоча повернувся раніше через свою роботу, але тепер кинув усе, продав колекцію мініатюрних копій автомобілів, за яку дістав добрі гроші (колекція автомобільних мініатюр принесла гроші?), звільнив квартиру, умовив кохану їхати з ним і усміхався на всі тридцять два.

Карла почула фразу «місцем, де збирався провести принаймні два роки» і, перервавши удаване читання, спитала чому.

Раян — так звали ірландця — пояснив, що в Непалі ніби втрачаєш відчуття часу, увіходиш у паралельну реальність, де все можливе. Мерт, кохана Раяна, не була ні симпатичною, ні навпаки, але, безумовно, явно не вважала, що Непал був місцем, де вона б замешкала протягом наступних років.

Та, судячи з усього, її кохання виявилося сильнішим.

— Що ти маєш на увазі під паралельною реальністю?

— Той духовний стан, що опановує твої тіло й душу, коли почуваєшся щасливим, а серце сповнене любові. Зненацька все, що є частиною твоєї буденності, набуває іншого значення, кольори стають яскравішими, усе, що тебе дратувало — як-от холод, дощ, самотність, навчання, праця, — здається новим. Бо принаймні на долю секунди ти ввійшов у душу Всесвіту й насолодився нектаром богів.

Ірландець здавався задоволеним, ніби пояснив словами таке, що можна було зазнати тільки відчуттями. Мерт показувала своїм виглядом, що не надто рада розмові з красивою голландкою, — входила в протилежну паралельну реальність, яка робить усе час від часу бридким і гнітючим.

— Є також інший бік, коли дрібниці нашої щоденності перетворюються на великі вдавані проблеми, — вів далі Раян, ніби відгадавши стан душі своєї коханої. — Існує не одна, а багато паралельних реальностей. Ми перебуваємо в автобусі, бо так захотіли, маємо тисячі кілометрів попереду й можемо обрати, як подорожувати: шукаючи мрію, що раніше здавалася неможливою, чи бачачи незручні сидіння та надокучливих людей. Усе, що ми уявляємо тепер, буде матеріалізуватися протягом усієї подорожі.

Мерт удала, ніби не розуміє натяку.

— Коли я був у Непалі вперше, здавалося, що в мене дійсний контракт з Ірландією. Якийсь голос невтомно мені повторював: «Проживай це зараз, скористайся кожною миттю, бо ти повернешся на свою землю, не забудь зробити фото, щоб показати друзям, який ти безстрашний і відважний і зазнав такого, чого й вони хотіли 6, та не мають відваги». Аж доки одного дня разом з іншими я не пішов подивитися одну печеру в Гімалаях. На наш подив, у місці, де не росте нічого, була маленька квітка, у півпальця завбільшки. Ми сприйняли це як чудо, знак і, щоб виявити пошану, вирішили взятися за руки й заспівати мантру. Кілька секунд здавалося, що печера вібрує, холод більше не дошкуляє, далекі гори наближаються. І чому це сталося? Тому що люди, котрі раніше мешкали тут, залишили майже на дотик відчутну вібрацію любові, здатну вплинути на будь-яку людину або річ, що з’явилася в тому місці. Як та проросла насінина квітки, прагнення — наше безмежне прагнення зробити світ там, назовні, трохи кращим — набувало форми й впливало на все.

Мерт, певно, уже чула цю історію багато разів, але Пауло й Карла були зачаровані словами Раяна.

— Не знаю, скільки часу це тривало, та коли ми повернулися в монастир, де зупинилися, і розповіли, що з нами сталося, один з монахів сказав, що там десятки років мешкав чоловік, якого вони називали святим. Сказали також, що світ тепер змінюється і всі пристрасті — абсолютно всі — стануть інтенсивнішими. Ненависть буде сильнішою й руйнівною, а любов явить своє обличчя ще осяйнішим.

Водій перервав розмову повідомленням, що теоретично вони мали б зараз їхати до Люксембурга й провести там ніч, але, на його думку, ніхто з присутніх не мав герцогство за пункт призначення, тому вони поїдуть далі й спатимуть під відкритим небом, неподалік від одного німецького міста Дортмунда.

— Я невдовзі зроблю зупинку, аби ви змогли перекусити, і зателефоную на фірму попередити, щоб наступні пасажири були готові до відправлення раніше зазначеного. Якщо ніхто не їде до Люксембурга, заощадимо дорогоцінні кілометри.

Усі зааплодували. Мерт і Раян уже збиралися повернутися на свої місця, коли Карла їх зупинила.

— Але ж ти не міг би стрибнути в паралельну реальність, тільки медитуючи й вручаючи своє серце Божеству?

— Я роблю це постійно. Але також повсякчас думаю про печеру. Про Гімалаї. Про монахів. Гадаю, що я вже відбув строк у тому, що називають «західною цивілізацією». Я в пошуках нового життя. Крім того, тепер, коли світ справді змінюється, як позитивні емоції, так і негативні будуть проявлятися з більшою силою, і я, тобто ми не налаштовані зіткнутися з поганим боком життя.

— Немає необхідності, — сказала Мерт, уперше втручаючись у розмову й демонструючи на практиці, що за кілька хвилин зуміла подолати отруту ревнощів.

Пауло до певної міри розумів це. Він уже зазнавав такого — у більшості випадків, коли міг вибрати поміж помстою та любов’ю, вибирав любов. Це навіть не завжди був найкращий вибір — іноді це вважали боягузтвом, іноді він сам почував, що ним керує страх, а не щире бажання покращити світ. Він був людською істотою з усіма її слабкостями, не розумів усього, що відбувалося в його житті, але дуже хотів вірити, що шукає світло.

Уперше відтоді, як сів у цей автобус, Пауло збагнув, що це було йому передбачено: здійснити цю подорож, познайомитися з цими людьми, зробити річ, яку