Українська література » Сучасна проза » В пошуках Аляски - Джон Грін

В пошуках Аляски - Джон Грін

Читаємо онлайн В пошуках Аляски - Джон Грін
галасливу безмовність жаб і коників, віддалений шум автомобілів, що мчали трасою 1-65, я подумав, що, можливо, це найкраща мить для Трьох Коротких Слів. І, дивлячись у зоряне небо, я взяв себе в руки, щоб їх вимовити, переконав себе, що Аляска почуває те ж саме, що її пальці, які так жваво пурхають по моїй нозі, більш ніж грайливі, й до біса Лару, до біса Джейка, бо так, Аляско Янг, так, я тебе кохаю, а все інше вже нічого не важить, і я вже розтулив рота, та щойно збирався видихнути ці слова, вона сказала:

— Це і не життя, і не смерть, цей лабіринт.

— Е-е-е... о’кей. А що ж?

— Страждання,— мовила вона.— Коли сам чиниш лихо і коли лихо чинять щодо тебе. Ось у чому проблема. Болівар казав про біль, а не про життя чи смерть. Як вибратися з лабіринту страждань?

— У чому справа? — запитав я. І відчув, що її рука зникла з моєї ноги.

— Ні в чому. Просто завжди є страждання, Пампушечку. Або домашня робота, або малярія, або наявність хлопця, який живе дуже далеко, а тут поруч лежить гарненький хлопчик. Страждання універсальне. І це питання турбує і буддистів, і християн, і мусульман.

Я обернувся до неї.

— То, може, уроки доктора Гайда не такі вже й безглузді.

Отак ми обоє лежали на боці, й Аляска посміхнулася, ми майже торкалися носами, я незмигно дивився їй в очі, вона розчервонілася від вина, і я знову розтулив рота, але вже не для того, щоб заговорити, а вона простягнула руку, приклала пальця до моїх вуст і мовила:

— Ш-ш-ш... Ш-ш-ш... Не псуй цю мить.

за п’ятдесят один день до

аступного ранку я не почув стукоту в двері — може, його й не було. Почув тільки:

— ПІДЙОМ! Ти знаєш, котра година?!

Подивившись на годинника, я сонно промимрив:

— Сьома тридцять шість.

— Ні, Пампушечку. Час гулянок! У нас усього сім днів, поки всі не повернуться. Боже, описати не можу, як я радію, що ти залишився. Рік тому я весь цей час згаяла на виготовлення величезної свічки з воску з дрібних свічок. Боже, як це було нудно! Потім полічила панелі на стелі. Шістдесят сім по вертикалі, вісімдесят чотири по горизонталі. Які там страждання! Справжні тортури.

— Я дуже втомився. Я...— почав був я, але Аляска мене урвала.

— Бідолашний Пампушечок! Хочеш, я залізу до тебе в ліжечко і погрію?

— Ну, якщо ти сама пропонуєш...

— НІ! ПІДЙОМ! НЕГАЙНО!

Вона повела мене за крило, в якому містилися кімнати п’ятиденків з №50 по №59, зупинилася навпроти одного вікна, притиснула до нього долоні й почала штовхати шибку вгору, поки вікно наполовину не відчинилося, а тоді залізла до кімнати. Я поліз за нею.

— І що ти бачиш, Пампушечку?

Я бачив кімнату гуртожитку — такі самі шлакоблокові стіни, такі самі розміри, навіть планування таке саме, як і у нас. Канапа тут виявилася трохи кращою, і тут був столик, а не «СТОЛИК». На стінах висіли два плаката. На одному було зображено величезний стос стодоларових банкнот з підписом: «ПЕРШИЙ МІЛЬЙОН — НАЙВАЖЧИЙ». На стіні навпроти висів плакат з червоним «феррарі».

— Е-е-е... кімната гуртожитку.

— Пампушечку, не туди дивишся. Увійшовши до вас, наприклад, я бачу двох любителів пограти у відеоігри. Увійшовши до себе, бачу дівчину, яка обожнює книжки...— Аляска підійшла до канапи і взяла пластикову пляшку з-під газованки. Ось поглянь,— сказала вона, і я побачив, що пляшка наполовину заповнена мерзенною брунатною рідиною. Жувальний тютюн.— Вони жують і спльовують собі на потім. І очевидно, на гігієну їм начхати. То хіба не буде їм начхати, якщо ми насцимо їм на зубні щітки? Точно буде. Поглянь. І скажи, що ці люди люблять.

— Вони люблять гроші,— відказав я, вказуючи на плакат. Аляска аж руки підкинула.

— Пампушечку, вони всі люблять гроші. О’кей, іди у лазничку. Скажи, що там побачиш.

Ця гра мене трохи дратувала, але я таки пішов у лазничку, а Аляска сіла на гостинну канапу. У лазничці я виявив з десяток пляшок шампуню і кондиціонеру. У шафці виявилася пляшечка якогось «Рівайнду». Я відкупорив — блакитний гель пахнув квітами та спиртом, як у крутій перукарні. (Під раковиною я виявив величезний тюбик вазеліну, який міг використовуватися тільки з однією метою, але про це я думати не хотів). Я повернувся в кімнату і збуджено сказав:

— Вони люблять своє волосся.

— Так отож! — вигукнула Аляска.— Подивися на горішнє ліжко.

На тонкому бильці в узголів’ї стояла, ризикуючи впасти, пляшка гелю до волосся.

— Кевін не прокидається з цим шпичастим розкуйовдженим волоссям, як зі сну. Він так його укладає. Він просто обожнює свою зачіску. А покинули вони свої засоби до волосся тут, бо у них вдома є ще. У всіх! І знаєш, навіщо це?

— Компенсація через маленькі прутні?

— Ха-ха. Ні. З цієї причини вони просто сексисти-виродки. А за волоссям вони так доглядають тому, що клепки бракує полюбити щось цікавіше. Тож ми вдаримо у найболючіше їхнє місце — у чуприну.

— О-оке-ей,— сказав я, не зовсім розуміючи, який прикол можна вигадати, пов’язаний з чиєюсь чуприною.

Аляска підвелася, попрямувала до вікна і нахилилася, щоб визирнути.

— На дупу не дивися,— звеліла вона, тож я миттю подивився на дупу — вона так плавно розширювалася від тонкої талії. Аляска легко зробила сальто, випірнаючи з напіводчиненого вікна. Я поліз ногами вперед і, тільки торкнувшись землі, виштовхнув з вікна і корпус.

— Ну,— мовила Аляска.— Трохи незграбно. Гайда до яскині!

Дорогою до мосту вона човгала ногами по червонястій землі, здіймаючи куряву, тож здавалося, що Аляска не йде, а їде на лижах. Коли ми вже простували путівцем від мосту до яскині, Аляска, раптом зупинившись, обернулася й подивилася на мене.

— Цікаво, як зреагує людина на промислову синю фарбу,— зронила вона, притримуючи переді мною гілку.

за сорок дев’ять днів до

а два дні, в понеділок, у перший справжній день канікул, ранок я провів за своєю курсовою з релігієзнавства, а по обіді пішов до Аляски в кімнату. Аляска читала, лежачи в ліжку.

— Оден[9],— відразу почала вона.— Які були в нього останні слова?

— Не знаю. Не

Відгуки про книгу В пошуках Аляски - Джон Грін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: