Зірка впаде опівночі - Теодор Костянтин

надвір… А проте, поки я не виходив, собака мовчав. Довелось повернутися назад у сіни. Навпроти була ще одна кімната, в якій ночували хазяї і Некулай, мін ординарець. Я тихенько зайшов туди. Присвічуючи ліхтариком, оглянув усі закутки. На широкому ліжку спали хазяїн з жінкою, трохи далі — їхні діти, шістнадцятирічна білява дівчина і невеличкий хлопчик. На лаві, недалеко від дверей, — мій Некулай. Він лежав горілиць, широко відкривши рота, і сильно хропів. На його лівій щоці червоніли дві складки, — мабуть, надавив рубцями кітеля, який клав під голову замість подушки. Довго вдивлявся в кожне обличчя, і ніхто не викликав у мене ні найменшої підозри. І от я зневірився у власних почуттях. Зайшов до себе, присів на ліжко і замислився. А може, це й справді мені тільки приснилося? Ні, зовсім ні… Але якщо то не сон, куди тоді зник невідомий? Наче крізь землю провалився. Оце й усе, що я мав сказати.

Скінчивши розповідати, капітан запалив цигарку і запитливо подивився на Улю.

— В усякому разі, — заговорив трохи згодом капрал, — сон це чи дійсність, але ваше останнє повідомлення дуже важливе.

— Як ти думаєш? Могло мені таке приснитися?

— Боюсь, що ні!

— Тоді я не розумію, куди подівся цей тип.

— Тут ще можна знайти пояснення. Мабуть, хтось з тих, у сусідній кімнаті, не спав так міцно, як то вам здалося.

— Ні, я певен… От подивився б ти сам на них!..

— В такому разі треба припустити, що нічний гість — добрий приятель ваших господарів. Собака знав його і не загавкав. А може, то якась людина-невидимка?.. Проте, наскільки мені відомо, такого дива в світі не буває.

— Вірно! Не буває… Та хай йому біс! Значить, агент абверу не сидить без діла…

— Авжеж… Не для того ж його сюди прислали.

— А що ж в тебе нового? Натрапив на якийсь слід?..

— Я ж тут тільки тиждень… Е, та ви, пане капітан, дуже зблідли. Можна подумати, що цілісіньку ніч тільки те й робили, що дудлили цуйку[16].

— Я й справді наче після винники. Голова мало не розвалиться. І страшенно нудить.

— Не турбуйтесь. До обіду все минеться. А взагалі вам можна позаздрити… Таке міцне здоров'я…

— Відколи живу, ні на що не хворів. Але як ти знаєш, що в мене такий організм?

— Не думайте, що цього нічного гостя задовольнило лише запевнення, що ви міцно спите.

— Але ж йому не могли цього сказати, бо сплю я дуже чутко, — перебив Улю капітан Смеу.

— Це ще одне свідчення того, що невідомий, який пробрався до вас, не міг покластися лише на щасливий випадок. У вашій квартирі нишпорив досвідчений шпигун і його нелегко нам буде викрити. Перебираючи речі, він знав напевне, що ви не прокинетесь.

— Я розумію. Виходить, агент вжив заходів…

— Безперечно.

— Інакше кажучи, мені дали морфію. Чи ж не так?

— Принаймні у вас немає підстав це заперечувати. Можливо, я й помиляюсь, бо ще не знайдено нитки від цього клубочка. Вірніше, їх уже є декілька, але я не знаю, за яку з них потягти. Бо якщо смикнути всі разом, то вони, безперечно, сплутаються.

Капітан замислився.

— Однак, — мовив він трохи згодом, — дуже важко все це збагнути… Як мені зуміли дати морфій? Невже вночі, коли я спав?

— Зовсім ні. Бо тоді не прокинулися б так швидко. Спробуйте пригадати, де ви були і що їли та пили вчора перед сном.

— Що ж я робив увечері?.. Ну, до одинадцятої сидів на нараді у начальника штабу. Потім разом з майором Братоловяну, капітаном Георгіу та іншими офіцерами пішов до їдальні. Після вечері ми почали розмову і засиділись до півночі. Повертаючись додому, хвилин з двадцять проговорив з капітаном Георгіу. Некулай уже чекав на мене. Від чаю я відмовився, бо дуже хотілося спати. Відпустивши ординарця, взявся роздягатися. І раптом почалася канонада. Миттю зібрався і побіг на КП. Там ми й зустрілися з тобою. А все інше тобі вже відомо. Ти думаєш, що мені поклали щось у страву в їдальні?

— Цілком можливо! Тепер про інше… Що ви можете сказати про свого ординарця?

— Бідолашний він. Трохи придуркуватий. Був присипаний снарядом на Східному фронті і відтоді втратив глузд. Не знаю, як його тільки не демобілізували. В армії йому не місце. Мабуть, пішов воювати замість якогось багатія, що одкупився і зостався вдома. Однак начальник штабу не захотів повернути його в тил, сказав, що ординарцем він може бути. І треба визнати, що до певної міри підполковник має рацію. Не скаржусь я на Некулая. Коли у нього прояснюється розум, він стає навіть потішним. Але що це за розпити? Чи не підозріваєш ти і його?..

— Та, зрештою, я скоро й самого себе почну підозрівати, — мовив Уля.

— Будь спокійний за нього!.. Пришелепкуватий, і більш нічого!.. Ручаюсь головою.

— Не турбуйтесь. Некулая я звинуватив би в останню чергу.

— До речі, ти мені не пояснив, — мовив капітан Смеу, — який зв'язок існує між моїм здоров'ям і наркотиком, коли я й справді проковтнув його.

— Як видно з усього, морфій хтось всипав вам у страви чи напій. І, мабуть, не переборщив. Якраз стільки потрібно людині, щоб не прокинутись до ранку. А ви, незважаючи на це, пробудилися, тільки-но нічний гість ступив до вас у кімнату. Як це сталося? Щонайперше, тут треба дякувати німцям за нічну атаку. А крім того, мене просто дивує ваша сила. Вже почало діяти наркотичне, а ви, незважаючи ні на що, побігли на КП. Є люди, які переносять на ногах важку хворобу. Вам пощастило перебороти таким чином силу наркотичного. Ось тому я й кажу, що у вас міцне здоров'я.

Капітан Смеу взяв у рот суху стеблинку і, замислившись, втупив очі у крила вітряка.