Повість про Ґендзі. Книга 3 - Мурасакі Сікібу

Шоста дочка міністра, народжена від То-найсі-но суке, виросла такою красунею з добрим серцем, що навіть дочки його головної дружини Кумої-но карі з Третьої лінії не могли з нею зрівнятися. Не бажаючи, щоб у світі до неї ставилися зневажливо через низьке походження її матері, Правий міністр Юґірі перевіз її до Другої принцеси{102} у садибу на Першій лінії, яка, не маючи дітей, могла таким чином розвіяти свою самотність. «Якщо хто-небудь з цих двох юнаків хоч мигцем її побачить, — думав міністр, — то вже не забуде. Шанувальники жіночої краси не зможуть лишитися байдужими до неї». Не обмежуючи життя дочки надто суворими заборонами, він подбав про те, щоб в її покоях панувала по-сучасному приваблива атмосфера, яка б мимоволі спокушала чоловічі серця.

Того року бенкет на честь переможців змагань у стрільбі з лука мав відбутися у садибі на Шостій лінії. Збираючись запросити до себе всіх принців, Правий міністр Юґірі поставився до приготувань з особливою увагою. У визначений день в Імператорському палаці зібралися принци крові, які досягли повноліття. Сини імператриці Акасі відрізнялися миловидністю і благородною поставою, але найгарнішим був принц Ніоу. Четвертий принц, якого звали Хітаці, здався всім присутнім найнепоказнішим, мабуть, тому, що його матір’ю була проста наложниця кої. Як і завжди, ліві з легкістю перемогли. Змагання скінчилися раніше, ніж передбачалося, і Правий міністр Юґірі, залишаючи палац, запросив до себе в карету принца Ніоу, принца Хітаці та П’ятого принца, сина імператриці Акасі. Побачивши, що Каору (тепер уже у званні «сайсьо-но цюдзьо»), що належав до переможених, мовчки пробирається до виходу, міністр зупинив його. «Принци погодилися вшанувати мій дім своєю присутністю, — сказав він. — А ви не хочете приєднатися до них?» Сини міністра — Емон-но камі, Ґон-цюнаґон, Удайбен, — а також багато інших вельмож, запрошені на бенкет, розійшлися по каретах і рушили до садиби на Шостій лінії. Від Імператорського палацу до Шостої лінії було досить далеко, і поки гості їхали, посипався легенький сніжок, надаючи незвичайної чарівності сутінкам. Під мелодійні звуки флейт процесія заїхала у садибу на Шостій лінії. Здавалося, що лише тут можна знайти благословенний куточок Землі вічного блаженства, який радує душу у цю пору року.

Згідно зі звичаєм, у південних передніх покоях головного будинку обличчям на південь сіли цюдзьо і сьосьо з Лівої охорони — переможці змагань, а лицем на північ розмістилися принци і великі вельможі. Як тільки чашу з вином почали передавати з рук до рук, бенкет пожвавішав. А коли почали виконувати танець «Мотомеґо», то вітер від помаху рукавів приніс пахощі з розквітлих слив, які, змішавшись з ароматом, що линув від Каору, ставали ще принаднішими, і жінки, що спостерігали на гостей з-за завіс, не могли стримати захоплення: «Як жаль, що весняна ніч його{103} сховала у пітьму, але вона безсила сховати його казковий аромат...{104}»

Правий міністр, також заворожений незвичайною вродою і благородністю рухів Каору, запропонував: «Може, тепер нам заспіває Сайсьо-но цюдзьо{105}? А то він чомусь поводиться, немов чужий...» І юнак приємним голосом заспівав: «Там на рівнині у небесах, де боги живуть, вісім дів з’явилося...»{106}

Червона слива

Головні персонажі:

Кобай, Адзеці-но дайнаґон, син То-но цюдзьо, брат Касіваґі

Макібасіра, господиня Північних покоїв у домі Адзеці-но дайнаґона, дочка Хіґекуро

Ооїґімі, 26 років, старша дочка Адзеці-но дайнаґона

Нака-но кімі, 24 роки, молодша дочка Адзеці-но дайнаґона

Дочка принца Хотару, пані Східних покоїв, дочка принца Хотару (Хьобукьо) і Макібасіри

Ніоу, принц Хьобукьо, 25 років, внук Ґендзі, син імператора Кіндзьо та імператриці Акасі

Юґірі, Правий міністр, Лівий міністр, син Ґендзі та Аої

Каору, Цюнаґон, 24 роки, син Третьої принцеси й Касіваґі

У той час Кобай{107}, молодший від Касіваґі син покійного Великого міністра, мав звання «адзеці-но дайнаґона{108}». З дитинства кмітливий, з привітною вдачею, він, швидко просуваючись по службі, досяг досить високого становища і впливу у світі, а також здобув особливу прихильність Імператора.

Кобай двічі одружувався. Його перша головна дружина давно померла, а другою стала дочка Хіґекуро{109}, попереднього Великого міністра, та сама, яка так не хотіла колись розлучатися з кипарисовим стовпом{110}. Свого часу її дід принц Сікібукьо одружив з принцом Хотару{111}, а після смерті чоловіка до неї почав таємно вчащати Кобай, який згодом вирішив, як видно, узаконити їхні стосунки. Перша дружина залишила Кобаю двох дочок. Він довго молив богів і будд подарувати йому сина, і от нарешті його нова головна дружина Макібасіра народила хлопчика. Від принца Хотару у неї була дочка. Кобай любив дівчаток однаково, не поділяючи на рідних і нерідну, і хоча, на жаль, через необачність служниць між ними іноді виникали непорозуміння, дружина, людина по-сучасному життєрадісної вдачі, великодушно залагоджувала будь-яку сварку, навіть якщо сама часом почувалася ображеною, завдяки чому про всю сім’ю між людьми не ходили жодні неприємні плітки і чутки.

Дочки одна за одною дорослішали, і Кобай справляв для кожної з них обряд Одягання мо. Навмисно для них він побудував новий просторий будинок на восьми стовпах. У південних покоях будинку, крім нього, оселилася його старша дочка Ооїґімі, у західних — молодша, Нака-но кімі, а у східних — дочка принца Хотару. Доля дівчини, що залишилася без батька, мимоволі викликає співчуття, але дочка принца Хотару, отримавши велику спадщину і від батька, і від діда, жила у повному достатку, ба навіть у вишуканій розкоші.

Як і слід було сподіватися, коли у світі стало відомо, з якою дбайливістю Кобай виховує своїх дочок, багато хто пропонував їм свою руку й серце. Навіть від Імператора і принца-спадкоємця натякали про бажання поєднатися з ними, але Кобай роздумував, кому віддати перевагу. Адже Імператор уже мав Імператрицю-дружину, з якою навряд чи хто міг би зрівнятися. Тож чи варто віддавати дочку в Імператорський палац, заздалегідь знаючи, що нею нехтуватимуть? У покоях принца-спадкоємця прислуговувала дочка Правого міністра Юґірі, що мала на нього винятковий вплив, і змагатися з нею також було нелегко. «То що ж, виходить не варто й пробувати? Так ніколи і не скористатися рідкісною нагодою, маючи дочку, яка здатна затьмарити багатьох?..» — думав Кобай і, врешті-решт, таки вирішив віддати на службу до принца-спадкоємця свою старшу дочку Ооїґімі, яскраву красуню, якій щойно виповнилося чи то сімнадцять, чи то вісімнадцять років.

Молодша дочка, Нака-но кімі, також надзвичайно вродлива, благородними рисами свого спокійного обличчя, здавалось, перевершувала старшу, а тому Кобай, вважаючи, що і вона заслуговує кращої долі, ніж бути дружиною простого підданого, час від часу мріяв: «От якби ж то принц Ніоу...». А тим часом принц Ніоу часто зустрічався із сином Кобая в Імператорському палаці і якось за розмовою з ним спробував заручитися його допомогою. Кмітливий на вигляд хлопець уже тепер давав надію на те, що його чекає успішне майбутнє. «Передайте батькові, — якось сказав йому принц, — що я хотів би познайомитися не лише з вами». Дізнавшись про