Рілла з Інглсайду - Люсі Мод Монтгомері

Доктор Джекіл зазнає лиха

— Тепер війна не закінчиться до весни, — сказав лікар Блайт, коли стало очевидно, що битва на Ені[29] загнала обидві армії в глухий кут.

Рілла тим часом бурмотіла собі під ніс: «Чотири лицьові, одна виворітна», — і ногою гойдала колиску із немовлям. Морган не схвалював гойдання, проте Сьюзен трималася іншої думки, а заради миру з нею Рілла згодна була деколи й відступитися від високочолих настанов. Почувши батькові слова, вона підвела очі від шкарпетки, яку саме в’язала, зітхнула: «Ох, чи довго нам іще зносити це?» — і знову взялася за шпиці. Та Рілла, якою вона була два місяці тому, кинулася б ридати в Долину Райдуг.

Панна Олівер зітхнула, а пані Блайт молитовно склала руки.

— Мусимо підперезатися й стати до справи, — бадьоро мовила Сьюзен. — «Діло передусім», пані Блайт, дорогенька — я чула, що є таке гасло в англійців, то й собі його запозичу, коли не годна придумати кращого. Тож нині я приготую звичний суботній пудинг. Клопітка це страва, але воно й добре, бо посяде всі мої думки. Я пам’ятатиму, що Кітченер при стерні, та й Жоффр непогано дає собі раду, як на француза. Мушу нині зготувати ще ласощів для маленького Джема й дов’язати цю пару шкарпеток. Шкарпетка на день — це норма, яку я встановила для себе. Стара пані Мід із Гарбор-Геда на день в’яже три, таж вона більше нічого й не робить. Вона, пані Блайт, дорогенька, багато років була прикута до ліжка, то все побивалася, що висить марним тягарем на шиї в родини. Хотіла вже помирати, казала, що користі з неї однаково катма. Зате тепер, навпаки, воліє прожити довше, бо має собі роботу — зранку до ночі в’яже солдатам шкарпетки. Навіть кузина Софія взялася за шпиці, і це, пані Блайт, дорогенька, невимовне полегшення, бо коли руки їй зайняті, бракне часу для скрушних думок. Вона певна, що наступного року всі ми будемо німцями, та я відказала, що року не стане, аби зробити з мене німкеню. А ви знаєте, пані Блайт, дорогенька, що Рік Мак-Алістер і собі записався до війська? Подейкують, і Джо Мілгрейв хотів би, тільки боїться, що тоді Місяць із Баками не віддасть за нього Міранди. Той каже, що повірить у німецькі звірства лиш тоді, коли сам побачить, а Реймський собор, на його думку, і слід було знищити, бо католицький. Я не католичка, пані Блайт, дорогенька, оскільки вродилася й надіюся померти ревною пресвітеріанкою, але стою на тім, що католики мають таке самісіньке право зводити власні церкви, як ми, а гуни в жодному разі не повинні нищити їх. Подумайте, пані Блайт, дорогенька, — тужливо підсумувала Сьюзен, — що ми відчули би, якби німці сплюндрували шпиль нашої гленської церкви — ото й за Реймський собор мені достоту так само болить.

Тими днями по всій країні на поклик Дударя відгукувалися хлопці — заможні й бідні, чорняві й біляві, з вищого й нижчого світу…

— Навіть син Біллі Ендрюса йде на війну… і єдиний син Джейн… і Діанин маленький Джек, — мовила пані Блайт. — Прісциллин син повернувся для цього з Японії, а Стеллин — приїхав з Ванкувера. Обидва сини превелебного Джо також подалися до війська. Філ розповідає, що хлопці «рішучіші, ніж вона — умить записалися в добровольці».

— Джем пише, що їх невдовзі відправлять на фронт, і він не зможе приїхати попрощатися, бо наказ оприлюднять аж перед самою відправкою, — озвався лікар Блайт, передаючи дружині листа.

— Це несправедливо! — обурено вигукнула Сьюзен. — Невже панові Сему Г’юзу[30] байдуже до наших почуттів? Заслати цього благословенного хлопчика до Європи, не давши нам востаннє глянути на нього! Про мене, пане лікарю, дорогенький, напишіть-но в газети — хай усі знають, яке неподобство тут коїться.

— Можливо, так навіть краще, — мовила бідолашна розчарована мати. — Я не подужала би нового прощання… надто тепер, знаючи, що війна триватиме довше, ніж ми гадали. Ох, аби ж… але ні, я не промовлю цих слів. Як Сьюзен і Рілла, — натужно сміючись, підсумувала пані Блайт, — я хочу бути героїнею.

— Усі ви молодці, — мовив лікар Блайт. — Я пишаюся своїми рідними. Навіть Рілла, моя «польова лілея», невтомно керує молодіжним осередком Червоного Хреста й рятує життя одного малого канадця. Це величенька робота. Рілло, дочко Енн, як ти назвеш своє дитя воєнної доби?

— Я чекаю на лист від пана Андерсона, — мовила Рілла. — Можливо, він сам захоче дати ім’я власному синові.

Проте спливали тижні, а від Джима Андерсона не надійшло жодної звістки. Він не озивався, відколи поплив до Англії з Галіфакса; здавалося, доля дружини й дитини зовсім його не обходить. Кінець-кінцем Рілла назвала хлопчика Джеймсом, а Сьюзен дала йому друге ім’я — Кітченер. Отак і вийшло, що Джеймс-Кітченер Андерсон став власником імені, дещо значнішого, аніж він сам. Невдовзі Блайти вигадали для нього коротше ім’я — Джимс, — і лише Сьюзен уперто кликала дитя «маленьким Кітченером» і ніяк інакше.

— Пані Блайт, дорогенька, Джимс — то негідне ім’я для християнського маляти, — несхвально проголосила вона. — Кузина Софія вважає його надто вже легковажним, і вперше в житті я мушу погодитися, що вона слушно каже, хоч і не дам їй приводу зловтішатися, визнавши це у вічі. Що ж до малого — він таки справнішає, а Рілла чудово дає з ним раду. Проте я не скажу їй цього, щоб не плекати в ній зарозумілості. Ніколи я не забуду, пані Блайт, дорогенька, як уперше побачила це дитя в супниці, загорнуте в шмат брудної фланелі. Зрідка хто й може приголомшити Сьюзен Бейкер, але тої миті я таки була приголомшена. Навіть подумала, що в мене галюцинації. Та потім я сказала собі таке: «Нікому й ніколи не може привидітися супниця, тож, певне, бодай вона справжня», і трохи оговталася. А коли наш пан лікар сказав, що Рілла мусить сама глядіти малого, я собі вирішила, що він жартує. Я й на мить не могла припустити, що вона за це візьметься — та бачте, як воно вийшло. Це немовля багато чого навчило її. Коли нам випадає якась робота, пані Блайт, дорогенька, ми однаково тільки й можемо, що стати й зробити її.

Одного жовтневого дня Сьюзен укотре довела правдивість свого заключного судження. Лікаря й пані Блайт саме не було вдома. Рілла у своїй кімнаті пильнувала Джимсів пообідній сон, невтомно відлічуючи, як звикле, чотири лицьові й одну виворітну. Сьюзен лущила горох на заднім ґанку; їй допомагала кузина Софія.