Рілла з Інглсайду - Люсі Мод Монтгомері

Рілла сиділа, бездумно втупившись у немовля. Хіба ж можна вважати, наче вона здатна впоратися із ним? Але… та сердешна молода мати, що так боялася за нього перед смертю… і та жахлива стара пані Коновер…

— Сьюзен, як доглядають малят? — скрушно запитала вона.

— Треба стежити, щоб йому було тепло й сухо, і купати його щодня, щоб вода не була ані надто холодна, ані надто гаряча, і годувати щодві години, а якщо в нього кольки — то класти тепле йому на животик, — мовила Сьюзен незвично безбарвним тоном.

Хлопчик знову запхинькав.

— Мабуть, він голодний… його все одно доведеться нагодувати, — розпачливо мовила Рілла. — Сьюзен, скажіть, що приготувати для нього, і я приготую.

Під керівництвом Сьюзен вона підігріла молоко, змішане із водою, принесла пляшечку з батькового кабінету, витягла хлопчика із супниці й нагодувала. Потім, відшукавши на горищі власний дитячий кошик, уклала туди немовля, що встигло міцно заснути. Забравши супницю в комору, Рілла сіла обміркувати своє становище.

Обміркувавши, вона знову прийшла до Сьюзен.

— Я хочу подивитися, на що я здатна. Сьюзен, я не дозволю, щоб це бідолашне маля вернулося до пані Коновер.

Отож під наглядом Сьюзен Рілла скупала дитину. Добра служниця не наважилася втрутитися, бо ж лікар Блайт сидів у вітальні й щохвилини міг зайти на кухню — а Сьюзен із власного досвіду знала, що, коли він постановляв собі щось, його слово було законом. Рілла зціпила зуби й узялася до справи. Господи милосердний, скільки ж то ямок і зморщок на тілі одного хлопчика! І втримати його неможливо! Що, як він вислизне й упаде у воду — такий крутько! Ох, ну чого ж він так горлає? Як може крихітне дитя так страхітливо голосити? Його ж, певно, чути по всьому домі, від горища до льоху!

— Сьюзен, йому дуже боляче? — жалісливо спитала вона.

— Ні, рибонько. Немовлята ледь чи не всі страх як не люблять купатися. Ти вправно все робиш, коли зважати, що вперше взялася. Тримай руку йому попід спинкою й не гарячкуй.

Не гарячкуй! Таж вона встигла геть уся зіпріти! Витерши, сповивши й тимчасово заспокоївши немовля ще однією порцією молока, Рілла відчула себе вкрай змученою.

— Сьюзен, а що робити з ним уночі?

Удень дитя поводилося жахливо, вночі ж… але вона боялася й уявляти таке.

— Постав кошик на стілець коло ліжка й укрий. Раз чи двічі тобі доведеться нагодувати його, тож візьми із собою керосинку. Якщо не даси ради сама, поклич мене, і я прийду, хай що каже наш пан лікар.

— Сьюзен, а що, як він заплаче?

Проте хлопчик не плакав. Уночі він поводився надивовижу спокійно — можливо, тому, що животик його нарешті був повен поживної їжі. Тепер він міцно спав, на відміну від Рілли. Дівчина боялася заснути — ану ж, як із дитиною станеться щось жахливе? О третій вона зігріла йому нову порцію молока, похмуро затявшись не кликати Сьюзен. Ох, чи не сниться їй це? Невже це вона, Рілла Блайт, ускочила в таку дурну халепу? Їй було байдуже, що німці підходили до Парижа… байдуже, навіть якби вони вдерлися в місто — аби лиш дитя не плакало, аби лиш не задихнулося, аби не мало судом. Адже в немовлят стаються судоми? Чому вона не запитала в Сьюзен, як їй бути в такому разі? Рілла скрушно думала, що тато дбає про здоров’я мами й Сьюзен… а як же її здоров’я? Чи йому здається, що вона виживе, якщо зовсім не спатиме? Проте вона не відступить — нізащо! Вона глядітиме цю маленьку потвору, навіть якщо замордує себе до смерті. Вона прочитає книжку про догляд за немовлятами й робитиме все сама. Вона не запитає жодної поради в тата… не потурбує маму… вона звертатиметься до Сьюзен тільки за найнагальнішої потреби. Вона ще покаже їм усім!

Отак і вийшло, що через два дні пані Блайт, повернувшись додому й запитавши, де Рілла, здригнулася, почувши спокійну відповідь Сьюзен:

— Нагорі, пані Блайт, дорогенька, вкладає своє дитя.

Розділ 8

Рішення Рілли

Як сім’ї, так і окремі люди невдовзі звикають до нових умов і приймають їх, не ставлячи зайвих питань. Минув лише тиждень, а здавалося, що маленький син Андерсонів завжди мешкав в Інглсайді. Після перших трьох божевільних ночей Рілла знову почала спати, прокидаючись вряди-годи за звичкою, щоб доглянути хлопчика. Вона годувала, купала й сповивала його так майстерно, немов робила це впродовж усього життя. Утім, ані ця справа, ані саме дитя їй не подобалися; вона досі тримала його обережно, наче малу вертку ящірку, до всього, ще й вельми крихку — проте Рілла ретельно виконувала все, що мусила, тож у цілому Глені Святої Марії не було чистішого й охайнішого немовляти. Щодня вона зважувала його й занотовувала показники до свого щоденника, та часом скрушно думала, нащо то лиха доля взагалі привела її того фатального дня до Андерсонів. Нен, Ді та Ширлі не збиткувалися з неї так, як вона гадала. Усі вони були вражені самим тим фактом, що Рілла взялася доглядати дитя. Волтер, звісно, ніколи не дражнив її, а якось навіть сказав, що вона молодчина.

— Рілло-моя-Рілло, тобі знадобилася більша відвага, щоб опікуватися цими п’ятьма фунтами новонародженої людини, аніж Джему, щоб стати на прю з ордою німецьких військ. Аби ж і мені хоч трохи твоєї мужності, — тужливо промовив він.

Рілла пишалася братовою похвалою, проте в щоденнику того вечора залишила розпачливий допис:

«Шкода, що це маля нітрохи мені не подобається. Тоді все було би простіше. Я чула, як люди кажуть, що, коли доглядаєш дитину — починаєш любити її… але в мене так не виходить. А ще воно обтяжує мене… заважає всім моїм намірам. Я мовби в кайданах — і то саме тепер, коли намагаюся розпочати роботу нашого молодіжного осередку Червоного Хреста. І вчора я не змогла піти на вечірку до Еліс Клоу, хоча страшенно мріяла про це. Певна річ, тато, хоч і суворий, проте розважливий, тож, коли це потрібно, я завжди маю вільну годину ввечері; та він не потерпів би, якби я до ночі вешталася в гостях, а Сьюзен чи мама гляділи дитину. Але то виявилося на краще, бо в малого о першій ночі сталася колька… чи щось таке. Він не хвицяв ніжками й не ціпенів — і я зрозуміла, що, згідно з Морганом, дитина не вередує. Він добре попоїв і ніхто його не