Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
З кав'ярні Ґреньє-Монден навпроти № 96 струмує цілий оркестр чудових музик… Вони зібралися подалі від велетки. Повторюють три популярні акорди… Скрипки, волинки, арфи… Тромбони й валторни видувають ноти дедалі вище, виходить так гарно й гучно, що натовп шаленіє від захвату…
Раптом заплигали тендітні, причепурені білетерки в легких очіпках… Вони пурхають серед мандаринів… У № 48 три бабушенції, які стовбичать тут уже п'ятдесят два роки й завше такі запопадливі та уважні до покупців, умить трощать свою крамницю, гамселячи по всьому добрячим києм… дві відьми здихають на тротуарі з розпанаханами черевами… Три карги прив'язують до своїх сідниць грілки, аби швидше бігти… Велетенська пані сипле навсебіч різними речами… Крадені дрібнички випадають з усіх складок її спідниці… Вона вже все розгубила… Тапер намагається попідбирати… Біля ювелірної крамниці Сезара вона обтрушує й обсмикує свою сукню, обвішується підробними намистами й перлинами… Усі з неї регочуть… З миски вона черпає повними жменями й розсипає через віконце в скляному даху купу аметистів… Усе набуває фіолетової барви. З іншої миски вона засипає весь дах топазами, й нараз усе стає жовтим… Ми пройшли майже весь Пасаж… Перед нами й позаду нас — величезна юрба… Продавчиня канцтоварів, що в № 86, в якої я поцупив безліч олівців, хапається за мої штани… А вдова, що торгує старовинними шафами, в які я стільки разів дзюрив, скрізь мене розшукує!.. Я вже не регочу… Продавець парасоль рятує мене, я ховаюся під однією з його парасоль. Якщо мене помітить тітка Арміда, мені доведеться цілувати її сирну голову…
Тепер дядько Едуар на своїй триколісній машині їде за батьком, той так уважно розглядає бруківку, що велосипед під ним аж прогнувся. З його ніздрі визирає здоровенна каменюка. Мотор туркоче ніжно, як закоханий голуб, та очі Едуара звисають на двох билинках до самої бруківки, аби нічого не проґавити… За кермом, потонувши в подушках, сидить тітка Арміда й про щось там патякає з елеґантним паном, убраним у чорне. Він тримає величезний термометр, учетверо більший за мене самого… То був лікар з Гесперид, прийшов її оглянути… Його знеможене обличчя випромінює тисячі часток світла… Побачивши його, сусіди розкланюються. А потім показують свої сідниці. Він плює на них… Він навіть не має часу на перерву. Всі гуртом кидаються до виходу… Натовп заполонив Бульвари…
На Вандомській площі порив вітру ще більше роздуває велику покупницю. Біля Опери вона збільшилася удвічі… у сто разів!.. Усі сусіди, як миші, кидаються їй під спідницю… Та тільки забігли — одразу сахаються назад… Потім знову кидаються туди… Панує страшенний безлад.
Песики з Пасажу скрізь скачуть, справляють свою нужду, хапають людей за задниці, кусають. Пані Жувьєн, парфюмерка з № 72, конає в нас на очах під горою бузкових квітів, це жасмин… Вона задихається… Три слони, що якраз проходять поруч, розтоптують її, обриваючи агонію… Відразу підіймаються, повільно ширячись навсебіч, тонкі струминки аромату…
Четверо кухарчуків кондитера Ларжантея бігцем тягнуть здоровенну люльку з крамниці «Магометанський тютюн», яку зазвичай розпалюють лише після шостої вечора… Біля ринку Сент-Оноре вони розбивають її чашу, коли намагаються розсунути врізнобіч павільйони: «Домашню птицю» пхнуть праворуч, а «Рибний» — ліворуч.
Та треба рухатися вперед! Особливо велетці! Тій самій! У якої груди, як планети… Нараз мене збили з ніг… Батько ще намагався мене підтримати… Але заплутався у спицях свого велосипеда… Вкусив Тома за хвіст. Той дріботів поперед нас, гавкав, але якось беззвучно…
Сторож допоміг мені підвестися… На ньому був лише верх якоїсь туніки… Внизу вона закінчувалася якимось товстелезним хвостом… Він добряче повеселив нас вилкою для запалювання газу. Запхав її собі у ніздрю, ще й так глибоко, аж до кінця.
Переходячи вулицю Ріволі, велетка перечепилася через сторожову будку на тротуарі й розчавила цілий будинок, ліфт, що випорснув з нього, вибив їй око… Натовп продовжив свій шлях руїнами. На вулиці Женер з моєї школи виходить мій товариш, горбань Еміль Оржа… Він завжди якийсь зеленкуватий, з великою плямою винного кольору під вухом… Та зараз він уже не був бридким. Став гарним, свіжим і симпатичним, я страшенно зрадів за нього.
Усі наші знайомі потрапили десь попід Пані, в її панталони, затиснуті під її спідницею, вони бігли вулицями й кварталами… Йшли за нею туди, куди та хотіла. Тиснява наростала. Мати не випускала мою руку… Все швидше й швидше… На площі Злагоди я збагнув, що вона веде нас на Виставку… Дуже мило з її боку… Вирішила всіх розважити…
Ота пані Клієнтка мала із собою всі гроші крамарів, усі монети заховала собі в панталони… Платити має вона… Побіля неї ставало дедалі спекотніше… Серед рюшів я розгледів ще тисячу підвішених речей. Поцуплені звідусіль речі… На ходу мене по довбешці гепнуло маленьке візантійське дзеркальце, так, аж ґуля вискочила, це дзеркальце ми місяцями шукали на вулиці Монторгей… Якби я міг, то закричав би про свою знахідку… Та я навіть не мав можливости його підібрати, так мене затисли… Тут нам стало ясно, що треба ще трішки потіснитися… Нас затисло в монументальній брамі, що підіймалася в небо, як вигадливий шиньйон… Думка про те, що ми не заплатили за вхід, нас добряче налякала… На щастя, нас підхопив натовп нижніх спідниць… Усі штовхаються, задихаються, рачкують… Наша Клієнтка нахиляється, щоб пройти. Може, це вже кінець?.. Може, ми вже на дні Сени?.. Зараз до нас підпливуть акули й змусять розрахуватись за все?.. Га? Так воно завжди, коли кудись пролізеш на дурняк… Тут я так пронизливо і різко зойкнув, що велетка перелякалась! Вона раптом задерла всі спідниці разом з воланами… панталони… вище голови… аж до хмар… Жахливий крижаний вітер, справжній ураган здійнявся з-під низу так, що всі аж закричали від болю… Ми застигли на набережній в тоскному чеканні, цокотіли зубами, покинуті й безпомічні. Біля причалу, де стояли три баржі, покупниця полетіла в небо!.. Усі сусіди з Пасажу зблідли настільки, що годі було когось упізнати!.. Вона всіх надурила! Велетка зі здобиччю чудових крадених речей… Виставки вже не було!.. Вона давно закрилася!.. З Кур-ла-Рен долинало вовче виття…
Саме час ушиватися… У
