Пʼять пелюсток любові - Юлія Келер

Кессіді стояла на ганку. Вона подивилася вгору, коли перед нею відчинилися величезні різьблені двері. Вона ступила на поріг і ахнула - неосяжний простір ніби спалахнув перед її очима. Звідки не візьмись до неї підійшла стара. Вона прошаркала по підлозі і стала прямо перед нею.

- А ми на тебе чекали, - прошамкала стара.

- Хто ви? - з жахом запитала Кессі і позадкувала до вхідних дверей. - Я хотіла лише перечекати грозу. Мені жінка німа з намету запропонувала тут ночівлю.

- Все правда, - криво усміхнулася стара. - Слідуй за мною. Я покажу тобі твою кімнату.

Вона, однією рукою притримуючи спину, а іншою спираючись на тростину, провела Кессіді на останній п'ятий поверх. Вони проїхалися старим ліфтом і опинилися у вузькому коридорі. Стара крадькома глянула на лампу на стелі. Та трохи погойдувалася в сторони.

- Нагорі хтось живе? - схвильовано спитала Кессі.

- Не знаю, але краще туди не соватися.

- Чому? - спитала Кессі, але жінка похилого віку промовчала і не відповіла.

Вузькі старі сходи вели кудись під дах, але двері туди були зачинені, і Кессіді могла лише здогадуватися, що ховалося по той бік дверей. Коли стара жінка завела її в спальню і зникла, Кессі спочатку озирнулася в просторій незатишній кімнаті, повній скринь і коробок, а потім знову вийшла в коридор і здригнулася. Вона побачила тонку нитку, що пролягала від величезного вікна до дверей на мансарду. "Цікаво, що це означає?" - подумала Кессі.

У замку було тихо. Їй не спалося. Вона, як і раніше, стояла в мокрій сукні і думала спуститися вниз, але страх натрапити на стару стримував її від цікавого бажання озирнутися. "Напевно, краще мені повернутися до кімнати", - думала вона.

Величезний підлоговий годинник у кутку коридору пробив опівночі. Кессі неначе загубилася в часі. Їй здавалося, що вона потроху божеволіє. Їй ставало погано від моторошної тиші, що запанувала після гучного бою годинника. Вона ступала повільно назад, поки спиною не торкнулася чогось твердого. Кессі швидко розвернулася і побачила велике кругле вікно. Вона долонею натиснула на скло і вікно трохи прочинилося.

Кессіді не розуміла, що діється. За вікном гримів грім і блищала блискавка. Великі краплі дощу били у вікно. Стара більше не з'являлася. Вона ніби залишила її напризволяще.

Тут Кессіді трохи заспокоїлася. Вона знову натиснула на скло. Вікно повернулося навколо своєї осі і наполовину відкрилося. Вона підставила обличчя дощу. Дощ бризкав їй у вічі, на рот, встиг трохи намочити їй волосся, але вона й так уже давно промокла. Вона глянула вліво і примружилася. Крізь дощову завісу їй вдалося розглянути в сусідньому вікні двома поверхами нижче деякі обличчя. Спочатку вона розгубилася, але потім обімліла. Вона розглянула чоловіка, а за ним іншого, який щільно притиснув першого до скла. Він йорзав по вікну руками і всім тілом ударявся об скло, а чоловік ззаду, обхопивши його руками, робив різкі рухи.

"Дідька лисого! - вигукнула від здивування Кессі. - Та вони займаються..." Вона гикнула. Їй здавалося це сном. Вона задкувала назад і ахала, а потім натрапила на когось і як різана закричала. На неї здивовано витріщилася стара.

- Чому ти не в ліжку? – хрипким невдоволеним голосом буркнула вона.

- Ви налякали мене до смерті, - голосно говорила Кессі, притискаючи руку до грудей. - Хто це там? - Вона пальцем вказала на вікно. - Двоє чоловіків, що вони там роблять?

- Марш у свою кімнату, - безперечно шикнула стара і схопила Кессіді за руку. Та уперлася.

- Що ви робите?! - обурилася Кессі.

- Ти не вдома! Нема чого підглядати за рештою гостей! Цу неподобство!

Стара мала якусь силу. Незважаючи на свій старкуватий вік, вона без секунди вагання штовхнула Кессіді в її кімнату і зачинила двері на ключ.

- Якщо я тебе ще раз побачу, - сказала старенька, - все розповім господареві, а він, повір, дуже строгий. Він випоре тебе як сідорову козу і не стане церемонитися. - Долітали відлуння обурливої ​​бабусі.

"Випоре? - прошепотіла Кессі, притулившись вухом до дверей. Вона скривилася. - Час тікати". Кессі смикнула за ручку. Раз, другий. Двері не відчинялися. Вона розгорнулася, притулилася потилицею до дверей і обвела зором кімнату. Її очі зупинилися на ліжку. Їй захотілося спати. Вона втомилася. Їй здавалося, що вона спить, прокинеться і зрозуміє, що це був лише дурний сон. Кессіді застрибнула в ліжко і з головою сховалась під ковдру. Вона боялася вийти за межі спальні. Їй здавалося, що стара старожила біля дверей. "Треба йти, - думала вона, - але як я звідси вибируся?" З цією думкою Кессіді заснула, а коли прокинулася, був ранок.

 Вона встала, потяглася і прийшла до тями. Вона пам'ятала неясними уривками все, що відбувається. Їй здавалося щось сном, а щось дійсністю. Двері вже були не зачинені. Вона вийшла в коридор і сходами спустилася на кухню. На столі стояла свіжозаварена кава в милій керамічній чашці, а поруч лежало печиво на блюдце. Кессіді взяла чашку, трохи надпила каву і підійшла до вікна. Вона посміхнулася. Небо розвиднілося, і стояла чудова погода, і треба було йти, але щось їй наказувало залишатися в замку.