Консуело - Жорж Санд

Замість усякої відповіді Корилла грубо відштовхнула дівчину, потім секунду якось загадково дивилася на неї і, раптом заридавши, закрила лице однією рукою, а іншою махнула машталіру, щоб він їхав; сама ж, не бажаючи бачити свою великодушну суперницю, опустила фіранку.

Наступного дня, до початку останньої репетиції «Антігона», Консуело була на своєму посту й очікувала Кориллу. Примадонна наказала передати через свого служника, що спізниться на півгодини. Кафаріелло послав її до всіх чортів і, оголосивши, що не має наміру залежати від такої дурепи й не чекатиме її, прикинувся, начебто збирається піти. Пані Тезі, бліда і хвора, побажала бути присутньою на репетиції, щоб побавитися над Кориллою. Вона звеліла принести собі диван і вляглася на ньому за першою кулісою, що зображувала підібрану завісу, що театральним жаргоном зветься «плащем арлекіна». Тезі почала заспокоювати свого друга й сама вирішила вперто чекати Кориллу, упевнена, що та бариться, бажаючи уникнути її критики. Нарешті з'явилася Корилла, більш бліда й виснажена, ніж навіть пані Тезі, і та, побачивши її в такому стані, порожевіла й підбадьорилася. Замість того щоб, як зазвичай, скинути із себе накидку й капелюшок із величною розв'язністю, Корилла в знемозі опустилася на дерев'яний позолочений трон, забутий у глибині сцени, і згасаючим голосом звернулася до Гольцбауера:

— Пане директоре, заявляю вам, що я страшенно хвора, зовсім без голосу й провела жахливу ніч…

— Із ким? — томливо запитала Тезі в Кафаріелло.

— І тому, — вела далі Корилла, — я зовсім не в змозі репетирувати сьогодні й співати завтра, хіба тільки знову візьму роль Ісмєни, а роль Береніки ви дасте іншій.

— Та ви що, пані! — скрикнув Гольцбауер, немов громом уражений. — Чи можна напередодні спектаклю, час якого призначено самим двором, наводити які-небудь відмовки? Це немислимо, і я ні в якому разі не можу прийняти їх.

— А все-таки вам доведеться погодитися, — заперечила Корилла вже своїм звичайним, далеко не лагідним голосом. — Я запрошена на другі ролі, і в моєму контракті немає пункту, що зобов'язує мене виконувати перші. Я тільки з люб'язності погодилася замінити синьйору Тезі, щоб не переривати розваг двору. Тепер я захворіла й не можу дотримати своєї обіцянки, а насильно співати ви мене не змусите.

— Мила моя, тобі просто накажуть співати, — втрутився Кафаріелло, — і ти проспіваєш погано, як ми й передбачали. Це невелике нещастя додасться до всіх тих, які ти сама накликала на свою голову. Але каятися тепер пізно. Треба було думати про все раніше. Занадто ти понадіялася на свої сили. Ти провалишся; але нам-то всім яке до цього діло! Я проспіваю так, що забудуть про саме існування Береніки. Порпоріна також своєю маленькою роллю Ісмєни винагородить публіку, і всі будуть задоволені, крім тебе. Це послужить тобі уроком, а зумієш ти скористатися ним наступного разу чи ні, цього вже я не знаю.

— Ви дуже помиляєтеся щодо причини моєї відмови, — упевненим тоном відповіла Корилла. — Якби я не була хвора, імовірно, я проспівала б свою партію не гірше будь-якої примадонни. Але оскільки я не в змозі співати, то проспіває її інша, і проспіває так добре, як ніхто ще не співав її досі у Відні, і це станеться не пізніше завтрашнього дня. Таким чином, спектакль відбудеться своєчасно, а я із задоволенням знову буду виконувати партію Ісмєни: вона мене не стомлює.

— Ви, значить, розраховуєте, — сказав здивований Гольцбауер, — що пані Тезі настільки поправиться до завтрашнього дня, що зможе проспівати свою партію?

— Я прекрасно знаю, що пані Тезі ще довго не зможе співати, — мовила Корилла так голосно, що із трону, де вона сиділа, її могла чути Тезі, що лежала на дивані за десять кроків од неї. — Дивіться, як вона змінилася: на неї просто страшно дивитись! Але я сказала, що у нас є чудова Береніка, незрівнянна, що переважає всіх нас. Ось вона! — додала, підводячись, Корилла і, взявши за руку Консуело, вивела її на саму середину стривоженого й схвильованого гурту акторів.

— Я? — вигукнула Консуело, якій здавалося, що вона бачить сон.

— Ти! — закричала Корилла, судорожним рухом штовхаючи її до трону. — Ось ти й цариця, Порпоріно! Ось ти й на першому місці! І це я зводжу тебе на нього. Я! Такий був мій обов'язок стосовно тебе. Пам'ятай це!

Гольцбауер, у повному розпачі, ризикуючи не виконати свого обов'язку й, може, навіть позбутися місця директора, не міг відкинути цю несподівану допомогу. Він прекрасно бачив з того, як Консуело провела роль Ісмєни, що вона буде на висоті й у партії Береніки. Незважаючи на свою неприязнь до Консуело й до Порпори, тепер він міг боятися тільки одного: що юна співачка не погодиться взяти на себе цю роль.

І вона дійсно почала рішуче відмовлятися. По-дружньому потискуючи руку Корилли, вона пошепки благала її не приносити їй жертви, так мало потрібної її самолюбству, тоді як для її суперниці це було найжахливішою із усіх спокут, найстрашнішим самоприниженням, до якого та могла себе примусити. Корилла залишилася непохитною у своєму рішенні.

Пані Тезі, перелякана серйозним суперництвом, що загрожує їй, дуже хотіла спробувати голос і знов узятися за свою роль, хоча б навіть із ризиком для життя, тому що вона була не на жарт хвора, але не зважилася на це: тоді на імператорській сцені не дозволялися капризи, з якими тепер так терпляче мириться поблажливий і добродушний владика нашого часу — публіка. Двір очікував побачити нову виконавицю ролі Береніки: йому про це було обіцяно, імператриця на це розраховувала.

— Ну, погоджуйся! — сказав Кафаріелло Порпоріні. — Ось перший розумний учинок Корилли за все її життя; скористаймося ж ним!

— Але я ролі не знаю, я не проходила її, — говорила Консуело, — не зможу ж я вивчити її до завтрашнього дня.

— Ти чула її, отже, знаєш і завтра проспіваєш, — промовив нарешті громовим голосом Порпора. — Досить маніжитися, припиніть суперечки! Більше години ми втратили на балаканину. Пане диригенте, накажіть скрипкам починати. А ти, Береніко, марш на сцену! Не треба нот, геть ноти! Хто був на трьох репетиціях, мусить знати всі ролі напам'ять. Говорю тобі: роль ти знаєш.

No, tutto, о Berenice,

Tu non apri il tuo cor…

— співала Корилла, знову ставши Ісмєною.

«А тепер, — подумала жінка, що судила про марнославство Консуело за своїм власним, — вона й думати забуде про мої дільця».

Консуело, чия феноменальна пам'ять і надзвичайна легкість засвоєння були прекрасно відомі Порпорі, дійсно проспівала свою