Консуело - Жорж Санд
Уперше після пологів Корилла відчула якщо не приплив материнської любові, то все-таки щось подібне до докорів сумління й нишком з'явилася провідати свою дитину. Вона знала, що канонік живе у Відні. Приїхавши слідом за ним через півгодини, Корилла не побачила біля брами слідів його екіпажа, тому що канонік зійшов раніше. Вона потай, нікого не зустрівши, пробралася садами до будиночка, де, за її відомостями, жила у своєї годувальниці Анджела; бо Корилла все-таки навела деякі довідки з цього приводу. Вона дуже потішалася над замішанням і християнською смиренністю каноніка, але була в повному невіданні щодо участі в цій пригоді Консуело, — тому вона з подивом, до якого додалися жах і сум'яття, побачила свою суперницю. Не знаючи й не сміючи здогадуватися, яке дитя та заколисує, вона ледве було не кинулася навтіки. Консуело, що інстинктивно пригорнула дитину до грудей, наче куріпка, що ховає пташеня під крило при наближенні шуліки, Консуело, артистка того ж театру, здатна наступного дня подати всім відому таємницю Корилли зовсім не в тому вигляді, в якому та сама її зображувала, нарешті — Консуело, що дивилася на неї з огидою, потрясла її своєю присутністю так, що Корилла, немов прикута, зупинилася посеред кімнати.
Одначе Корилла була занадто досвідченою акторкою, — вона швидко отямилася й заговорила. Її тактика полягала в тому, аби, ображаючи інших, самій уникнути приниження. І відразу, входячи в роль, вона нахабним, різким тоном звернулася до Консуело венеціанською говіркою:
— Чорт забирай! Бідолашна моя Zingarella! Що ж, цей будинок — притулок підкидьків, чи що? Ти з'явилася сюди, щоб узяти або залишити своє дитинча? Видно, у нас із тобою одне щастя, одна доля. Без сумніву, у наших дітей і батько один і той же, адже наші з тобою пригоди почались у Венеції одночасно. І я переконалася, журячись за тобою, що красень Андзолето втік од нас у минулому сезоні, перервавши свій ангажемент, зовсім не для того, щоб погнатися за тобою, як усі думали.
— Пані, — відповіла Консуело, бліда, але спокійна, — якби я мала нещастя бути в таких же близьких стосунках з Андзолето, як ви, і внаслідок цього мала б щастя стати матір'ю (тому що це завжди щастя для жінки, що вміє почувати), дитя моє не було б тут.
— А! Розумію! — вела далі та з похмурим вогнем в очах. — Його виховували на віллі Дзустіньяні. У тебе вистачило б розуму, у мене його, на жаль, не вистачило: ти запевнила б милого графа, що його честь вимагає визнання дитини. Але ти не мала нещастя, як запевняєш, бути коханкою Андзолето, а Дзустіньяні був настільки щасливий, що не залишив тобі доказів своєї любові. Кажуть, Йосиф Гайдн, учень твого вчителя, утішив тебе у всіх твоїх халепах, і, без сумніву, дитя, що ти заколисуєш…
— Ваше, пані! — вигукнув Йосиф, який прекрасно розумів тепер венеціанську говірку, стаючи між Консуело й Кориллою; один вигляд його змусив відступити нахабну жінку. — Вам це свідчить Йосиф Гайдн; до вашого відома, він був присутній, коли ви народжували цю дитину.
Обличчя Йосифа, який не зустрічався з нею від того злощасного дня, раптом воскресило в її пам'яті всі обставини, які вона марно силкувалася пригадати, і в циганчаті Бертоні вона побачила риси циганочки Консуело. У неї мимоволі вирвався вигук подиву, і з хвилину в душі її йшла боротьба між соромом і досадою. Але незабаром цинізм узяв своє, і з її вуст знову посипались образи.
— По правді сказати, діти мої, я вас не впізнала! — вигукнула вона неприємно єлейним тоном. — Обоє ви були дуже милі, коли я зустріла вас у розпалі ваших пригод, а переодягнена Консуело була дійсно гарним хлопчиком. Так, виходить, тут, у цьому святому будинку, провела вона благочестиво в товаристві товстого каноніка й молоденького Йосифа цілий рік, утікши з Венеції? Ну, Zingarella, не турбуйся, дитя моє! У кожної з нас своя таємниця, й імператриця, що бажає все знати, нічого не довідається ні про одну з нас!
— Припустимо навіть, Корилло, що в мене є таємниця, — холодно мовила Консуело, — але вона у ваших руках тільки із сьогоднішнього дня, а я володіла вашою в той день, коли протягом години говорила з імператрицею за три дні до підписання вами ангажементу.
— І ти погано говорила про мене? — закричала Корилла, червоніючи від злості.
— Якби я розповіла їй те, що знаю про вас, ви не були б запрошені, а позаяк ви одержали ангажемент, то, мабуть, я не захотіла скористатися з нагоди.
— Чому ж ти цього не зробила? Вже дуже ти дурна, мабуть! — вигукнула Корилла, щиросердно виявляючи всю свою розбещеність.
Консуело і Йосиф, перезирнувшись, не могли не всміхнутись одне одному. Усмішка Йосифа була сповнена презирства до Корилли, але ангельська усмішка Консуело ніби підносилася до неба.
— Так, пані, — відповіла вона, пригнічуючи Кориллу своєю лагідністю, — я саме така, як ви сказали, і вважаю це благом для себе.
— Не таке вже це благо, сердего, позаяк мене запрошено на сцену, а тебе ні! — заперечила спантеличена й трохи стривожена Корилла. — Мені говорили у Венеції, що в тебе не вистачає розуму й ти погано ведеш свої справи! Це єдино вірне з усього, що розповідав про тебе Андзолето. Але що поробиш! Не моя провина, що ти така… На твоєму місці я сказала б усе, що знала про Кориллу, а себе виставила б цнотливою, святою… Імператриця повірила б: її неважко переконати… і я витиснула б усіх своїх суперниць. Але ти нічого не сказала!.. Це дивно, і мені жаль тебе, ти не вмієш улаштовуватися.
Цього разу презирство взяло гору над обуренням. Консуело і Йосиф вибухнули сміхом, а Корилла, відчувши, що її суперниця не настільки безсила, втратила свою задерикувату уїдливість, якою озброїлася було спершу, безцеремонно присунула стілець до вогнища й зібралася продовжувати розмову, маючи намір вивідати сильні й слабкі сторони своїх супротивників. У цей момент вона опинилася віч-на-віч із каноніком, якого вона дотепер не бачила, тому що благочестивий батько, керуючись інстинктивною обережністю духівника, зробив знак дебелій годувальниці і її двом дітям затулити його, поки він не розбереться в тому, що відбувається.
Розділ 94
Після брудного натяку на відносини Консуело й
