Маг - Джон Роберт Фаулз
Помалу тягнувся серпень, а в мене напади гострої депресії чергувалися з нападами тупої байдужости. Я задихався в сірятині Англії, як риба в тухлій воді. Вигнаний із раю Адам, я відтворював в уяві осяйні краєвиди — сіль і чебрець Фраксосу й розмірковував про неймовірні події в «Бурані», до яких могло б не дійти, а проте дійшло. І ось одного нудного лондонського передвечір’я я почувся нездатним шкодувати, що так сталося, як і пробачити Кончісу за вділену мені роль. Зрештою втямив, що насправді йдеться про те, аби вибачити й забути зазнану кривду. А однак досі боліла душа — і то так, що я бачив тільки заподіяне мені зло. Не міг навіть припустити, що сам його комусь заподіяв.
Подібно склалося в мене з Лілі. Якось я мало не розбив машини — різко загальмував, побачивши струнку довговолосу білявку, що йшла бічною вулицею. Зупинивши авто на бордюрі, я побіг за цією дівчиною. Ще не встиг побачити її обличчя, а вже зрозумів, що це не Лілі. І кинувся за цією незнайомкою не тому, що тужив за своєю колишньою коханою. Я тільки хотів подивитись їй у вічі, випитати її геть про все й кінець кінцем збагнути незбагненне. Можна було б потужити за деякими рисами, за деякими сценічними втіленнями, але власне ця вибірковість свідчила, що я не кохав і не міг кохати Лілі. Міг згадувати її як світлий образ, як милу давноминулу дрібку поезії й водночас ненавидіти нинішній темний образ — справжній.
Треба було щось та й робити, поки тривало вичікування, поки досвід пережитого просочувався в повсякдення. Тож усю другу половину серпня я шукав сліди Кончіса та Лілі в Англії, щоб знайти Алісон. У такий спосіб примудрявся далі брати участь — хай незримо й на правах дублера — в маскараді та глушити нестерпну тугу за Алісон. Нестерпну, бо в мені заклюнулося й наростало нове почуття. Годі було його викоренити. Я ж бо знав, що це почуття посіяв у моїй душі Кончіс, а тепер оточив мене порожнечею й тишею, щоб воно буяло. Це почуття не відчіплялося ні вдень ні вночі. Я зневажав його, проганяв геть, доводив сам собі, що це обман, нічого більш. А воно знай розвивалося, як розвивається небажаний плід у череві, доводить вагітну до шалу, хоч подеколи переповнює їй серце… ні, я не міг сказати чим.
На якийсь час його вдавалося придушити купою листів, скиртою випитувань і домислів. Я вирішив відкинути все, що чув від Кончіса та дівчат, і не з’ясовувати, де правда, а де брехня. Прагнув попросту розшукати хоч якийсь слід, хоч якийсь знак по вмочених пальцях — спіймати на помилці цих віртуозів обману.
Газетний витинок про смерть Алісон. Інший шрифт, ніж у «Голборн ґазетт», де буцімто надруковано репортаж про самогубство і слідство.
Брошура Фоукса. Фігурує в каталогу Британського музею. Кончісових брошур там не згадано.
Воєнна історія. Лист від майора Артура Лі-Джоунза.
Шановний пане Ерфе!
Мені дуже прикро, але Ви, як самі вказали, хочете неможливого. У воєнній операції біля Нев-Шапелль взяли участь переважно відділи регулярної армії. Малоймовірно, щоб туди потрапили добровольці Кенсинґтонського полку принцеси Луїзи, навіть за обставин, які Ви описали.
Зрештою, тоді панував хаос, і наші документи далеко не повні. Я можу тільки робити припущення.
Мені не вдалося розшукати хоч якусь згадку про капітана Монтаґю. Зазвичай буває легко знайти дані про офіцерів. Мабуть, його тимчасово прикомандирували з якогось полку графства.
Де Декан. Такого прізвища я не знайшов ні в Ґотському альманаху, ні в інших джерелах. Жівре-ле-Дюк не позначено навіть на дуже детальних мапах Франції. Павука Theridion deukansii немає. Є тільки рід Theridion.
Сейдеварре. Лист від Югана Фредріксена.
Шановний пане!
Мер Кіркенеса передав мені, шкільному вчителеві, Вашого листа, щоб я написав відповідь. У Пасвікдалі є місцина Сейдеварре. Багато років тому в ній мешкала родина Нюґорів. На жаль, не знаю, де тепер ці люди й що з ними.
Мені було дуже приємно Вам допомогти.
Мені було ще приємніше від такої допомоги. Кончіс таки побував у Сейдеварре, й там щось діялося. Не всі його оповіді брехливі.
Мати Лілі й Рози. Я поїхав до Серн-Аббаса, не сподіваючись знайти там Ансті-коттедж чи взагалі щось путнє. І не знайшов. Полуднуючи в тамтешньому готельчику, я сказав господині, що колись познайомився з двома дівчатами із Серн-Аббаса, дуже милими близнятками. Шкода, забув їхнє прізвище. Жінка спантеличилася. Вона знала всіх жителів села, але ніяк не могла добрати, про кого я веду мову. Виявилося, що директор тутешньої школи не чоловік, а жінка. Очевидно, листи від неї підроблено на Фраксосі.
