Маг - Джон Роберт Фаулз

Звідти вийшла дівчина.

Загурчав таксомотор.

Вона знала, де я. Тендітна, ніби й така, якою була колись, а проте не така, стояла на краю хідника, задивившись на моє вікно. Світло ліхтаря падало на її засмаглі руки, але обличчя залишалося в тіні. Чорна сукня, чорні туфлі, чорна вечірня сумочка в руці.

Ось вона вийшла з тіні на світло. Як повія, як Роберт Фоукс. Обличчя без виразу, очі вперлись у мене. Це тривало якихось п’ятнадцять секунд. Заднім ходом до неї під’їхало таксі. Відчинилися дверцята, дівчина югнула на сидіння. Жовте авто зірвалося з місця. Їдко завищали шини на повороті.

Розбився чистий кришталик.

Усе пойняла зрада.

В останню мить я сердито окликнув її на ім’я. Спершу припустив був, що Кончіс і компанія примудрилися розшукати жінку, подібну до неї як дві краплі води. Та ні, таку ходу й поставу не підробиш.

Метнувшись до телефону, я викликав портьє.

— Цей дзвінок… Можете з’ясувати, з якого апарата телефонували? — Він не зрозумів, що означає «з’ясувати». — Звідки дзвонили, з якого номера?

Ні, він не може.

— А чи не було за останню годину когось стороннього у вестибюлі? Може, хтось когось чекав?

— Ні, містере Урф, нікого тут не було.

Закрутивши кран у ванній, я похапцем одягнувся й вибіг на майдан Конституції.

Я обійшов усі кафе, позазирав у всі таксі, а тоді подався на друге коло — знову до Зонара, до Тома, до Запоріті, до всіх найближчих фешенебельних закладів. Не міг зібрати думки й робити щось путнє. Міг тільки ненастанно повторяти її ім’я, люто молоти його між зубами.

Алісон. Алісон. Алісон.

Ось тепер я втямив, ще б не втямити. Нікуди не дінешся, треба згодитися з дивовижею — Алісон згодилася перейти на їхній бік. Як вона могла? І чому? Знову й знову — чому?

Я повернувся до готелю.

Очевидно, Кончіс довідався про нашу сварку, а то й підслухав її. Якщо він послуговується кінокамерою, то може послуговуватися також мікрофонами та магнітофонами. Зв’язався з нею ще тієї ночі або вранці… У циркулярах в Окопі написано про Ластівку. Люди в пірейському готелі бачили, як я вмовляю Алісон, щоб впустила мене в номер. Уперше почувши від мене про Алісон, Кончіс нашорошив вуха. Дізнавшись, що вона приїжджає до Афін, зразу ж ускладнив сценарій. Мабуть, стежив за нами вже з миті нашої зустрічі, а тої останньої ночі в готелі натуркав їй вуха, зачарував, а насамперед — добряче прибрехав… Якусь мить я ревнував — дивно, не на сексуальному ґрунті — Алісон до Кончіса. Уявив, як він викладає їй нібито правду. Мовляв, хочу дати вашому самолюбному залицяльникові доброї науки, щоб на все життя її затямив. Згадалися, і не без причини, наші з Алісон суперечки про сучасних письменників і художників. Я вже волів наголошувати на їхніх вадах, аніж вислуховувати від неї хвалу їхнім чеснотам. Почувався тоді обділеним увагою… а вона, розумниця, частенько дорікала мені за те.

А може, Алісон з самого початку працювала на Кончіса? Хіба не він присилував мене поїхати до Афін, скасувавши запрошення на віллу? Хіба не він запропонував свій сільський дім про випадок, якщо я захочу оселитися з Алісон на острові? Пам’ятаю, «Джун» в останній розмові зі мною сказала, що вони імпровізують, що «миша», в чомусь рівноправна з експериментатором, теж визначає візерунок лабіринту. В таке я ладен повірити. Після колотнечі в пірейському готелі вони знайшли спосіб залучити Алісон — з тією їхньою перехнябленою логікою, маніякальною брехнею, з їхніми грошима… Цілком можливо, що й відкрили їй велику таємницю, якої мені не дано пізнати: чому саме мене вибрали на піддослідну мишу. А тепер пригадую, скільки я їм набрехав про Алісон, коли вони вже знали всю правду, й крекчу.

На подив, вони чомусь рідко й мало залучали «Джун», тоді як в Окопі чимало її маскарадних костюмів. Видно, цій сестричці призначили значно важливішу роль ще перед тим, як вигулькнула Алісон. Їхні плани виявила моя перша зустріч із «Джун» — віч-на-віч, уста до уст, приховане глузування з моєї мінливости й зрадливости. Про це свідчила також товкмачена нісенітниця про повість «Три серця». А ще — неділя, пляж, безсоромне виставляння напоказ голого тіла… Мабуть, Кончіс спершу не дуже-то покладався на Алісон, а тому довелося подбати про запасні варіанти. Згодом вона таки переважила, й «Джун» усунули з дії. Тому-то Лілі довелося раптово змінити свій образ і грати роль Цирцеї.

А цей портшез-катафалк… Аж ніяк не порожній він був. Вони захотіли, щоб Алісон наочно пересвідчилась у тому, що їхній спосіб дуже дієвий. І моя душа корчилася від такої жорстокости, від безконечного виставляння на глум і посміх. Про оте згадане на суді «емоціональне й сексуальне паразитування на численних молодих жінках» не хто інший, а вона їм розповіла. І про свій самогубний настрій перед моїм від’їздом із Лондона. Вони дізналися від неї про все моє минуле.

Я кипів гнівом. Згадував ту непідробну нестерпну тугу, якою я пройнявся, дізнавшись про її смерть. А тим часом Алісон сиділа собі чи то в Афінах, чи то в сільській хаті, чи то в «Бурані». Ще й спостерігала за мною. Грала роль невидимої Марії, тоді як Лілі була Олівією, а я — Мальволіо. Куди не ткнешся — всюди відлуння шекспірівських сюжетів[253].

Я ходив із кутка в куток кімнати, потішаючи себе уявною сценою з Алісон на моїй ласці.