Українська література » Сучасна проза » Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Читаємо онлайн Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
понад міру панькається з сином і понад здоровий глузд хвилюється за нього, проте нічого не могла з собою вдіяти.

Після смерті Адама син став для неї центром існування, і вона панічно боялася, що з ним станеться щось погане, коли вона бодай на годину випустить його з поля зору. Ось і зараз воліла, щоб Адась їхав з нею, а не з нянькою. Можна було б запросити бонну сісти разом з ними у карету, проте місця й без того бракувало. Модна сукня вимагала простору, та й дівчатка не були малими дітьми і теж хотіли зручностей. Коли всі нарешті всілися, а коні рушили з місця, Анна полегшено зітхнула. Не любила останні миті прощання з домом. У них багато суму, неспокою і чогось такого, що примушує серце стискатися та завмирати від страху перед невідомістю. Це потім яскраві враження, калейдоскоп нових пейзажів за вікном і рух притлумлюють тривогу та дозволяють спокійно насолоджуватися мандрівкою.

Принаймні так було раніше. Сьогодні Адась зібрався внести серйозні корективи в ці плани. Малий непослух категорично не погоджувався сидіти спокійно та чемно дивитися у вікно. Намагаючись присадити малого на лавку, Анна за декілька хвилин зрозуміла, що мусить взяти його на руки. Адась крутився так, що ледь не впав з лави на землю та не набив собі на чолі ґулю. З такою прикрасою якраз «блискуче» виглядав би в Жовкві.

Анна невдоволено глянула на сина.

– Ну, і чого ти, скажи, товчешся? Ні щоб спокійно сидіти, як всі чемні дітки. Дивися, яку гарну забавку я з собою взяла, – вона тицьнула малому до рук яскраво розмальованого коника, яким у свій час бавилася ще Яся, проте Адась лише байдуже глянув на запропоновану іграшку, зіп’явся на ноги і заходився смикати оббивку всередині екіпажу.

Анна невдоволено глянула на сина і потягнула його до себе.

– Адась, негайно мені лишися того. Хочеш зараз від мами дістати по дупці? – Вона посадила малого собі на коліна і знов ткнула йому в руки іграшку. – Дивися, який гарний коник. Будеш чемним хлопчиком, то колись матимеш такого справжнього. Бачив, Войцех якого має? Найкращого з тих, що ще тато купував. Виростеш і куплю тобі такого самого, як у Войцеха, справжнього коня. А зараз посидь собі спокійно і побався оцим.

Вона знову спробувала запхати Адасю в руку іграшку.

– Ану покажи мамі, як коник скаче. Твій коник вміє скакати. Правда ж? Покажи сестричкам, якого маєш гарного коника.

Малий заперечно крутнув головою і спробував впхати іграшку в руку мамі.

– Мама… на… ко… не Дась… кази…

– Е ні, це ти мені спочатку покажи, як коник скаче, а потім я вже побавлюся з тобою, – без особливих зусиль розшифрувавши слова сина, Анна зручніше прилаштувала його у себе на колінах. – От приїдемо в маєток і я попрошу, щоб тобі гарного дерев’яного возика до коника змайстрували. Будеш возити у ньому все, що тобі заманеться. Ти ж хочеш возика? Правда ж?

Скориставшись з того, що малий задумався над перспективою отримати непогану нову цяцьку, Анна знову вклала йому до рук іграшкового коника.

– Покажеш мамі, як коник бігає? Чи наш коник не вміє бігати? Прослідкувавши поглядом, як малий зосереджено почав пересувати коника вперед-назад по її спідниці, Анна машинально розгладила зіжмакану тканину і зручніше прилаштувала малого собі на колінах. До завершення поїздки сукня виглядатиме, як корові з горла. Адась сьогодні вирішив влаштувати її нервам випробування на міцність, проте що вдієш. Він уперше вирушає в дорогу каретою, то й капризує. Певно, ще й не відразу втихомириться та засне. Добре, що з іншими дітьми простіше.

Дівчатка великі і навпаки радіють поїздці. Еля та Яся взагалі чи не найдужче задоволені з того, що поїдуть у маєток.

– Еля, Яніна, – Анна уважно глянула на дівчаток, які більш-менш чинно влаштувалися на лавці навпроти неї, проте постійно перешіптувалися одна з одною, весело хихотіли, смикали одна одну за одяг чи за кіски і радісно обговорювали те, що бачили за вікном карети. – Ні, я розумію, що вам і одна з одною зовсім не нудно, але ж можна хоча б трохи побавитися з Адасем. Ви що, й у маєтку отак осібно від усіх триматиметеся? Дівчатка на мить завмерли, тоді спідлоба глянули на Анну.

– А чого відразу ми з Елею? – першою знайшлася Яся. – Он Люцина сидить і нічого не робить. Хай побавиться з Адасем. Він з нею ліпше бавиться. Нас все одно не слухає.

Анна перевела погляд на Люцину. Та справді до розмов та забав менших дівчаток не приставала. Очевидно, вважала, що панні, яка незабаром виїздитиме в світ, дитячі пустощі не пасують. Сидить чинно, склавши на колінах руки, і лише час від часу кидає погляд у вікно. Те, що до неї говорять, взагалі не почула. Як завжди замріяна та заглиблена в себе.

– А вам би тільки на когось перекласти те, що я прошу зробити вас, – Анна поправила на колінах малого, який почав з’їжджати донизу. – Не хочете бавитися з Адасем, то дайте нам якусь із ваших ляльок. Він побавиться і віддасть.

– Він поламає, – втрутилася в розмову Еля. – Ми його знаємо.

– Ага, обов’язково поламає, – підтакнула Яся і непомітно почала відсувати ляльку, яку прихопила з собою у карету, подалі від очей мами та Адася. – Он розбив аж три горнятка і цукерничку з нашого лялькового сервізу. Ну, з отого нового, порцелянового, з намальованими стокротками.[28] У нас тепер замість цукернички звичайне пуделко.[29]

Анна приречено звела очі вгору.

– От сервізу вашого йому ніхто не давав. Я казала ховати подалі новий сервіз. А ви що? Побавилися і залишили все посеред кімнати. Адась і прихопив собі те, що його найдужче зацікавило.

– А чого ж тоді…

– Все. Досить прирікатися. – Анна рішуче обірвала суперечку. – Одна з вас або дає свою ляльку Адасю, або сама з ним бавиться.

Еля та Яніна одночасно перевели погляд на Адася, тоді так само дружно глянули на маму, тоді одна на одну.

– Нехай бавиться, – Яся неохоче витягнула з-за плечей ляльку і простягнула її мамі. – Але щоб не поламав.

Усміхнувшись, Анна взяла до рук ляльку і передала її Адасю.

– Дивись, не поламай. Бо сестрички тобі більше нічого не дадуть.

Малий зацікавлено потягнувся до ляльки. Така удача йому випадала нечасто. Зазвичай сестри не лише не давали йому своїх ляльок до рук, але й бавилися з ними, коли він не бачив. Анна заховала іронічну посмішку. Добре знала, що саме цим усе й

Відгуки про книгу Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: