Українська література » Сучасна проза » Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька

Читаємо онлайн Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
на межі банкрутства – це справжня катастрофа для цілої родини.

Розділ 2

Коли відгуляли весілля молодшого сина Терези Матеуша, а з усіма клопотами з від’їздом було покінчено, Анна полегшено зітхнула. Нарешті в маєток відправлені всі речі, які можуть знадобитися їм влітку, дрібніші речі, одяг та коштовності зібрані в дорожні сумки, карета, коні та візник напоготові, слугам усі накази віддала ще звечора і залишається лише вирушити в дорогу. Принаймні Зіслання Святого Духа[27] святкуватимуть у маєтку, а не у Львові. До 23 травня, щоправда, є ще трохи часу, проте й роботи з облаштуванням у маєтку теж не бракує. Ще трохи затрималися б – і вже можна було нікуди не їхати. Минулого року взагалі ціле літо просиділи у Львові, але тоді Адась був ще зовсім маленьким і вона годувала його груддю, а зараз він гасає по будинку так, що й не вслідкуєш, і їсть усе те саме, що й інші діти. Добре, що нянька сумлінно ставиться до обов’язків. Адась із нею у безпеці. Вона досвідчена жінка і з нею не страшно залишити маленьку дитину навіть у маєтку, де у рази більше небезпек. Гарно, що того року Адась трішки побігає на свіжому повітрі, побавиться у парку при садибі, зміцніє до зими. Та й дівчаткам життя поза містом піде на користь. Вони зараз так стрімко ростуть, що доводиться щодекілька місяців оновлювати їхній гардероб. Елі виповнилося десять, Яніні незабаром буде стільки ж.

Люцина ж у свої чотирнадцять років стала ще красивішою і ще подібнішою на маму. Густе чорне волосся хвилею лягає на плечі, завивається у локони і, як в Анелі, контрастує з кольором очей. Постава у Люцини така ж гарна, як у мами, і така ж витончена лінія шиї та плечей. А ще вона має мамині небесної барви очі, сніжно-білу шкіру, прекрасної форми ніс та рот, вишукану форму рук і маленькі ступні. Зараз Люцина ще й потроху набуває округлих жіночих форм і це їй дуже личить. Анеля, щоправда, була надто худорлявою, а Люцина очевидно успадкувала округлість від котроїсь з бабусь, бо вже зараз виглядає значно жіночнішою, аніж її мама. Нема ані натяку на хворобливо-нервову худорлявість Анелі і на її різкість ліній тіла. У Люцини все навіть зараз доволі жіночно і гармонійно. Глянеш на неї – і відразу бачиш, що вона вже не дитина. Ще рік-два – і виїздити у світ почне, а отже, доведеться серйозно потурбуватися про те, щоб зібрати для неї гарне придане. А ще треба її пристойно і вишукано вдягнути для візитів та балів. Дівчина з доброго дому повинна і вдягатися добре, і вміти підтримати розмову в товаристві, і гарно танцювати, і досконало знати мови, і добре малювати. Та й загалом вона має бути такою панною, щоб, дивлячись на неї, ніхто ані на мить не засумнівався, що вона гідна найвдалішої партії та найзаможнішого нареченого. Це потребує не лише зусиль, а й грошей.

Походження Люцина має бездоганне, а те, що виховувалася мачухою, яка не завжди пристойно поводилася, навряд чи серйозно зашкодить. Хто там зараз згадуватиме події десятилітньої давності. У товаристві давно втратили інтерес до їхнього з Адамом позашлюбного зв’язку. Найжвавіше обговорюють свіжі плітки і нещодавні новини. Ними можна зацікавити співрозмовника, полоскотати собі нерви, насолодитися ефектом новизни і справити враження на товариство обізнаністю. Тобто відчути свою значущість, а заодно й потай потішитися, що обговорюють не тебе, а когось іншого. Нових пікантних ситуацій ніколи не бракує, а отже, давні історії потроху стають нецікавими і відходять у минуле. Скількох людей це рятує від краху та остаточної втрати репутації – не злічити. Іноді забудькуватість дуже милосердна штука.

Анна підвелася з крісла і розправила складки на сукні. Розвиднилося зовсім нещодавно, але вона ще годину тому встигла прослідкувати, щоб діти були нагодовані, зручно вдягнені в дорожній одяг, щоб нічого не забули з речей, не посварилися між собою, не побилися, не залізли в шкоду, а півгодини тому відправила їх з нянькою та гувернанткою на вулицю. Мусила хоч трішки побути на самоті та зосередитися на майбутній подорожі.

Це вперше по смерті Адама зібралась так надовго їхати з дому і почувалася зовсім не затишно та боялася того, як зустріне її маєток. Ніколи не була там без чоловіка, не керувала справами, не контролювала управляючого, не перевіряла всі наявні папери і ще не робила безліч з того, що робитиме як господиня та власниця. Проте найдужче Анна боялася навіть не цього, найдужче її лякала перспектива повернутися туди, де все нагадуватиме їй про Адама і щасливі роки поряд з ним. У Львові це відчуття встигло притупитися, бо мешкала тут постійно, а у маєтку туга могла накотитися з подвійною силою, і хтозна, чи вона дасть тому раду. Буде боляче, гірко і зовсім не захочеться займатися справами.

Анна мимовільним жестом торкнулася медальйона з портретом Адама на шиї і заперечно хитнула головою. Цього аж ніяк не можна допустити. Це слабкість, негідна справжньої жінки. Сильна людина біль втрати носить у собі, а не черпає його ззовні. Слабка навмисно шукає трагічних моментів, бо підсвідомо не годна дозволити собі жити не в розпачі. Так буває у багатьох вдів, але вона не має права впадати у відчай. Того, що було, все одно не повернути, а в неї на руках їхні з Адамом діти, великий маєток, буденні клопоти, реальні справи, зрозумілі турботи і бажання вберегти родину від розорення та краху. Хоч не хоч, а мусиш жити реальністю, поводитися розважно і думати про насущні проблеми.

Зрештою, воно й на краще. Життя взагалі дуже справедливе й одночасно жорстоке. Ти або приймаєш його правила і продовжуєш боротися та жити, або поволі скочуєшся з уторованого шляху на узбіччя та гинеш. Якщо не бути сильною, розсудливою та мудрою жінкою, все полетить шкереберть і родина втратить навіть те, що має зараз. Он скільки людей шляхетного походження тепер заледве кінці з кінцями зводять. У їхній родині зараз теж замайоріла реальна загроза такого. Прибутки падають, витрати зростають, а діти ростуть і мають дедалі більше потреб, проте це не катастрофа, а звичайна проза життя. Вона поїде у маєток і в усьому там розбереться. Все буде гаразд.

Анна ледь відхилила фіранку, замислено глянула перед собою, прочинила вікно в сад і мимоволі зачепила яблуню, яка росла при вікні. Легеньким вітром у спальню занесло пахощі квітучого саду, вологої землі та

Відгуки про книгу Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: