Мелодія кави в тональності сподівання - Наталія Гурницька
Любила маленького синочка надзвичайно сильно, і сама вже розуміла, що своєю сліпою материнською любов’ю робить йому погану послугу. Таки недаремно кажуть, що все на світі, навіть материнська любов, добре і корисне лише в розумних межах. Коли любові забагато, то вона затуляє дитині реальний світ. Вже й сама боялася, що надмірною материнською опікою привчає сина до того, що все дається надто легко, понад міру просто і на першу вимогу. На щастя, наразі Адась ще не встиг зжитися з цим уявленням, а тому Анна потроху почала міняти своє ставлення до виховання сина та давати йому більше волі й водночас суворіше вимагати доброї поведінки. І так непокоїлася, що без чоловічого сильного впливу малий ростиме надто розніженим, м’яким або вередливим. Наразі, щоправда, нічого такого не спостерігала. Адась мав від природи доволі своєрідний і сильний характер. Без причини ніколи не вередував, хіба втомлений був або конче хотів привернути до себе увагу. Наполегливо добивався бажаного, не скиглив, коли падав, не плакав, коли йому щось не вдавалося і ніколи не полишав спроб досягнути результату. Навіть більше: так зосереджено займався своїми справами, що Анна мимоволі дивувалася з такої невластивої маленьким дітям настирності. Утім, чого тут дивуватися. Все вказувало на те, що й характером малий Адась пішов у батька. Якщо нічого не зміниться і ніхто не втручатиметься в його виховання, то їхній з Адамом син виросте справжнім мужчиною і зуміє гідно продовжити фамілію.
Єдине, що трохи непокоїло Анну, – це те, що у майбутньому їй буде дуже нелегко з такою дитиною. Впертий до неможливості, різкий у своїх реакціях на тиск, він навіть у своїх півтора року вже був надто агресивний в іграх з іншими дітьми, надто безкомпромісний та непоступливий до краю. Може, це у нього вікове? Малий все ж таки. Ще не навчився нормально бавитися з іншими дітьми. Окрім того, Адась довго пам’ятав образи, намагався поквитатися з тими, хто його скривдив, а поводився так незалежно, що й сам часто страждав через власну самостійність і безстрашність. Варто було випустити його з уваги хоч на мить, як він ліз у бійку зі старшими дітьми та діставав стусанів. Коли ж намагався дослідити все, що його зацікавило або до чого міг досягнути, то постійно падав, не зважав на небезпеку і на власних гулях здобував досвід.
А останнім часом так часто встрягав у пригоди, що Анні аж серце заходилося від страху за нього. Приставила до нього нову бонну[23] і суворо наказала тій ані на хвилину не спускати з малого очей. А тепер, напередодні від’їзду, ще й непокоїлася, що в маєтку, де вони незабаром мешкатимуть, є доволі велике озеро та досить глибока річка. Щоб вслідкувати за Адасем, доведеться дати няньці когось на допомогу. Та й самій не можна надовго відволікатися від сина. Якби могла, то не відпускала б сина ані на мить від себе, проте знала, що це неможливо.
Вже два роки маєток полишений на управляючого, і тепер доведеться самій серйозно взятися до роботи. Насамперед провести ревізію всіх паперів, зазирнути в книгу витрат та фінансових оборудок, перевірити, як платяться відсотки від дрібніших боргів, що діється з податками і чи вчасно виплачується викуп селянами. Ще, напевно, здалося б відразу перевірити, як працює відкрита Адамом гуральня і чи не треба там дещо замінити в обладнанні. Зараз саме вона давала непоганий прибуток, і, якщо вдасться його збільшити, це буде вагомим внеском у добробут родини.
Он Войцех минулого тижня заборгував товаришу велику суму грошей, витратив їх на дурне, а їй довелося повертати борг, щоб зам’яти цілком реальний розголос і скандал для фамілії.
Того дня увірвалася, як фурія, до його кімнати.
– Войцех, якщо ти в цій хвилі не поясниш мені, чому мама твого Ярослава прийшла до мене сьогодні вранці і сказала, що ти не повертаєш її сину борг, то я направду говоритиму з тобою інакше. Скасую всі твої привілеї.
Войцех повільно підвівся з-за столу й озирнув Анну важким поглядом.
– Не ваша справа. Ви мені ніхто.
Анна вдихнула повітря глибше, щоб заспокоїтися, та подумки повільно порахувала до десяти.
– Я вдова твого батька. І наразі твоя опікунка, Войцеху.
Він хмикнув і демонстративно склав руки перед собою на грудях.
– То тимчасово. Не маєте права мені вказувати. То чоловіча справа.
– Ах чоловіча це справа, – Анна окинула пасинка зневажливим поглядом, витримала багатозначну паузу, а тоді чітко відчеканила кожне слово. – Справжні чоловіки насамперед не доводять справу до того, щоб жінки за них платили. Звідки борг? Войцех ще раз зміряв Анну сердитим поглядом і промовчав.
– Знову карти?
У відповідь він лише насупився і не зронив жодного слова.
– Ясно. Цього разу я розрахуюся, але знай, що це востаннє. Вона ще раз зневажливо озирнула Войцеха з ніг до голови, тоді рішуче розвернулася і вийшла з кімнати. Розуміла, що заплатити мусить, бо це борг честі, але така була зла на пасинка, що, здається, розірвала б його на дрібні клапті й не пошкодувала б. Позбавила його кишенькових грошей на цей місяць і попередила: якщо таке повториться, взагалі виділятиме йому мінімум коштів на рік, прикрутить розваги і не вирішуватиме проблем, які виникатимуть. Якщо ж і це не допоможе, то таки почне думати над тим, як обмежити його доступ до спадку батька. Меценас[24] Адама розсудливий чоловік, і в усіх питаннях на стороні інтересів його вдови, то щось можна комбінувати. Принаймні час потягнути можна. І нерви спадкоємцю помотати теж.
А от у маєтку незайве також подивитися, чи добре обліковано і організовано роботу на всіх тих моргах[25] орних земель, лук, городів та пасовищ, які все ще належать їм. Заодно непогано перевірити, чи правильно виплатили того року оренду посесори,[26] а ще проконтролювати, як ведуться судові процеси.
На маєтку висить чималий борг, і це може обернутися серйозною проблемою. Свого часу цей борг дуже непокоїв Адама.
Йому вдавалося виплачувати лише відсотки. Не приведи Господи, ті відсотки управляючий не виплачує, і тоді її чекає судовий процес або великі неприємності. Ні, з тим усім врешті треба детально розібратися, бо серйозно занедбала обов’язки господині й переклала роботу на управляючого та на посесорів. Таке зазвичай тягне за собою небажані наслідки чи й розорення. Аж моторошно уявити щось таке. Опинитися в наш нелегкий час у скрутному становищі чи, не приведи Господи,