Вовк-тотем - Цзян Жун

Однак, як же могли коні з вершниками наздогнати нічим не обтяжених коней з табуна, ще й наляканих лютими комарями та голодними вовками? Тому конопаси ніяк не могли повернути табун на захід. Остання надія зникла, однак Бат та інші продовжували гонитву з криками, не бажаючи змиритись…

Раптом з-поза віддаленого гірського схилу з’явилося багато стовпів світла. Бат закричав:

— З бригади надіслали нам людей на допомогу!

Конопаси заволали у відповідь й увімкнули свої ліхтарики, світлом указуючи напрямок руху табуна. Загін, який вискочив з-поза схилу, розтягнувся в горизонтальну лінію, люди там також скажено волали, водили ліхтариками й, мов турнікет, перекрили шлях коням. Табун ще раз був зібраний докупи і його розвернули в зворотному напрямку. Люди навмисне зігнали коней щільно, щоб вони бігли круп до крупа й торкаючись животами могли розтирати на смерть комарів.

Старий Біліґ був схожий на вождя племені, який вів війська на підмогу і прибув саме вчасно — у потрібний момент і в потрібне місце, а військо, що йшло на допомогу, було схоже на відбірні сили вовків, які особисто вів за собою старий ватажок, щоб раптом влитись у вовчу зграю. Однак справжня вовча зграя тепер була налякана новими криками й стовпами світла і, здавалося, розрізнила голос Старого Біліґа, тож її ватажок швидко зупинив своє військо, розвернув його й очолив відступ. Цього разу їхня мета була очевидна — першими добігти до місця першого бою, пошвидше наїстися, після чого втекти в гори.

Біліґ, Бао Шуньґуй та Улзій привели з собою більше десятка людей — чабанів, чередників та молодих інтелігентів. Разом із конопасами вони зібрали табун і швидко погнали його до піщаної місцини, а також доручили двом скотарям допомогти конопасові, який упав з коня. Чень Чжень підбіг до Чжана Цзіюаня розпитати про те, що сталося вночі, а також повідомив йому, що Старий Біліґ та Улзій зрозуміли, що з табуном має трапитись пригода, тому ще до зміни погоди організували підмогу й поїхали сюди навпростець. Чжан Цзіюань на одному подиху сказав:

— Ну й небезпечно це! Якби не ви, ми втратили б коней з усієї бригади!

Коли вони досягли піщаного пагорбка, небо почало розвиднюватись. Коні, які відбились, були знайдені й повернуті до табуна, однак видно було, що табун у цілому поніс тяжкі втрати. Після ретельного перерахунку виявилося, що старих, слабких, хворих і скалічених коней загризли п’ятеро-четверо, дворічних лошат загинуло дванадцятеро-тринадцятеро, найбільші ж втрати припали на старших лошат — їх не дорахувались п’ятдесят-шістдесят, тож загалом табун утратив більше сімдесяти коней. Цього разу вбивцями спільно були грім, блискавка, вітер та комарі, однак безпосередньо позбавляли коней життя, як і завжди, вовки!

Бао Шуньґуй верхи на коні об’їхав усіяний кінськими трупами моріжок біля піщаного пагорбка і, не стримуючи гніву, заявив:

— Я давно вам казав, що найважливіша справа на пасовищі — це винищити вовків, однак ви мене не підтримували. Тепер бачите? Це — вам покарання. Надалі, якщо хтось іще наважиться захищати вовків, я того звільню з посади й відправлю на перевиховання, а ще змушу його компенсувати збитки.

Старий Біліґ, тримаючи одну свою долоню в іншій, сумно дивився на блакитне небо і його губи злегка тремтіли. Чень Чжень і Чжан Цзіюань здогадувались, що говорить Старий. Чень Чжень стиха сказав Чжану:

— Керувати степом надзвичайно складно, а ті, хто за це береться, зрештою, стають цапом-відбувайлом…

Чжан Цзіюань швидко підійшов до Бао Шуньґуя й сказав:

— Коли трапляється таке велике природне лихо, у людей бракує сил йому протистояти. Я вважаю, що ми зазнали ще незначних збитків, адже на решті прикордонних колективних пасовищ збитки, можливо, ще більші. Ми ж цього разу зберегли для табуна бригади племінних жеребців, великих коней, кобил і більшу частину лошат. Усі наші конопаси сумлінно робили все можливе, щоб зарадити лиху, і хоча серед нас є поранені, однак немає таких, хто втекли, хіба це просто? Це ще добре, що Старий Біліґ і Улзій так вправно розпорядились, і якби вони не пригнали табун на цю піщану місцину п’ять днів тому, від нього давно б уже нічого не лишилось…

Лхамжав також зауважив:

— Справді, якби не Біліґ та Улзій, табун би вже був по той бік прикордонних стовпів, по той бік кордону. Коли велике лихо минеться, я думаю, у нас коней майже не залишиться, тоді нас, конопасів, посадять у в’язницю, але й ти вже не будеш головою.

Бат додав:

— Ми щороку втрачаємо більшу половину лошат, але зараз збитки ще не сягнули такої кількості. Якщо надалі ми, конопаси, будемо більш обережними, то при підрахунках наприкінці року може виявитись, що наші збитки не набагато більші, ніж зазвичай.

Однак Бао Шуньґуй все одно гримнув:

— Що б ви не казали, однак дивіться, як багато коней тут були загризені вовками! Хіба комарі, навіть ще лихіші, можуть загризти коня до смерті? А якби ми ще раніше винищили вовків, то хіба могла б статися така велика пригода? Голова виробничо-будівельного корпусу останніми днями перебуває на пасовищі, якщо вони побачать, що загинуло так багато коней, вони неодмінно позбавлять мене посади. Вовчі зграї вже занадто озвіріли, тож надалі потрібно прискорити їхнє винищення, адже якщо не перебити їх усіх дощенту, ані люди, ані худоба ніколи не залишаться в спокої! Незабаром на пасовищі з’явиться справжнє військо будівельного корпусу, тож якщо ви не будете вбивати вовків, я організую на це нові сили! Тим більше що у виробничо-будівельного корпусу є вантажівки, джипи й кулемети.

Скотарі розподілились на групи й пішли прибирати кінські трупи, обличчя в них були похмурі й заклопотані. Декілька конопасів, керуючи двома легкими возиками, зібрали на них мертвих коней, а чабани потім відвезли їх