Вовк-тотем - Цзян Жун
Табун, щойно настрашений блискавкою, тепер ще й опинився в кільці атаки осатанілих вовків, тож колективний дух його на певний час був розбитий, і коні вдалися до своєї останньої здібності — рятуватися втечею. Військо зазнає поразки — ніби гори падають, а налякані коні ще гірші за таке військо. Вовки, прикриваючись темрявою, громом і блискавкою, мов летючі стріли, проникли прямо в центр табуна, захопивши його, після чого вже з центру розвернулись і кинулись на табун по всіх напрямках, розпорошивши його й повністю дезорганізувавши. Вовкам було вигідно розбити маленькі групи коней поодинці.
Найпершою ціллю атаки вовків були лошата, адже вони ніколи раніше не чули такого потужного, мов вибух бомби, грому, тому відразу ж просто остовпіли від жаху. Вовки, кожний одним укусом, швидко по одному загризали їх. Лише за декілька коротких хвилин більше десятка лошат були повалені на пісок. Тільки найбільш сміливі, винахідливі й пильні лошата бігали щодуху, щільно притиснувшись до своїх мам; а ті, хто не знаходив мам, шукали своїх лютих тат і не відставали від племінних жеребців, ухиляючись таким чином від вовчої атаки.
Чжан Цзіюань у паніці поспішив на пошуки своєї улюбленої Білосніжки, адже він боявся, що в темряві біле лоша відразу ж кинеться в вічі, тому перебуває в найбільш невигідному становищі. У світлі нової блискавиці він побачив, як два великих племінних жеребці якраз нападають на трьох великих вовків поряд із білим лошам, при цьому вигляд у жеребців був надзвичайно лютий — вони кусались і били копитами. Біле ж лоша не відступало від жеребців ані на крок, навіть також наважувалося хвицятись у бік вовків. Вовкам важлива швидкість, тож побачивши, що тут їм не досягти швидкого успіху, вони поспішили зникнути в темряві й побігли шукати більш дурних лошат. Племінні жеребці почали щосили прикликати кобил, адже в табуні, крім племінних жеребців, тільки ще чадолюбні кобили найбільш спокійні й найбільш сміливі, тож, почувши заклики своїх чоловіків, кобили, брикаючись на всі боки, щоб уберегти своїх лошат, побігли до племінних жеребців. Таким чином, найбільш відважні племінні жеребці та найбільш сміливі кобили з лошатами швидко закріпилися на позиції, де їх уперше спільно атакували вовча зграя і грім, а також зібрали там свої роди.
Однак більша частина табуна на цей момент розбіглася. Кожний воїн-вовк був, ніби один бойовий снаряд, який, упавши в озеро, викликає одну за одною хвилі жаху. Голодні вовки, яким дуже довго довелося стримувати свою жагу до вбивства, уже абсолютно не зважали на конопасів — адже світити на них ліхтариком у світлі блискавки тим не було сенсу, кидати на них аркан у темряві — теж, адже не було жодної гарантії, що вони влучать у голову; кричати й навіть стріляти — теж дарма, адже гуркіт грому поглинав усі звуки. Конопаси, отже, були повністю «обеззброєні» й позбавлені можливості охороняти своє майно, а ще через півгодини вони вже майже втрачали навіть зв'язок між собою. Бат розхвилювався й почав ліхтариком подавати сигнали іншим конопасам, а також несамовито кричав:
— Облиште південно-східний напрямок, збираємось усі й наздоганяємо коней у північно-західному напрямку! Потрібно перешкодити табуну перетнути кордон!
Конопаси все швидко зрозуміли, розвернулись і помчали в північно-західному напрямку.
Після грому й блискавки з неба великими краплями почав Падати дощ. Табун уже домчав до лук, що були по периметру пустельного місця, однак прибиті краплями дощу комарі в цей час не могли доєднатись до кривавого бенкету. Гуркіт грому поступово віддалявся, а блискавки на обрії з'являлись дедалі рідше. Після одного з поривів вітру Бат навіть побачив зірки на небі. Він прокричав до Чжана Цзіюаня й кількох конопасів, які були неподалік:
— Швидше зупиняємо вожака, якнайшвидше! Зараз з'являться комарі!
Конопаси поспішили підстьобнути своїх скаунів і помчали ще швидше.
Успіх на початку бою посилив властиві вовчим зграям дикість і апетит. Коли зграя ухопить якусь можливість, вона буде намагатись витиснути з неї все до останньої краплини, щоб здобути максимальний результат. Цього разу зграя не тільки перебила тих лошат, які бігали повільно й загубили своїх матерів, але й дво- чи трирічних молодих коней, які розгубились від страху. Тепер зграя почала змінювати тактику — індивідуальні напади змінилися спільними атаками двох-трьох вовків. Лошата падали одне за одним з перегризеними артеріями на шиї, з їхніх ран текла кров, яка так лякала інших коней у табуні, і ті починали розбігатись на всі боки, незважаючи ні на що.
Саме в цей важливий момент з боку бригади раптом примчали три коні, перед якими хиталися три стовпи світла — це ті конопаси, які поїхали в «коротке відрядження», щоб «чергувати вночі», на півдорозі помітили, що погода раптом змінилась, тому швидко розвернулись і помчали назад до табуна найближчою дорогою, якраз вчасно прибувши, щоб зупинити безконтрольний табун. Коні, побачивши людей і світло ліхтариків, уповільнили свій біг, і тут саме їх наздогнали Бат та інші конопаси, підскочивши до табуна збоку і ззаду. Таким чином, конопасам вдалося зупинити табун і розвернути його.
Грім уже віддалився, а блискавка зникла, тому крики конопасів і стовпи світла від їхніх ліхтариків почали знову діяти як відлякуючий засіб та скликати нажаханих і розпорошених коней; племінні жеребці, витягнувши шиї, також почали скликати свої родини довгим іржанням. Табун швидко рухався на південь, і по дорозі до нього приєднувались один за одним, почувши голоси й побачивши світло, «коні-дезертири» та «генерали-невдахи». А три-чотири десятки величезних і лютих племінних жеребців самі вишикувались у лінію перед табуном і, мов чорти чи злі духи, кинулись в атаку на вовчу зграю. Зграя миттю розвернулась і відступила, зникнувши, мов вітер, у південно-східному напрямку. Усі слабкі, малі й поранені коні, які
