Вовк-тотем - Цзян Жун
Коли двоє авторитетних начальників поїхали, декілька молодих конопасів почали сумувати за своїми дівчатами, й надвечір двоє з них узяли коней і помчали швидко до юрт шукати дівчат, які «чергують» уночі поза юртами. В Орхонському степу вислів «чергувати вночі» має подвійне значення, тож у жодному разі не можна жартома казати дівчині: «будеш чергувати вночі», інакше вона може й справді потім чекати всю ніч.
Величезний табун уже обгриз і соковиту, й суху траву так, що залишились самі стебла. Оскільки коні вночі не їли, їм дуже не терпілося, однак племінні жеребці, мов суворі наглядачі в тюрмі, пильнували членів своїх родин, і якщо хтось із них наважувався зробити декілька кроків у бік моріжка, вони завертали його криком. Табун у покарання стояв голодний, а племінним жеребцям доводилось із порожніми животами ще й ходити скрізь дозором.
У вовків, які весь цей час терпляче сиділи в засідці віддалік у густій траві, давно вже позападали животи від голоду, а коли вони ще й почули запах м’яса з казана, то витримувати голод їм стало ще складніше. Крім того, вовча зграя на цій піщаній території, де було мало комарів, достатньо вже виплекала свій дух, тож тепер потайки очікувала на вдалий момент для бою. За підрахунками Бата, навколо цієї піщаної місцини засіли вже близько половини всіх вовків Орхонського степу, однак вони не наважувались легковажно починати діяти. Майже всі конопаси тримали на плечах заряджені рушниці, а люті й лихі племінні жеребці усі охороняли свої родини на зовнішньому боці табуна. Декілька великих племінних жеребців, дика енергія яких не знаходила собі виходу, безперервно били копитами й іржали в темряву, де ховались вовчі тіні, — з усього було видно, що їм так і хочеться вчепитися зубами вовкові в хребет і підкинути його до неба, а коли він після того впаде на землю, розтрощити своїми потужними копитами його голову. Однак є великий недолік у тому, щоб пасти табун у відкритому степу — це відсутність собак. Степовики так і не навчили своїх домашніх охоронців, які доглядають родини й турбуються за них, бути «сторожовими солдатами» табунів.
Після вечері Бат узяв із собою Чжана Цзіюаня й вони пішли спеціально шукати вовчі сліди в трав’яних заростях на віддалі від табуна. Вони оглядали місцевість, обходячи місцину по колу й постійно розширюючи його діаметр, однак зробивши чимало таких кіл, вони все одно не знайшли свіжих слідів вовчих лап. У Бата на душі було дуже неспокійно, адже ще декілька днів тому, коли він ходив далі оглядати місцевість, він бачив одну-дві вовчих тіні, однак нині, коли люди й коні трохи розслабились, вовки чомусь зникли. Проте він знав, що зазвичай перед генеральною атакою вовки з власної волі відступають від майбутнього об’єкту атаки, навмисне заплутуючи своїм відступом і людей, і худобу.
Чжан Цзіюань також відчував якесь невисловлене хвилювання з приводу такого спокою на пасовищі. Хлопці обидва одночасно подумали про погоду й підняли погляди до неба — на північно-західному його боці зірок було вже не видно, там зібралися щільні хмари, які звідти наближались до їхньої піщаної місцини, тож хлопці поспішили розвернути голови коней і помчати до табору. Бат помітив, що в інших трьох табунах поменшало по одному конопасу, тож почав розпитувати, в чому справа. Йому сказали, що хтось із них поїхав до Комітету пасовища по батарейки, а хтось повернувся на бригаду через хворобу. Бат розсердився:
— Я знаю, куди вони насправді поїхали! Тож якщо сьогодні вночі станеться пригода, усі, хто знайшов собі «відрядження», будуть суворо покарані Комітетом пасовища, — після чого додав іще розпорядження конопасам, — сьогодні вночі ніхто не повинен спати, усі беремо своїх найкращих коней і чергуємо всю ніч, табун потрібно оточити кільцем і не дати йому змоги помчати вниз на моріжок, адже сьогодні вночі вовки точно прийдуть.
Конопаси поспішили замінити старі батарейки в своїх ліхтариках на нові, зарядити рушниці, вдягти дощовики й побігли до табуна змінити коней і приготувались таким чином прийняти бій.
У першій половині ночі над маленьким шматочком пустелі залунали крики й збільшилась кількість стовпів світла від ліхтариків. Хвацькі конопаси й племінні жеребці мертвою хваткою оточили табун, а дорослі коні ніби почули вовчий дух, і всі вишикувались у зовнішнє коло, утворивши таким чином ніби декілька захисних стін із плоті й крові й поступившись безпечним місцем усередині кола кобилам і лошатам. Лошата при цьому ховались за матерів і ні на крок від них не відступали. Чжану Цзіюаню здавалося, що він чує, як б’ються сотні тисяч сердець у табуні, б’ються однаково швидко й шалено з його власним.
А в другій половині ночі налетів скажений вітер і з неба раптом пролунав потужний грім, він гуркотів так, що здавалося, ніби в табуні вибухнув пороховий склад. За мить землю струсонуло, табун заіржав від страху, маленькі й великі групи в ньому перемішалися, і близько двох тисяч коней почали безладно штовхатись і бігати в центрі кола. Племінні жеребці тепер усі повернулися головами всередину кола й, мов скажені, піднімались на задні ноги, а передніми копитами намагались розділити тих слабкодухих і наляканих коней, які рвалися назовні. Конопаси, скажено волаючи, люто били батогами по конях, допомагаючи племінними жеребцям утримувати останню лінію оборони. Однак із неба невдовзі посипалась ціла низка перекотів потужного грому, з’явилась блискавка, ніби нерв, стягнутий різким спазмом, і затремтіла над табуном. Табун, мов це кільцева дамба високо в горах тріснула в кількох місцях під час землетрусу, ураз перескочив захисну лінію з племінних жеребців і конопасів і, ніби втративши глузд, як скажений, кудись помчав.
Сильний гуркіт грому заглушив крики людей і коней та постріли з рушниць, а потужне світло блискавки увібрало в себе світло ліхтариків. Однак під час короткого спалаху світла в темряві можна було чітко побачити фігури сріблясто-сірих вовків, які з усіх боків мчали на табун. Усі конопаси побіліли від страху, а Чжан Цзіюань вигукнув:
— Вовки йдуть! Вовки йдуть! — голос його при цьому сильно змінився.
Він ніколи раніше не