Ключі від ліфта - Людмила Петрівна Іванцова
Оксанка таки вміла танцювати. Коли нікого не було в кафе, вона вмикала музичний канал телевізора (шеф поставив супутникову антену!) і дуже вправно вихляла перед екраном. На Ольчине запитання, де навчилася, відповіла:
– Та, трохи перед теликом тренувалася, повторювала різні рухи, ще на дискотеці придивлялась, як люди танцюють, а ще торік на консервний завод приїздили на практику студенти, то вже давали жару на танцях – я й до них приглядалася. Школу життя, можна сказати, пройшла! Було б бажання та настрій, а навчитись можна всього.
Вона й ходила, наче пританцьовуючи. Узагалі нова Ольчина колежанка мала вдачу легку й веселу, якось безжурно ставилася до життя і не переймалася його проблемами, наче й не було на її шляху труднощів. Хоча, таких, які трапилися за коротке життя Ольці, направду не було.
Одного разу занесло до них у кафе компанію київських чоловіків, що були тут у справах. Троє з них були молодими, а четвертий мав років сорок. Сиділи вони, випивали, розмовляли, а неподалік чимала компанія святкувала День народження. Олька з Оксанкою крутилися того дня не самі, було викликано на підмогу ще двох дівчат, але роботи вистачало всім. І тому Олька якоїсь миті здивувалася, чому це подруга раптом стала як укопана і роззявила рота. А коли простежила її погляд, то й сама заклякла.
Грала запальна латиноамериканська музика, весела компанія вистрибувала в танцях, як могла, – чоловіки підтупували, а жінки вихляли стегнами та крутили руками. Але одна з дівчат, певне, мала уявлення про самбу[7] (а це таки була бразильська самба!), і ось до неї, побачивши потенційну партнерку, рушив той, найстарший з компанії чоловіків. Дівчина теж помітила його зустрічний рух, наче розпізнала мову, якою володіли в цьому приміщенні лише вони. Вона підтягнулася, миттєво стала якоюсь виразнішою, ноги її почали виробляти неймовірні «па», очі заблищали, голова гордовито піднялася, і за мить ці двоє утворили пару, яка злагоджено й ритмічно переміщалася, запалена бразильським ритмом.
Таке Олька бачила лише по телевізору, та й то, мабуть, тільки раз. Тому так і завмерла з тацею в руках. Невдовзі вся компанія розступилася, звільнивши місце для дуету, здивовано спостерігаючи за запальним танком, який завдяки майстерності кавалера та грайливості й податливості партнерки зовсім не виглядав експромтом.
Руки дівчини злітали вгору і виразно завмирали, ноги рухалися то сягнистими ефектними кроками, то дріботіли якимись нервовими перестуками, а що вже витворяли їхні стегна! То було щось неймовірне. Очі в Ольки округлилися, серце закалатало швидше, наче в ритм із тією скаженою музикою, щоки спалахнули – щось викличне, солодке і неприховано непристойне відкрилося їй раптом у тому вирі, де чоловік ніби намагався завоювати цю норовливу спокусницю, й інколи йому це майже вдавалось, але раптом вона, подражнивши його очима, руками, стегнами, знову випурхувала з його рук і гордівливо й виразно гарцювала від нього на високих підборах, опромінюючи поглядом коло здивованих гостей.
Проте не всі в тому колі реагували однаково. І хоча дівчина була вдягнена доволі ординарно – її спідниця за коліно та квітчаста шовкова блузка аж ніяк не були схожими на карнавальні костюми бразильянок, – але високі підбори та сама фігура, постава, уміння рухатись не могли не схвилювати. Здавалося, не було чоловіка, байдужого до такого несподіваного вибуху сексуальності. І пильні жінки, аплодуючи по закінченні танцю, поглядали скоса на своїх чоловіків – чи, бува, не надто мій розпалився від таких вольнощів?
А коли розпашілий кавалер вдячно поцілував руку партнерки і зробив крок, щоби провести її до столу, сталося несподіване. Причому Олька потім так і не могла згадати, звідки виринув той добряче п’яний Мишко.
– Ах ти, курво! То це він тебе вчив жопою крутити?! – вигукнув той, жбурнув дівчину вбік і зарядив з кулака заїжджому танцюристові в голову.
Звісно, потім їх розтягли, схаменулися і гості іменинниці, і приятелі любителя латиноамериканських танців. Але коли він з гуркотом відлетів до батареї і загримів об стільці, Олька вся стислась від жаху, пригадавши п’яні батькові концерти.
Отак і буває – банальне, буденне і, на жаль, звичне зло накриває коротке свято, спалах несподіваної радості, ніби грозова хмара знову зжирає яскраве сонечко, що посміло пробитися в її проріз.
Обійшлося без міліції, четверо невідомих гостей містечка незабаром пішли з кафе, а іменини ще догулювали своє, доїдали, допивали і танцювали звичайні гоп-ца-ца під мелодії «Сім-сорок», «Ах, Одєса» та під зрозумілі заводні хіти Вєрки Сердючки. Дівчина після інциденту раптово зникла, Мишко і далі пив, але вже зосереджено-тихо, не встаючи з-за столу, лише щось бубонів собі під носа, а потім узагалі заснув, поклавши голову на стіл і підмостивши під неї побиту руку.
Та це ще не кінець історії. Назавтра вчорашні гості містечка зайшли пообідати. Синець у танцюриста був добряче помітний, але, як не дивно, не псував його. Чи то в очах дівчат чоловік зі слідами геройських учинків на обличчі набирає бали, чи той запальний танок так підняв його рейтинг, але Оксанка обслуговувала клієнтів, подавала то борщ, то плов, то горілочку, а коли чоловіки наситилися, не втрималась і все ж таки спитала гостя, де він навчився так танцювати. Адже вік мав приблизно, як і її батько, але того навіть смішно було уявити героєм запальної самби.
– Ти правду хочеш знати чи історію, подібну до правди? – посміхнувся той, але посмішка чомусь торкнулася лише губ.
– Звісно, правду, – гмикнула Оксанка.
– А років тобі скільки? – тепер засміялися й очі.
– Та вже не маленька, коли працюю тут. Як їсти замовляли,