Війни художників - Станіслав Стеценко

військових успіхів Німеччини. Клейст питав іронічно, як зможе виїхати англійський посол Кріппс із Москви, якщо всі шляхи на Британські острови відрізані союзниками рейху, і відповів сам на своє питання, заявивши, що єдиний шлях Кріппсу в Лондон — через Північний полюс».

— Гер Клейст, і що було далі?

— Далі — загальновідомі речі. 22 червня 1940 року після чергового обговорення у найближчому колі Гітлер дав завдання генштабові вермахту готувати план нападу на СРСР. А вже в липні 1940-го почалася повільна концентрація німецьких військ на радянських кордонах. Ось ще одне свідчення з розсекречених Росією архівів.

Він простягнув мені ще один аркуш:

* * *

«Заступник начальника прикордонних військ НКВС

Союзу РСР генерал-майор Петров

начальнику 5 відділу ГУГБ НКВС СРСР Фітіну

№ 19 / 47415

13 липня 1940

Цілком таємно

За даними закордонної агентури та прикордонних військ Української РСР, відзначається прибуття у прикордонну смугу в напрямку міста Перемишль німецьких піхотних і танкових частин.

За останній час відзначені новоприбулі частини німецької армії: в м. Кросно (65 км південний схід від Перемишля) — п’ять піхотних полків №№ 647, 289, 134, 438 і 36;

в м. Ярослав (20 км північ від Перемишля) — 39-й піхотний і 116-й артилерійський полки;

в м. Жешув (60 км північний захід від Перемишля) — 129-й піхотний, зенітний і артилерійський полки;

у м. Пшеворськ (40 км північний захід від Перемишля) — 192-й піхотний, 44-й артилерійський полки і 16-й окремий станково-кулеметний батальйон.

7.6.1940 р. відзначено прибуття танкової частини в м. Люблін (100 км західніше Брест-Литовська).

Відомості перевіряються».

* * *

— До кінця 1940 року готувався план нападу на СРСР. У листопаді на зустрічі з Молотовим, який приїхав у Берлін, Гітлер нічого не відповів на закиди Молотова про перекидання військ вермахту в Фінляндію та Румунію. Відбувся загальними фразами — обіцяв розібратися в ситуації. А ввечері не прийшов на влаштований Молотовим на честь фюрера бенкет у Радянському посольстві. Які ще докази наближення війни потрібні були СРСР? А менше ніж через місяць, 18 грудня, Гітлер підписав план нападу на СРСР, який німецький генштаб підготував за півроку.

План отримав кодову назву «Червона борода» — «Барбаросса». Інформація, яку передав Гущенко ще в червні, була, що називається, «гарячою». Сталін володів нею вже тоді, коли Гітлер лише обговорював можливість удару по СРСР в найближчому колі: з Геббельсом, Гейдріхом, Гіммлером, Ґерінгом і Борманом.

На початок липня 1940 року перспектива вторгнення на Британські острови стала ще більш невизначеною, англійці відбивали атаки Люфтваффе, не збиралися здаватися, і це підштовхнуло Гітлера заявити своєму найближчому оточенню: «Надія Англії — Росія й Америка, — заявив він. — Якщо умруть надії на Росію, Америка також відпаде від Англії, тому що розгром Росії буде мати, як наслідок, неймовірне посилення Японії в Східній Азії».

Після інформації, переданої Гущенком, іншої достовірної інформації про підготовку нападу Німеччини на СРСР дуже довго не надходило. Гітлер тримав усе в цілковитій таємниці. Директиву про «Червону бороду» роздрукували у дев’яти примірниках. Три відправили керівникам родів військ, а решта шість так і залишилися в особистому сейфі Гітлера до кінця війни.

Сталін ігнорував повідомлення Гущенка і подібні, протиставляючи їм докази того, що Німеччина не нападе на СРСР, яких теж було багато, про що дбали дезінформатори Гейдріха й Канаріса.

— Цікаво, князю, а як склалася доля вашої мами — фрау Лілії? — запитав я.

— Мама вийшла заміж за фон Клейста наприкінці 1940-го. Я народився у 1941 році. Мама померла тільки у 1990-му. Батько лише на півтора місяці пережив її. Мама мені говорила про цей малюнок. Він зник із нашого будинку в Берліні в 1945-му. Я довго шукав його. Був готовий заплатити за нього будь-яку суму, і у мене немає сумніву в його автентичності.

Руки Клейста обережно розгладили аркуш з намальованою олівцем жінкою в накидці. Очі його випромінювали щастя й цілковите задоволення своїм придбанням.

2008—2014 pp.

Микола Глущенко: яскрава сторінка з фантастичного життя

Читання книги Станіслава Стеценка «Війни художників» нагадало одну історію, що сталася безпосередньо зі мною. У 1982 році я завершив навчання на мистецтвознавчому факультеті Київського художнього інституту, де успішно захистив дипломну роботу «Творчість Миколи Петровича Глущенка». Вивчаючи біографію знаменитого українського художника, зустрічаючись із його родичами та знайомими, я дізнався, що його ім’я і життя оповиті безліччю різноманітних легенд. Казали, що Глущенко був не тільки чудовим живописцем, але й гарним спортсменом, тонким дипломатом, улюбленцем жінок, вельми харизматичною особистістю. Далі йшли вже й зовсім фантастичні відомості: Глущенко, мовляв, знаменитий розвідник, який був особисто знайомий з Гітлером, передав на Батьківщину багато секретної військової інформації і взагалі він генерал і Герой Радянського Союзу, але це — закрита інформація. Якщо чесно, я не знав, чому вірити, а чому — ні. Найбільш легкий спосіб перевірити ці легенди — запитати вдову і найближчих родичів. Тут, щоправда, теж не все було так просто. Про любовні романи вдову не спитаєш, а щодо знайомства з Гітлером і розвідувальної діяльності Марія Давидівна була абсолютно непохитна: «Ні, брехня, дурниця», — рішуче відповіла вона, правда, з посмішкою Джоконди на вустах. Написавши диплом, я так і не зміг прояснити багато з таємниць художника. Поступово, з роками, завдяки новим знайомствам, деякі загадки були розгадані, хоча не всі, далеко не всі…

Великою удачею, в сенсі знайомства зі справжньою біографією художника, стали події кінця 1990 —