Українська література » Сучасна проза » Скорботна п'ятниця - Мігель Анхель Астуріас

Скорботна п'ятниця - Мігель Анхель Астуріас

Читаємо онлайн Скорботна п'ятниця - Мігель Анхель Астуріас
тебе…

— Другорядні, — мовила з притиском твердим голосом Габрієла, — якщо порівняти з тим, що хочуть учинити: провезти дядька Рамона як представника землевласників.

— А він хто — не землевласник?

— Але ж є й інші.

— …і не експлуатує пеонів?

— Знову ти зі своїми ідеями. Цікаво, аж нікуди.

— Цікаво те, що Різник, якого ти зневажаєш, проти того, щоб провозили дядька Рамона.

— Що тут у вас діється? Про що ви? — спитала донья Софія, заходячи до кімнати зі щойно купленими в аптеці ліками.

— Та нічого, мамо, — відповіла Грела, а Трояно обвів неспокійним поглядом півтемну кімнату й спинив погляд на пляшечках з мікстурами, що їх мати виставляла на стіл.

— Цікаво виходить, — провадила далі Грела, коли донья Софія вийшла, — внук і нащадок перуанських конярів і різників виступає проти того, щоб дядька Рамона провезли серед отих манекенів, та й взагалі не схвалює воза «Жахи християнства», а ти, освічена людина, із шляхетної родини, яка носить горде прізвище Монтемайор-і-Гуаль, висловлюєш свою згоду і ладен спокійно сприйняти глум, що його хочуть вчинити деякі людці. Тільки ж, бач, твої ідеї…

— То ти схвалюєш стосунки Ани Хулії й Тантаніса!

— Чого я не схвалюю, так це «Жахів християнства» — карикатури, яка дискредитує твою родину, твій соціальний клас і нас взагалі. Я не схвалюю того, як намагаються зобразити становище, в якому перебувають пеони. Тільки ж твої ідеї…

— Запевняю тебе, Грело, що дядько Рамон не стоятиме на возі.

— Тантаніс теж, — о боже, ну й прізвище, Тан-та-ніс, — ручався Ані Хулії…

— A-а, то вони вже заручені…

— Не блазнюй!

— І виконає свою обіцянку так, як виконує клятву, дану перед підготовчим комітетом, — не розголошувати нічого, що обговорюється на засіданнях. Але найгірше те, що я не можу його виказати, викрити його зраду, і то через Ану Хулію. Бо це кинуло б тінь на сестру.

Габрієла мовчала, а брат, у якого знову почався напад пропасниці і який насилу стримувався, щоб не зацокотіти зубами, сказав:

— Бракує мужності, бракує твердості характеру… Які голосні слова. А, по суті, йдеться тільки про таку собі жартівливу витівку під час студентського свята.

— Ви б хотіли, щоб ми під час вашого свята мовчки сприймали все, пов’язане з вашими ідеями. Глузування з церкви, кепкування з символів батьківщини, випади проти шляхетних родин…

— Але ж усе це жарти…

— Жарти, жарти, — гірко повторила Грела. В цей час повернулася мати з ложкою, щоб дати Трояно ліків.

— От балакуни, — зауважила вона, наливаючи в столову ложку молочно-білу пекучу, гірку рідину. — Доню, подай-но оту склянку. Нехай твій братик прополосне рота після ліків.

І поки той, над силу ковтнувши липку рідину, прополіскував рота, донья Софія спитала:

— Про що ви тут розмовляли?

— Про демонстрацію, — відповіла Грела.

— Ту, що буде в п’ятницю?

— Так, у цю п’ятницю, — сказав Трояно.

— Ні, братику, — уточнила Габрієла, — ця, що буде, іще не скорботна п’ятниця. Скажи, мамо, коли тато був студентом, то він теж брав участь у демонстраціях? — різко спитала Грела.

— Ні, доню, тоді нічого такого не було. Все це почалося… Хоч, здається, так: він ще тоді був на факультеті.

— Агрономії, — засміявся Трояно.

— Не смійся, синку, твій батько вивчав право, а згодом присвятив себе сільському господарству. Здається мені, він іще був на факультеті, коли студенти постановили, що від скорботної п’ятниці в університеті не повинно бути лекцій, а коли на це не дали згоди, вони оголосили страйк і влаштували демонстрацію. Та ще й захопили один з трамваїв, що ходять Дев’ятим проспектом до площі Биків.

— Це тоді вбили…

— Еге ж, тоді поліція вбила студента.

— А ця дівчина, — мовив він, маючи на увазі свою сестру, — хоче, щоб ми не глузували з влади і не насміхалися з суспільства.

— Мені не подобається у ваших демонстраціях те, що ви глузуєте зі священиків. Цим ви ображаєте бога, а також бідного падре… тільки за те, що в нього, кажуть, багато будинків. — І, облишивши суперечку, ніжно мовила: — Ти спітнів, синку, але це краще, значно краще, що ти пітнієш від ліків. Може, завтра, як на те воля божа, ти вже будеш здоровий.

— Завтра я повинен бути на факультеті.

— Якщо тільки дозволить лікар… І то ж треба, щоб така пропасниця звалила дитину, — докинула донья Софія, звертаючись до дочки. — А все через Рамонову впертість. Надумав возити хлопця по болотах на полювання та риболовлю.

— А дядько, — спитала Габрієла, — приїде на Великдень?

— Не знаю, доню. Хіба він коли каже? Як почуємо з вулиці кінський тупіт, отоді й знаємо, що він уже тут. Ніколи не попереджує, коли приїде. А то, дивись, прибуде серед ночі, тоді вставай і думай, що йому подати, чим догодити. Бо, буває, не попрощавшись, не мовлячи й слова, хапає сомбреро і — до воріт. Тільки й почуєш цокіт копит удалині.

— Дивак.

— Ні, доню, він неодружений.

А якщо він дізнається, що красуватиметься на студентському возі, та ще й з відома свого небожа, міркувала Габрієла, то сяде на коня й більше ніколи сюди не повернеться. Ні, треба цьому запобігти, вирішила вона, виходячи з кімнати хворого, — він, здавалося, спав, а мати сиділа біля ліжка, приклавши йому руку до лоба. — Не можна допустити, щоб дядька знеславили на карнавалі, й зробити це треба з допомогою Рікардо. Скажу Ані Хулії, щоб вона його попросила. Тільки з допомогою Рікардо, бо на Трояно годі надіятись. Хоч він і доводиться небожем донові Рамону Монтемайору-і-Гуалю, однак анічогісінько не зробить, щоб його дядька не було на возі «Жахи християнства». — Боїться вчинити щось усупереч своїм «передовим ідеям».

До того ж треба, не гаючи часу, дати зрозуміти Ані Хулії, що коли дядько Рамон проїде на карнавальному возі, то для отого її Різника назавжди будуть зачинені двері їхнього дому. Тільки як би це їй сказати? Якими натяками з нею говорити? Сестра не повинна здогадатись, що вона, Габрієла, підслуховує всі розмови Ани Хулії з Тантанісом, ховаючись за ширмами в залі, де молоді люди зустрічаються, коли всі поснуть. Сказати, що це їй розповів брат, небезпечно, бо якщо Ана Хулія скаже про це Рікардо, той може піти в комітет і звинуватити Трояно в клятвопорушенні.

Немає нічого швидшого від думки. Звук, навіть світло рухаються зі швидкістю черепахи в порівнянні з думкою.

— Ано Хуліє! Ано Хуліє! — Габрієла вдала, ніби шукає сестру по всьому будинку, охоплена несамовитим переляком. — Трояно марить, у нього жар, а я вже знаю, що таке жар… Ой ні, не віриться, не може цього бути… Знаєш, що він сказав марячи? Знаєш що? Та ні, цього

Відгуки про книгу Скорботна п'ятниця - Мігель Анхель Астуріас (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: