Поштамт - Чарльз Буковський

— Добра в тебе машина. Я навіть двигуна не чую.

Ларрі всміхнувся. Це йому сподобалося.

На похороні нас було троє: син, коханець і дурнувата сестра власниці готелю. Звали її Маршею. Марша завжди мовчала. Сиділа собі з порожньою усмішкою. Шкіра в неї була емалево-біла. Мертві жовті патли й каптур, який їй не пасував, довершували образ. Власниця відіслала Маршу замість себе — мала наглядати за готелем.

Звісно, я був із жахливущого перепою. Ми зупинилися покавувати.

З похороном уже було не все гаразд. Ларрі сварився з пастором. Той мав сумніви, чи була Бетті доброю католичкою. І не хотів проводити службу. Врешті домовилися, що буде проведено половину служби. Півслужби ліпше, ніж ніяка.

Навіть із квітами халепа вийшла. Я придбав трояндовий вінок, із різних троянд. Квіткарка весь ранок над ним працювала. Пані з квіткової крамнички знала Бетті. Кілька років тому вони жлуктили разом, коли в нас був дім і пес. Звали її Делсі. Завжди хотів забратися Делсі під майтки, але не судилося.

Телефонує мені Делсі й питає:

— Генку, що коїться з цими надолобнями?

— З якими надолобнями?

— З тими хлопами з покійницької.

— Ти про що?

— Я відправила посильного на вантажівці доставити твій вінок, а вони його не пустили. Сказали, що зачинені. Сам знаєш, їхати неблизько.

— Так, Делсі?

— Врешті-решт вони дозволили йому занести вінок досередини, а покласти його в холодильник — зась. То він його мусив лишити за дверима. Що, в дідька, сталося з цими людьми?

— Не знаю. А що, в дідька, сталося з усіма людьми?

— Я не зможу прийти на похорон. Ти як, Генку, тримаєшся?

— Чому б тобі не прийти і не втішити мене?

— Муситиму йти з Полом.

Пол був її чоловіком.

— Забий.

Отак ми їхали на половину похорону.

Ларрі зиркнув з-за своєї кави.

— Пізніше я напишу тобі про нагробок. Зараз не маю грошей.

— Нема питань, — сказав я.

Ларрі заплатив за каву, ми підвелися й забралися до «Мерседесу».

— Стривай, — сказав я.

— Що таке? — спитав Ларрі.

— Гадаю, ми дещо забули.

Я повернувся до кав’ярні.

— Марша.

Вона так і сиділа за столиком.

— Марша, ми вже їдемо.

Вона підвелася й пішла за мною.

Священик щось там читав. Я не вслухався. Була труна. У ній лежало те, що колись було Бетті. Було страшенно спекотно. Сонце падало суцільним жовтим пластом. Кружляла муха. Посередині половинного похорону прийшли двоє робітників і принесли мій вінок. Троянди зів’яли, зів’яли і продовжували в’янути на спеці, а ті прихилили вінок до найближчого дерева. Наприкінці служби вінок перехилився і впав додолу. Ніхто його не підняв. Скоро все завершилось. Я підійшов до священика і потис йому руку.

— Дякую вам.

Він усміхнувся. Тепер всміхалися двоє: священик і Марша.

Дорогою назад Ларрі ще раз повторив:

— Я напишу тобі про нагробок.

Я й досі чекаю на цього листа.

11

Я піднявся у номер 409, хильнув розбавленого скотчу, витяг трохи грошей із верхньої шухляди столу, зійшов донизу, сів до машини й поїхав на перегони. Якраз устиг на перший заїзд, але не зіграв, бо не встиг прочитати анкети.

Пішов до бару глитнути і вздрів ту високу смаглявку, що йшла собі у своєму старому плащі. Паскудно вона була вдягнена, власне, як і я, тому гукнув її, аби тільки вона й почула:

— Вай[6], любонько!

Вона зупинилася, підійшла.

— Привіт, Генку, як ся маєш?

Я знав її по центральному поштамту. Працювала на сусідній дільниці, тій, що біля фонтанчика, видавалася більш товариською, ніж решта.

— Веселі часи настали. Третій похорон за два роки. Спочатку мати, потому батько. Сьогодні давня подруга.

Вона щось замовила. Я відкрив анкету.

— Давай подивимось цей другий заїзд.

Вона підійшла й сперлася на мене ногою і грудьми. Під цим плащем щось було. Я завжди шукаю маловідому конячку, яка змогла б обійти фаворита. Якщо таких нема, я ставлю на фаворита.

Я приходив на перегони після двох похоронів і вигравав. Щось у похоронах було. Через них речі бачилися ясніше. Похорон щодня — і я розбагатів би.

Шостий кінь щойно на голову поступився фавориту в забігу на милю. Фаворит обігнав шостого після фори в два корпуси на початковій ділянці. На шостого ставили 35 до 1. Фаворит у цьому забігу був 9 до 2. Обидва поверталися до однакового класу. Фаворит набрав два фунти, зі 116 до 118. Шостий усе ще ніс 116, але вони взяли менш популярного жокея, а ще дистанція була миля й 1/16. Натовп собі зметикував, що якщо фаворит підловив шостого на милі, то на додатковій 1/16 він його точно пережене. Усе логічно. Між тим, кінські перегони логіці не підпорядковуються. Тренери ставлять своїх коней у, здавалося б, не найсприятливіші умови, щоби гроші на коні не зупинялися. Зміна дистанції і заміна жокея на менш популярного вказували на галоп за доброю ціною. Я глянув на табло. Зранку рядок був 5. Зараз там було 7 до 1.

— Шостий кінь, — сказав я Ві.

— Ні, кінь ледачий, — відповіла вона.

— Аха, — мугикнув, пішов і поставив десятку на перемогу шостого.

Шостий погнав від самої брами, почухав загорожу на першому повороті, потім під легким поводом пішов уперед на корпус із чвертю. Решта за ним. Вони гадали, що шостий піде вздовж повороту, відтак відкриється на початку ділянки, і там вони його й обійдуть. Типовий розвиток подій. Однак тренер проінструктував жокея зовсім інакше. На початку повороту він пустив шворку, і кінь гайнув уперед. Перш ніж інші жокеї дісталися сідел, в шостого була перевага в чотири корпуси. На початку ділянки хлоп дав шостому передихнути, озирнувся і знову майнув. Я не помилявся. Тоді фаворит, 9/5, видерся з купи й погнав, курвин син. Корпуси пожирав просто, летів. Здавалося, він так і мою конячку обійде. Фаворитом був номер другий. На середині ділянки він відставав від шостого лише на півкорпуса, аж тут хлоп на шостому скористався нагаєм. Жокей на фавориті вже шмагав. Решту ділянки вони так і пройшли, із розривом у півкорпуса, так і прийшли до фінішу. Я глянув на табло. Мій кінь піднявся до 8 до 1.

Ми пішли до бару.

— Найкращий кінь цей заїзд не виграв, — сказала Вай.

— Мені все одно, хто там кращий. Важливо, хто попереду. Замовляй.

Ми замовили.

— Гаразд, розумнику. Гляньмо, як ти з наступним розберешся.

— Кажу тобі, крихітко, після похорону я — саме пекло.

Вона підійшла і сперлася на мене ногою й грудьми. Я ковтнув скотчу й відкрив анкету. Третій заїзд.

Переглянув її. Того дня вони