Поштамт - Чарльз Буковський
Дистанція на третьому заїзді становила шість фарлонґів[7]. Фаворитом тепер був прудкий конисько, хутконогий. Він програв свій останній заїзд довжиною в сім фарлонґів, поступившись на якийсь дрібок, йдучи весь час попереду і програвши в останньому стрибку. Номер восьмий у кінці. Він прийшов третім, на півтора корпуса позаду фаворита, після двох корпусів на ділянці. Натовп собі гадкував, що як восьмий не зміг обійти фаворита на семи фарлонґах, то дідька лисого він зможе зробити це на відстані, меншій на фарлонґ. Натовп завжди повертався додому, спустивши все. Конячини, що виграла заїзд на сім фарлонґів, у цих перегонах не було.
— Це восьма конячина, — сказав я Вай.
— Відстань закоротка. Не розженеться, — відрізала вона.
Восьмий номер був на шостій лінії і йшов, нарівні з дев'ятим.
Я забрав виграш із попереднього заїзду і поставив десятку на восьмого коня. Поставиш забагато — твоя шкапина програє. Чи щось тобі перемкне, і поставиш не на свого коня. Десять на виграш — чудова зручна ставка.
Фаворит виглядав незле. Він першим вирвався з брами, притиснувся до загорожі і відірвався на два корпуси. Восьмий біг широко, передостаннім, поступово наближаючись до загорожі. На початку ділянки фаворит все ще виглядав непогано. Хлоп шмагонув восьмий номер — тепер він ішов п’ятим. Тоді фаворит почав скорочувати відрив. Першу чверть він зробив за 22 і 4/5, однак посередині ділянки все одно був попереду на два корпуси. У цей час восьмий рвонув, аж засвистіло, і переміг із відривом у два з половиною корпуси. Я глянув на табло. Там все ще було зазначено 9 до 1.
Ми повернулися до бару. Вай ледь на мені не розляглася.
Я виграв три з п’яти заїздів. У ті часи щодня проводили вісім заїздів замість дев’яти. У будь-якому разі, для того дня вісім заїздів було достатньо. Я придбав пару сигар, і ми сіли до моєї машини. Сюди вона приїхала на автобусі. Я зупинився взяти квінту, а тоді ми поїхали до мене.
12
Вай роззирнулася.
— Що такий красень, як ти, робить у такій дірі?
— Це всі дівчата питають.
— Справжня тобі щуряча нора.
— Стримує, щоб я хвоста не розпушував.
— Поїхали до мене.
— Гаразд.
Ми сіли в мою машину, вона сказала, де живе. Дорогою взяли пару чималих стейків, овочів, ще щось для салатів, картоплі, хліба та ще випити.
У холі її кількаповерхівки висів плакат: ГУЧНИЙ ШУМ ЧИ БУДЬ-ЯКІ ПОРУШЕННЯ СПОКОЮ ЗАБОРОНЯЮТЬСЯ. ТЕЛЕВІЗОРИ МАЄ БУТИ ВИМКНЕНО О 22:00. ТУТ ЖИВУТЬ РОБОЧІ ЛЮДИ.
Великий такий плакат, намальований червоною фарбою.
— Та частина, в якій ідеться про телевізори, мені подобається, — сказав я їй.
Ми піднялися ліфтом нагору. То було ошатне помешкання. Я заніс сумки на кухню, знайшов дві склянки, налив випити.
— Розбирай це все. Я зараз повернуся.
Я все те витяг і виклав на раковину. Випив ще. Повернулася Вай. Перевдягнена. Кільця у вухах, високі підбори, коротка спідниця. Виглядала як слід. Приземкувата, щоправда. Проте ладні гепа, стегна й груди. Удатна лошиця.
— Добридень, — привітався я, — я приятель Вай. Вона сказала, що зараз повернеться. Випити не бажаєте?
Вона розсміялася, тоді я згарбав це велике тіло й поцілував її. Губи в неї були холодні, мов діаманти, проте смакували добре.
— Я голодна, — сказала вона. — Дай щось зготую.
— Я теж голодний. Я тебе з’їм!
Вона засміялася. Цьомнув її, схопивши за дупу. Пройшов зі склянкою до вітальні, усівся, випростав ноги, зітхнув.
От міг би тут і лишитися, подумалося, заробляв би на перегонах, а вона витягала б мене з невдач, розтирала б мені оліями тіло, готувала б їжу і йшла зі мною до ліжка. Звісно, час від часу ми сварилися б. Це природно для жінки. Їм до вподоби взаємний обмін брудною білизною, трохи галасу, трохи драми. Присягання. Присягання — не найсильніший мій бік.
Настрій у мене був піднесений. Подумки я вже переїхав до неї.
Вай усе зготувала. Вийшла зі склянкою, сіла мені на коліна, поцілувала, запустивши язик мені до рота. Прутень одразу вперся в її пружні сіднички. Вхопив у жменю плоті. Стиснув.
— Хочу тобі дещо показати, — сказала вона.
— Знаю, про що ти, але давай зачекаємо годинку після обіду.
— О, ні, я не про це.
Я дотягнувся й глибоко поцілував.
— Ні, хочу показати тобі фото моєї дочки. Вона в Детройті в моєї матері. Але восени вона повертається, щоб піти до школи.
— Скільки їй?
— Шість.
— А батько?
— З Роєм я розлучилася. Від цього курвиного сина були самі неприємності. Він тільки й знав, що бухати і грати на перегонах.
— Та невже?
Вона повернулася зі світлиною, подала мені. Я спробував щось розгледіти. Фото було темним.
— Слухай, Вай, вона справді чорна! Чорт забирай, слід би було фотографувати її на світлому тлі, чи не так?
— Це від батька. Чорний домінує.
— Аха, бачу.
— Знімала моя мама.
— Певен, у тебе чудова дочка.
— Так, вона справді чудова.
Ві взяла фото й пішла на кухню. Вічні світлини! Жінки з їхніми знімками. Завжди одне й те ж саме. Вай стояла в дверях.
— Ти там не напивайся! Нам ще дещо робити!
— Не переживай, крихітко. Я дещо для тебе маю. А тим часом принеси мені випити. У мене був важкий день. Половину скотчу, половину води.
— Сам собі наливай, знайшовся мені крутелик.
Я розвернувся на стільці, увімкнув телевізор.
— Як хочеш ще один вдалий день на перегонах, краще принеси панові крутелику випити. І негайно!
В останньому заїзді Вай нарешті поставила на названу мною конячку. Два роки вона не показувала пристойних результатів, і ставки на неї були 5/1, коли треба було 20. Коник завиграшки відірвався на шість корпусів. Вони полагодили його від ніздрів до гузна. Я глянув угору — з-за плеча тягнулася рука зі склянкою.
— Дякую, любонько.
— Так, пане, — розсміялася вона.
13
У ліжку переді мною щось було, проте зробити з цим бодай щось я був неспроможний. Я пихкав, чахкав і кхикав. Вай була дуже терплячою. Я старався, але випив забагато.
— Вибач, крихітко, — сказав я. Скотився. І заснув.
Тоді мене щось розбудило. То була Вай. Вона мене розпалила й осідлала.
— Вперед, крихітко, не зупиняйся, — сказав я.
Час від часу я вигинав спину. Вай позирала на мене маленькими жадібними очима. Мене
