Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу… - Наталія Дурунда

Олівія ж вирішила за будь-яку ціну врятувати своє кохання й покласти край відносинам Єгора і Майї. Вона дізналася про те, що сьогодні коханці зустрічаються у готелі. Переконалася, що обидва приїхали у «Ярус» і зателефонувала Громову.

— Макаре Ігоревичу, доброго вечора. Це Олівія.

— Щось з Єгором? — без усіляких там привітань відразу запитав Макар. У той час він якраз був удома. Занепокоївся. Адже досі дівчина брата ніколи не телефонувала йому особисто.

— Так, — твердо відповіла. — Він зраджує мені.

Запанувала тиша.

— Може, я й старший брат, — нарешті почулося у слухавці, — але навряд чи допоможу. Ми вже виросли з того віку, коли…

— Помиляєтеся, — перебила Туріна.

Вона відчула нотки іронії в голосі Макара. Це додало рішучості.

— Він зраджує мені з вашою дружиною, — різко випалила.

Знов настала тягуча тиша.

— Ало! Ви чуєте? Я кажу, він зраджує не тільки мене, але й вас, свого старшого брата!

— Це жарт? — важко прохрипів Макар.

— Якщо не вірите — перевірте. Вам це не складно зробити. Зараз вони розважаються у готелі «Ярус». Можете навіть застукати їх на гарячому, — кинула трубку.

Макар не реагував. Стояв нерухомо, наче його розбив повний параліч.

Трохи оговтавшись, безсило, бо пальці зовсім не слухались, набрав номер свого підлеглого.

— Потрібно терміново перевірити інформацію чи бронював Єгор Громов номер у готелі «Ярус».

За кілька хвилин отримав відповідь.

— Так, пане полковнику, бронював. Він і зараз там. Не один. Якщо хочете — з’ясуємо другу особу.

— Не треба… — ледь прошепотів.

Важко опустився на диван. Відкинув голову. Заплющив очі. Нічого не відчував. Здавалося, якби його зараз ножем шматували — не раегував би.

А Майя летіла додому на крилах кохання. Нарешті розставила усі крапки над «і». Єгор усе зрозумів й більше не турбуватиме. А ще вона дізналася справжню причину, чому Макар не хоче дітей. Вона, як лікар, переконає його, що небезпеки у цьому немає. Те, що сталося з його дружиною, напевно, просто страшний збіг обставин, у якому ніхто не винен. Гірка доля.

— Привіт, коханий! — весело привіталася, коли увійшла до квартири. — Ти вдома?

— Доброго вечора, — здавлено, боляче відповів.

Вперше не піднявся з дивану, не підійшов, не обняв, не поцілував.

Але вона не надала цьому значення. Сьогодні скинула з душі важкий тягар, тому легко пурхала приміщенням.

— Де ти була? — раптом серйозно запитав глухим важким голосом.

«Дивно, — подумала Майя. — Раніше він ніколи не цікавився, де я затримуюсь. Хоч, бувало, поверталася значно пізніше. Чому саме сьогодні? Щось підозрює?»

На серці неприємно защеміло.

— На роб-боті затрималася, — боязко відповіла. — Накопичилося багато питань, що не терпіли до завтра. А чому питаєш?

— Ясно, — задумано протяг Макар.

— Що з тобою? — нарешті не витримала Майя. — Ти на себе не схожий. Не довіряєш? — прямо запитала чоловіка.

Громов важко піднявся з дивана. Повільно підійшов до дружини. Узяв її обличчя у свої долоні. Своїми чорними, як безодня очима заглянув у самісіньке її нутро. Мов рентген просвітив наскрізь. Усе побачив. Нічого не приховає.

— Чому, не довіряю, — глянув у її перелякані очі. — Хіба можна не вірити людині? Вірити треба, навіть, якщо знаєш, що вона бреше. Необхідно слухати й намагатися зрозуміти: чому вона це робить? Чому обманює? — якось по-філософськи відповів.

Майя відчула, як від хвилювання по тілу пробігли мурашки. Ноги в колінах затрусилися. Здавалося — не витримає. Ось-ось втратить свідомість, впаде на підлогу. Тільки його сильні руки підтримали.

Та раптом очі Макара стали ще чорніші. Здавалося, страшна пекельна темрява виливається з них й обвиває усе навколо. Покриває непроглядним мороком. Відчула, як насувається щось жахливе, наче перед смертоносною грозою. Відчула й пронизливий, колючий холод, що віяв з його душі. Від нього все кам’яніло в очікуванні чогось потужного, розгромливого…

Нарешті грім луснув!

Блискавичним, різким рухом, боляче, Макар розвернув дружину обличчям до стіни. Одною рукою міцно притис до себе, іншою вхопив за волосся.

— Не треба, благаю, — замолилася перелякана до смерті Майя. — Ть-тільки не так, прош-ш-шу-у… — голосно заридала.

Зупинився.

Його важке, гаряче дихання обпікало їй потилицю.

Майя міцно стисла повіки з під яких градом лилися сльози.

Нею неприродно трусило, як при лихоманці.

— А-а-а-а!!! — заревів, як смертельно поранений звір перед кончиною Макар і щосили гепнув кулаком по стіні. Тоді відпустив дружину, взяв куртку й рвонув до виходу.

— Піду, охолону. Не чекай, — безсило прохрипів, луснув дверима і побіг на вулицю.

Десь знизу почулося клацання сигналізації, звук заведеного двигуна й рвучкого старту автомобіля.

Майя зрозуміла. Він про все дізнався.

«Господи, що тепер буде? Вони ж — рідні брати…» — кліщами здавила серце дійсність.

Безсило сповзла стіною на коліна.

З її грудей виривалося розпачливе ридання…

Олівія не знаходила собі місця. Металася по будинку, нервово викурюючи одну сигарету за другою.

Нарешті двері відчинилися. На порозі з’явився Єгор.

Жінка аж заклякла.

Він ніби в хорошому настрої. Навіть підійшов до неї, обняв і поцілував. Якось тепло глянув у вічі. Такого раніше ніколи не було.

— Все гаразд? — несміливо запитала.

— Так, — усміхаючись, відповів. — Тепер у нас все буде гаразд.

Несподівано у його кишені завібрував телефон.

— Брат? — здивувався Громов. — Чого йому треба о такій порі? — насупив брови.

Олівія насторожилася.

— Любий, — ніжно обвила руками шию Єгора й поцілувала в губи. — Не бери. Потім зателефонуєш.

— Зачекай, — легенько відштовхнув дівчину. — Так, Макаре,