Солодкий смак сльози, або Тепер я знаю, що живу… - Наталія Дурунда

— Я схожий на жартівника? — весело насупив брови старший брат. — Ми з Майєю йшли до цього рішення довгих чотири місяці.

— Що? — скривився Єгор. — Аж чотири місяці? Та як ви узагалі витримали таку силу-силенну часу? — іронічно засміявся. — Я ж усього лише півтора роки живу з жінкою — і то не готовий вести її під вінець.

— У цьому ми з тобою різні, — погодився Макар.

— Хоча… — задумався молодший брат. — Якби я зустрів свою незнайомку з Домінікани, може, й чотири місяці не тягнув би…

— Може, ще й стрінеш, — байдуже кинув Макар. — Доля — хитра лисиця…

— А як мамі нова невістка? — поцікавився Єгор, допомагаючи братові нести сумки з речами.

— Подобається, — небагатослівно описав Макар.

— А де ж вона сама, щось я не збагну? — не переставав дивуватися Громов молодший.

— Затримається ще на якийсь час у своєму обласному центрі. У неї відповідальна посада. Поки виконуючого обов’язки підберуть, поки вирішаться деякі питання… Треба почекати. Будемо зустрічатися на вихідні.

— Ой, як у вас все складно, — незадоволено похитав головою Єгор. — Ти хоч фотографії якісь привіз зі своєї реєстрації? По вайберу так нічого й не кинув, хоч я просив.

— Нічого я не привіз, — махнув рукою Макар. — Фотографували її подруги, потім побачиш.

Машина рушила.

— А діти? Ти ж наче… — торкнувся забороненої теми Єгор.

— Не буде дітей, — сказав, як відрізав Макар. — Нічого не змінилося.

— Вона на це погодилася?

— Так, — нахмурився Макар. — Я дав їй час усе обміркувати.

— Ага. Точно. Я пам’ятаю — чотири місяці, — у голосі Єгора знову прозвучали іронічні нотки.

— Може, ти якось передумаєш?…

– Єгоре! — раптом зірвався Макар, наче йому на болячий мозоль наступили.

— Що!!! — у свою чергу добряче підвищив тон брат. — Це ти бабам своїм рота затикай! А я особисто вважаю, що пора кінчати з цими страхами! Одна справа, коли перед тобою якась співмешканка, чи просто коханка, і зовсім інша — дружина, — потеплішав.

— Не лізь не в свої справи, — пом’якшав Макар.

Єгор поплескав брата по спині, даючи зрозуміти, що не сердиться…

— Краще розкажи, яка вона? Згораю від цікавості, — змінив тему, аби згладити поганий настрій Макара. — Схожа на твою першу?

— Ні, — тепло відповів брат. — Вікторія була невисока, темноволоса, кароока. Майя — струнка, світловолоса, середнього зросту, з небесними очима… Та й характером вони зовсім не схожі. Майя — рішуча, цілеспрямована, чітко знає, чого хоче.

— От ти розповідаєш, а я наче свою домініканку бачу, — засміявся Єгор, слідкуючи за дорогою. — Один в один…

— Та коли ж ти вже заспокоїшся з тою… — не витримав Макар. — Півроку минуло, а тебе так і не попустило. Жах!

— Не бурчи, — заїжджаючи у двір з елітними багатоповерхівками, кинув Єгор. — Твоя принцеса вже бачила нову квартиру? Сподобалося?

— Бачила, — потеплішав Макар. — Сподобалося. Гаразд, піду відпочину з дороги, — подав на прощання руку.

Нарешті вирішені всі організаційні питання: Майя остаточно звільнилася, переїхала до чоловіка у столицю. Тут їй довірили солідну посаду головного лікаря приватного медичного центру акушерства і гінекології.

На перший погляд це скромніша робота, ніж була в обласному центрі, але новоспечена Громова цим зовсім не переймалася, бо посада висока й оплата достойна. Навпаки, нарешті матиме змогу практикувати, як лікар. Хоча організаційних питань тут теж вистачало.

— Треба нарешті познайомити вас з братом і його пасією, — допиваючи вранішню каву, знову пригадав Макар. — Якось незручно вже. Стільки часу пройшло.

— То давай у суботу, — запропонувала Майя. — Посидимо, відпочинемо. Ніхто не поспішатиме.

— Чудово, — на ходу, цілуючи дружину, мовив Макар. — Я його сьогодні повідомлю, щоб нічого не планував.

У ніч з п’ятниці на суботу Майя майже не спала.

Вдруге у житті їй снився сон.

Вона тонула у воді, як тоді у Домінікані. Все було настільки реалістичним, що жінка кричала — й не могла прокинутися. Макар не на жарт перелякався.

— З тобою все добре? — притис до себе дружину, коли вона розплющила очі.

— Так, так, — важко дихаючи відповідала.

Вона вчепилася в чоловіка, наче в рятівника на березі, й боялася його відпустити.

— Ти колись тонула насправді? — запідозрив недобре.

— Тонула, — зізналася Майя. — На відпочинку, близько восьми місяців тому. Я ледь не загинула.

— А до спеціалістів зверталася потім?

— Ні. Які спеціалісти? — відповіла Майя. — До сьогодні нічого подібного зі мною не траплялося.

— Кажуть, є такий синдром, не пам’ятаю, як називається. Але суть його в тому, що людина на підсвідомому рівні втопитися може, — запереживав Громов.

— Пройде, — заспокоїла жінка. — Коли ти поруч — і потонути не страшно, — спробувала жартувати.

На годиннику майже четверта.

За кілька хвилин прийдуть довгоочікувані гості.

Майя поралася на кухні, наводячи останні штрихи.

У двері подзвонили.

— Я відчиню! — крикнув Громов.

За хвилину у фойє стало гамірно. Чувся сміх і вітання.

Голос гостя здався Майї дуже знайомим. Але вона не надала цьому значення.

— А де улюблені солодощі Майї? — відразу не помітив коробку Макар.

— Ось, як замовляв, — протяг Єгор.

— Неси зразу на кухню, — кивнув старший брат. — Я доти допоможу твоїй дамі, — взяв у руки пальто Олівії.

Згораючи від цікавості, Єгор тихо попрямував до кухні. Спиною до нього, біля плити поралася жінка. Став у дверях, вирішив поспостерігати: хто ж ця краля, яка полонила серце неприступного Макара?

Її рухи здалися йому дуже знайомими.

Придивився уважніше. Ще уважніше… Ще… Ні! Не може бути!!! Це якийсь розіграш? Макар усе-таки вирішив пожаліти брата